Истекает время отпущенное для нашего искушенного и умудренного поколения. Маятник зловеще раскачивается, и тысячи бледных губ шепчут: «Господи, дай нам еще хоть пятнадцать минут»
«Поводьтеся мудро із зовнішніми, використовуючи час. Слово ваше нехай завжди буде ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як вам належить кожному відповідати» (Колос. 4:5, 6).
У тебе прекрасний настрій — перед богослужінням або, можливо, коли разом зі своїми друзями, знайомими, братами, сестрами ти відпочиваєш на природі, спілкуєшся, і навіть ласкаве сонце бере участь у бадьорості твого духу. Але тут з'являється він — той брат, з яким нещодавно в тебе була сварка. Ну, буває ж таке: не зійшлися думками, посперечалися. Через що?
Одного разу на семінарі для батьків я поставила запитання, на яке їм потрібно було відповісти письмово: «Яку проблему в сім'ї ви вважаєте найбільшою і неподоланою?» Відверто кажучи, я припускала, що для більшості найскладніше питання - взаємини між подружжям, але відповіді батьків мене спантеличили. Майже 70 % з них найбільшою проблемою вважали неможливість залучити дітей до читання Біблії й молитовного служіння в сім'ї. Викликати інтерес до самостійного уважного дослідження Слова Божого й до щирої молитви дійсно важко, особливо в підлітковому віці, коли діти втрачають узагалі інтерес до читання книг. Особливо важко пережити молитовний тиждень, коли маленьким дітям потрібно бути з батьками в Домі молитви, а підлітки взагалі не бажають ні молитися, ні читати, ні слухати, повторюючи звичайне «мені це не цікаво», «я не хочу», «мені нудно»... Чому ж так відбувається? Що можна було б зробити, щоб спонукати дітей читати Біблію, вивчати Дух Пророцтва, молитися? Чи можливо це?
Одного разу мені довелося розшукувати одну людину, що приїхала в Київ і потрапила у лікарню. Після моїх невдалих пошуків вирішила зайти в приймальне відділення й звернулася з проханням допомогти її знайти. Разом із медсестрою приймального відділення ми перевірили списки всіх новоприбулих. Потрібної людини не було. Трохи засмутившись, я зібралася йти, але медсестра виявилася наполегливою: «Нам потрібно докласти зусилля, щоб її знайти», - сказала вона.
Суботня проповідь Теда Н. С. Вільсона, Президента ГК, на 59-й сесії Генеральній конференції 3 липня 2010 р. Атланта, США.
Церква Адвентистів Сьомого Дня іде до Небес. Ми вже майже дійшли. Вірю, що Ісус незабаром прийде! Ми говоримо ці слова на різних мовах світу. Я вдячний за прекрасний дух і ентузіазм нашої всесвітньої церковної сім'ї. Хоча ми пишаємося особливостями своїх народів і культур, я славлю Господа за те, що існує один народ і одна культура Христа, які поєднують нас і перевершують всі інші народи й культури. Нехай вістка, яку я представляю, буде ясно почута, і вісник не буде звеличений.
Діти-це дорогоцінний дарунок неба. Давайте подумаємо, як МИ ставимося до дорогих подарунків? З недбалістю? Зі зневагою? Ні, ми піклуємося про них, бережемо.
