У тебе прекрасний настрій — перед богослужінням або, можливо, коли разом зі своїми друзями, знайомими, братами, сестрами ти відпочиваєш на природі, спілкуєшся, і навіть ласкаве сонце бере участь у бадьорості твого духу. Але тут з'являється він — той брат, з яким нещодавно в тебе була сварка. Ну, буває ж таке: не зійшлися думками, посперечалися. Через що? Через якусь дрібницю. Але вона чомусь стала приводом для конфлікту, що переріс у явну образу. Ти пригадав, як він привселюдно сказав про тебе недостовірні факти. Ти ж не втримався й висловив своє обурення. Далі продовження стає очевидним: ти помітив його здалеку, але відвернувся в протилежну сторону, шукаючи приємнішого співрозмовника. Але раптом ти відчув, як кров стає гарячою, думки плутаються, і ти думаєш, що робити: «Ну й що, що він попросив пробачання? Так, ми були гарними друзями. Але це було колись. Тепер він показав свою справжнє обличчя!.. Піду краще займуся чимось корисним». Ти йдеш із байдужим виглядом, з високо піднятою головою, як би говорячи: «У мене все чудово». Але щось на вулиці стало холодніше: сонце кудись сховалося. Ти шукаєш собі співрозмовника, але кожен зайнятий іншим і не звертає на тебе уваги. Якийсь тягар і невизначеність у душі, навіть молитися немає бажання. У чому ж проблема? Хто або що зіпсувало тобі настрій на цілий день? Дорогий друже, думаю, ти здогадуєшся. Потрібно тільки пробачити. Але чому нам так важко прощати? Чому так важко подивитися в очі своєму недругові й просто посміхнутися, давши йому зрозуміти, що все минуле зараз не має ніякого значення, й ми знову гарні друзі? Ми звикли жити з образою, і чомусь нічого не хочеться змінювати. Я і ти боїмося, що якщо сьогодні простимо, то не збережемо почуття власної гідності, і завтра той, хто на протилежному боці, буде ще більше знущатися з нас. Правда, іноді ми говоримо: «Пробачаю», а в думках звучить: «...але, не забуваю». Яке ж це прощення? Пробачити — значить забути. Ось що говорить Господь: «...і більше не згадаю їхніх гріхів» (Євр. 8:12). Подумайте тільки: якщо ми прийдемо до Нього смиренно з розкаяним серцем і проситимемо пробачити наші гріхи, Він, «вірний і праведний, щоб простити нам гріхи...» (1 Івана 1:9). Але, головне, що ці гріхи Він уже ніколи не згадає! Припустимо, проти брата ми можемо згрішити раз на місяць. А скільки ж разів ми грішимо проти Господа? Скільки разів на день? Господь нас прощає безперестанку, а ми не можемо пробачити своєму братові або сусідові те, що він колись не так подивився на нас! Але ти скажеш: «У мене не яка-не-будь дрібниця. Він (або вона) так перевернули мені життя, що я дотепер відчуваю ці наслідки. Так, у такому випадку пробачити дуже важко, але... все ж таки можливо. Багато навіть не уявляє, наскільки легше б їм стало, якби вони позбулися цієї ноші. Ти, ймовірно, скажеш: «Скільки разів я пробував, але не можу. Коли побачу його (її), відразу згадую старий біль». Дозволь запитання: «А скільки разів ти намагався це зробити з Господом?» Пам'ятаєш, що Ісус сказав: «Неможливе для людей є можливе для Бога» (Луки 18:27). Саме це Він говорить зараз тобі. З Ним все можливо! Пам'ятаю, як кілька людей сказали неправду про мене. Це було боляче. Дуже боляче. Я завжди була дуже ранимою дівчинкою: будь-яке необережне слово — і я вже цілий день сама не своя. А тут такого наговорили! Спочатку в мене прослизнула думка: я ніколи їм не прощу! Але потім подумала: але треба ж якось простити! Пізніше в безсиллі усвідомила, що не зможу цього зробити. Мені здавалося, Господь був так далеко від мене, як ці не прощені мною люди. У мене не було іншого виходу. Я стала молитися: «Господи, допоможи мені пробачити. І навіть якщо ці люди ніколи не попросять прощення, незважаючи на це, я хочу простити їх. Але, Господи, сама я цього зробити не зможу, допоможи мені Ти!». Знаєте, що я відчула? Мені просто стало шкода цих нещасних людей, які, сказавши неправду про мене, згрішили проти Господа. Я молилася, щоб Бог простив їх, і я простила. Це був єдиний правильний вихід! Усі ми люди, і всі іноді помиляємося. Сьогодні спіткнувся твій брат, а завтра, можливо, спіткнешся й ти. Сьогодні ти пробачиш, а завтра пробачать тобі. Ісус бажає, щоб ти скинув цей тягар сьогодні, зараз. Тобі не варто зволікати. Це важко зробити? Можливо. Але можливо! З Господом! День підходив до вечора. Багато розійшлося додому. Але той, до кого ти відчував особливу ворожість, стоїть недалеко від тебе... Ти вже, звичайно, зрозумів свою помилку й попросив Божої допомоги, і Господь не забарився з відповіддю. Ти згадав свої провини й ті рани, які заподіяв своєму Творцеві. Ти згадав про ту радість і щастя, які переповняли тебе, коли ти відчував себе прощеним Богом. Ти зрозумів, що хочеш подарувати таку ж радість іншій людині. І ти зробив це. А вона відчула. Сонце вже зайшло. На обрії виднілися силуети двох осіб, що жваво про щось розмовляють. Але це вже була не та розмова, про яку ми чули на початку розповіді. Там були сльози, там був сміх і сердечні молитви. Там було... прощення. Завтра прийде новий день, будуть нові зустрічі, друзі. Сподіваюся, що завтра ти зможеш добрим поглядом подивитися в очі кожному, подумки говорячи: я не тримаю на тебе зла, я прощаю.
Тетяна ГНАТЮК
В Мой Мир
|
