uElite Design

Кожні батьки, виховуючи дітей, рано чи пізно замислюються над запитанням: чи потрібно карати дитину? Виховання дітей - нелегке завдання, яке вимагає багато терпіння, присвяти, любові, зусиль і часу. Батьки часто вдаються до двох методів виховання: перший - карати за все, а другий метод — не карати взагалі. У першому випадку, якщо дитина в чомусь провинилася, одержала погану оцінку, чогось не зробила, не прийшла додому вчасно, щось забула і т.д., вона розуміє, що її буде покарано. В іншому випадку батьки говорять: дитина виросте й сама зрозуміє, що добре, а що погано. У такому разі, що б дитина не зробила, вона знає, що покараною не буде. Але як же чинити правильно: карати чи не карати? Який метод правильніший?

Прекрасним прикладом у цьому є для нас Творець. Він називає нас Своїми дітьми. Який метод виховання використовує наш Отець? Якщо перший, то за будь-який негарний учинок або помилку ми відразу були б покарані, але тоді людства, напевно, давним-давно вже б не існувало. А якщо другий, тоді б на Землі кожний робив те, що він хоче, і ніхто б не відчував ніякої відповідальності. Але наш добрий і турботливий Отець обирає третій метод. Він учить, підказує, довготерпить і любить нас, але також допускає в нашому житті випробування, щоб направити на правильний шлях.

Часто батьки посилаються на Священне Писання: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Прип. 13:24). Звідси випливає висновок, що дітей потрібно карати і не жаліти. Але варто багато про що задуматися. Жорстоке керівництво - теж погано, як і його відсутність. Ставлячись до дитини жорстоко, ми можемо зломити її, і вона виросте бунтарем. Нам, батькам, потрібно формувати дитину як особистість, і метод нашого Небесного Отця допоможе нам у цьому.

Перш ніж покарати дитину, потрібно знайти причину: чому вона вчинила саме так, можливо, це пов'язано з вами? Може, ви вимагаєте того, чого самі не робите? Одну дитину досить покарати один раз, і вона отримає урок на все життя, а іншу потрібно карати частіше. Не можна застосовувати один і той же підхід до всіх дітей, тому що всі мають різний характер.

«Якщо ваші діти виявили не послух, їх потрібно покарати... Перш ніж вдатися до покарання, усамітніться, попросіть Господа зм'якшити й покорити серця ваших дітей і дати вам мудрість правильно вчинити в конкретному випадку... Ви не допоможете зрозуміти дитині духовне, якщо серце кипить гнівом... Наставляйте дітей терпляче. Іноді їх варто карати, але ніколи не робіть цього так, щоб вони відчули, що їх карають у гніві. Багатьох небажаних незгод у родині можна було б уникнути, якби батьки корилися пораді Господа у вихованні дітей... Карайте дітей тільки тоді, коли ви самі підкоряєтеся Божій дисципліні... Ваші діти можуть зробити те, що вимагає покарання, але якщо ви вчините з ними в дусі Христа, їхні руки обів'ються навколо вашої шиї, вони упокоряться перед Господом і визнають свою провину. Цього досить, покарання не потрібно... Добротою й любов'ю прагніть залучити їх до Христа, і ви побачите, що вам допомагає надприродна сила» (Е. Уайт. Виховання дітей, с 263-265).

«Фізичне покарання може стати необхідним, якщо не діють інші методи, однак не слід використовувати різку, якщо цього можна уникнути... Коли фізичне покарання стає необхідним, дитина повинна бути глибоко переконаною, що це робиться не з примхи батьків, не для демонстрації їхньої деспотичної влади, а для її блага її варто навчити, що кожний невиправлений недолік принесе нещастя їй самій і буде неугодним Богові. При такому підході до дисципліни дитина знайде найвище щастя у підкоренні своєї волі - волі Небесного Отця» (Е. Уайт. Виховання дітей, с 270).

Нехай покарання буде не методом виховання, а надзвичайним заходом. Давайте намагатися з Божою допомогою робити все можливе, щоб навчити, підказати, виправити, але обійтися без покарання. А якщо воно все-таки необхідне, будемо просити у Господа мудрості й смирення.