uElite Design

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СІМ'Ї
Любов до читання Біблії виховується з раннього віку, коли діти ще не можуть не тільки читати, але й говорити. «Як тільки малюки стають здатними розуміти, батьки повинні розповідати їм про Ісуса, щоб вони сприйняли дорогоцінну істину про Вифлеємське Немовля. Закладайте у свідомість дітей прості принципи побожності відповідно до їхнього віку й здібностей. Приведіть своїх дітей у молитві до Ісуса, аби Він дав їм змогу пізнавати релігію так само, як вони вчаться вимовляти слова рідною мовою.

У ранньому віці діти схильні сприймати божественний вплив. Господь бере під особливу опіку цих дітей» (Е. Уайт. Християнська родина, с 301-302).

Діти сприймають духовні істини, пов'язуючи їх із яким-небудь зрозумілим предметом або явищем. Дитина повинна потримати його у своїх руках, розглянути, спробувати на смак, якщо це можливо. Кожне сімейне служіння, де є дітки до 7-8 років, повинно проводитися з ілюстрацією розповіді або дослідженням предмета, що символізує духовну істину. Наприклад, роздумують батьки з дітками про благодать Божу. Наочним прикладом для цього може послужити, мило, олівець і латекс для стирання напису, відкрита парасолька й т.д. Якщо ви хочете сказати про чистоту й про прощення, пригодиться склянка з водою або пральний порошок. За допомогою цих ілюстрацій коротко й чітко розповідайте дітям про духовну цінність, яку хочете їм відкрити.

Наочні приладдя перетворюють дослідження Біблії в цікаве й приємне заняття. Батьки повинні пам'ятати, що, проводячи нудні, незрозумілі хвилини богослужінь із маленькими дітьми, вони проводять приховану програму відрази до молитовного служіння й читання Біблії в дітей. Короткі, ясно викладені молитви після наочного уроку й обговорення з дітьми певної істини, роблять бажаними хвилини зустрічі сім'ї з Господом і залишаються в пам'яті дітей на все життя, як найприємніший спогад. Час богослужіння залежить від віку дітей: скільки років дитині, стільки хвилин вона може зберегти увагу.

«Виховний вплив сім'ї — це вирішальна сила на добро, або на зло. У багатьох аспектах цей вплив дається взнаки тихо й поступово, але, використаний в правильному напрямі, стає могутньою силою на користь істини та праведності. Дитину, не виховану належним чином у сім'ї, виховає сатана за допомогою власних методів» (Е. Уайт. Християнська родина, с.185).

Діти старшого віку (починаючи з 9 років до 12) повинні самі брати участь у сімейному служінні — читати, роздумувати, відповідати, обговорювати — це їхній віковий інтерес і потреба. І ось наступає найвідповідальніший вік — з 13 до 16 років, коли вони не бажають виконувати те, що їм не зовсім цікаво. Якщо протягом ранніх років усе проводилося відповідно до їхніх потреб і розуміння, то в цьому віці діти із задоволенням самі проводять сімейні богослужіння, моляться з бажанням і радістю. Давайте дітям можливість ставити «негарні» питання, які їх хвилюють. При неправильних відносинах ці запитання ніколи не ставлять батькам. Це цілком нормальне явище, якщо син запитує: «А навіщо Бог знищив усіх людей під час потопу? А звірі чим не догодили? Бог не зовсім — любов, як ви говорите. Він був неправий!» Якщо ви не відповісте на це незручне запитання, то воно застрягне в нього в голові й може призвести до відходу із церкви, небажанню читати Біблію або ходити на богослужіння — до духовної кризи. Цей критичний вік (12-16 років) вимагає особливої уваги й відкритості. Діти повинні бути впевнені, що тато й мама завжди готові відповісти на їхні різкості з розумінням і любов'ю. Це і є життєвий урок Божої любові: його завжди готові зрозуміти й вислухати без крику й докорів.

Якщо цей захоплюючий навчальний процес протягом року розвивався й був на високому рівні, то в особливий час «ТИЖНЯ МОЛИТВИ» діти, очікуючи чогось незвичайного і святкового, із бажанням вивчають з батьками Біблію і моляться.

ДИТИНА НЕ ХОЧЕ МОЛИТИСЯ...
З тривогою дивлячись мені в очі, молода мама розповідала: «Я його запитую, чи буде він молитися, і вже вкотре чую: "Ні! Не хочу молитися!!!" Я намагаюся йому показати весь жах його стану: "Бог не буде з тобою розмовляти, Він не зможе тебе благословити, захистити, і ти будеш один, тобі буде страшно..."! Уявляєте, він мені відповідає: "І нехай! І буду один! Не хочу молитися!" Що мені робити?! Чому такий приступ жорстокості й невір'я?» Мама була шокована духовним станом її сина, якому на той момент виповнилося чотири роки.

Є кілька причин такої поведінки дітей, і їх потрібно враховувати, запрошуючи дітей до молитви.

Своєрідне ставлення до розмови в дітей від 3 до 5 років. Іноді дитина не хоче розмовляти ні з ким. Просто мовчить і все. Це і є психологічна особливість віку. Не змушуйте дитину обов'язково відповідати на ваше за¬питання. Пройде 20-30 хвилин, і вона сама почне розмовляти. Така ж реакція іноді виникає на молитву. Це ж потрібно говорити, а йому не хочеться це робити саме тоді. Не гнівайтеся й не лякайтеся. Не лякайте дитину різними проблемами, це не допоможе. Краще взагалі не загострювати на цьому увагу, а після 5 років ця реакція зазвичай зникає зовсім. Якщо дитина не хоче в цей момент розмовляти з Богом, помоліться самі. Будь-яка ваша негативна емоція може стати причиною небажання взагалі розмовляти з Богом. Діти схильні говорити з Богом, як зі своїми татом або мамою, тільки ще сильнішим і розумнішим. Ці молитви іноді розчулюють і викликають посмішку. Але головне в цій розмові — дитина просто розмовляє з Богом!

Колись у дворі дому, де ми жили, у господарів був пес Барсик. Дуже добра сибірська лайка. Вона дуже подружилася з нашим сином. Йому було тоді 5 років. Вона його катала взимку по дворі, допомагала підніматися, коли той падав. Вони були великими друзями. На літо наш син поїхав до бабусі й через місяць, повернувшись додому, дізнався про те, що його улюблений собачка помер і господарі купили іншого - на ім'я Реке. Він не знав сина й гавкав, тільки той з'являвся у дворі. Того ж дня під час вечірнього сімейного богослужіння син вирішив з'ясувати відносини з Богом. «Господи, — молився він, — навіщо Ти забрав Барсика? Якщо тобі потрібен собака, то Ти візьми собі Рекса, а мені поверни Барсика!» І в такому дусі він міг довго розмовляти з Богом. Діти із задоволенням моляться, якщо вважають, що це приємна розмова.

Друга причина небажання молитися частіше буває в підлітків - страх перед аудиторією. Майже всі діти на пропозицію помолиться відмовляють. І це нормально. їм просто страшно перед «виступом». А якщо зіб'ються? Або забудуть слова? Або заплутаються? Буде соромно. І ця психологічна напруга стає бар'єром у молитві. Підлітки мають свою особливість — для них характерна втрата нитки думки, безпам'ятність у словах, заплутаність при побудові речення. Такий конфуз вони не можуть собі уявити й просто відмовляються молитися. Вийти із цього становища дуже просто. Потрібно попросити помолитися про щось одному, даючи основний зміст молитви в пропозиції помолитися. Наприклад, «Наша бабуся дуже хвора й просить помолитися за неї. Олечко, попроси, будь ласка, Ісуса про це, нехай Він її зцілить, якщо це в Його волі, й допоможе їй». Давайте дітям тему для молитви — і в них не виникне страху перед аудиторією в молитві.

Іноді небажання молитися в дітей виникає в тому випадку, якщо дорослі (тато або мама) колись сміялися під час їхньої молитви. Дитина цілком серйозно молиться, і його оригінальні вислови, звернені до Бога, не повинні викликати у вас сміх. Це зациклює думки дитини на небажанні брати участь у молитві, тому що йому соромно.

Четверта причина відмови від молитви в дітей — відсутність батьків¬ського прикладу. Якщо діти ніколи не бачили, як тато або мама моляться наодинці (не просто під час богослужіння, а окремо, у тихій молитві), якщо вони ніколи не спостерігали за зміною їхнього обличчя під час щирої молитви й це не викликало глибокого інтересу до того, що відбувається, у їхньому розумі не з'явиться бажання пережити такий же стан, тільки самим, наодинці з Господом. Якщо молитва в сім'ї — це стандарт, мертва форма, то діти старшого віку (9-12 років) починають протестувати проти цього. Діти виховуються не стільки вухами, як очима. Наочний приклад батьків викликає незмінне бажання йому наслідувати.

Ще одна причина - невміле про¬ведення сімейних богослужінь. Часто доводилося спостерігати таку картину: сім'я з двома-трьома дітьми збирається для ранкової чи вечірньої молитви. Діти тихо стоять перші 2 — 3 хвилини, поки тато читає цілу сторінку «дорослого» незрозумілого тексту. Діти починають рухатися, штовхають один одного, шепочуться, граються, а все тому, що не розуміють тексту. Мама їх обсмикує, ставить мовчки на місце, щоб стояли тихо. Далі йде не менш довга молитва «за всіх і про всіх» і, нарешті, звучить довгоочікуване «Амінь». Діти із захопленням зриваються з місця й біжать подалі від місця молитовної зустрічі з Богом. Це означає: «Нарешті, муки закінчи¬лися!» Як після цього можна дивуватися, що діти не хочуть молитися? Це ж яскравий поганий урок, і він триває довгі роки й, як іржаві цвяхи, убивається в психіку дітей: «Молитва — це неприємні хвилини, але їх потрібно терпляче перечекати, щоб не отримати від батьків зауваження!»

МОЛИТОВНИЙ ТИЖДЕНЬ У СІМ'Ї
Під час Молитовного тижня потрібно багато й часто молитися. Це викликає черговий протест у дітей, що іноді не виражається, але відчувається в поведінці й ставленні дітей. Але цього можна уникнути й зробити час молитви бажаним і цікавим.

Заздалегідь попередьте дітей, що настає особливий момент, коли вся сім'я повинна «здати контрольні роботи» за прожитий період часу — рік. Пам'ятаю, як проходили ці дні в нашій сім'ї. Це були не тільки церковні вечори, коли потрібно було приходити в Дім молитви й слухати спеціальні читання. То була щоденна цікава духовна робота. Дні розподілялися за потребами і подяками за пережиті досвіди. Іноді дні присвячувалися кожному члену сім'ї. Тоді пригадувалися робота або навчання одного із членів родини, його потреби, бажання, мрії, про які він може розповісти під час ранкового або вечірнього служіння. Уся родина присвячує свої молитви за нього й дякує Богові за те, що саме ця людина — член їхньої сім'ї. Це зближує й об'єднує сім'ю, адже усі відчувають цінність один одного. Щодня всі з нетерпінням очікують, коли зможуть згадати життя й діяльність наступного члена сім'ї. Тут і веселі, і сумні спогади, перемоги й поразки, хвороби й почуті молитви, — уся духовна діяльність сім'ї! Батьки робили в блокноті спеціальні пам'ятні записи про події року, щоб потім згадати про це під час Молитовного тижня.

Можна розподілити молитовні дні порами року. Тоді всі згадують про ті місяці, коли в них у родині щось відбулося цікаве, за що можна дякувати Господу. На столі в цей час може бути поставлений символ тієї пори року, про який йтиметься. Ці символи можуть приготувати діти. Можна дору¬чити дітям намалювати картинки про ті події, які заслуговують на особливу увагу й подяку.

ФІНАНСИ МОЛИТОВНОГО ТИЖНЯ В СІМ'Ї
Дуже важливий аспект Молитовного тижня — подячні подарунки кожного члена сім'ї. У нашій родині це було дуже важливим моментом. Кожний збирав у свій конверт гроші протягом року для дарів Молитовного тижня. Про це всі й завжди пам'ятали, збирали й намагалися, щоб скарбничка поповнювалася постійно. Наш син протягом року здавав усі пляшки з-під молока. Це були його гроші для дарів Молитовного тижня. За рік набиралася досить значна сума для того часу — до 50-70 рублів при зарплатах 90-120. Кожний член сім'ї перед другою суботою Молитовного тижня, коли збиралися подячні дари, підписував листівку зі словами благословення для церкви або своє бажання в біблійному вірші для всіх, або вірш, що потім читався на вечірніх богослужіннях. Можна було написати своє велике бажання, що часто робили діти. Ось деякі з таких таємних молитов — бажань наших дітей.

«Господи, можна, попросити в Тебе найголовніше — хотілося б багато грошей, здоров'я й працьовитості» (8 років);

«Господи, дай заради Христа хоча б що-небудь...» (6 років);

«Господи, коли я Тебе побачу вперше, я нічого просити не буду. Ти подумаєш: "Який скромний хлопчик" — і подаруєш мені "Мерседес" (7 років);

«Батько Небесний! Не для себе прошу, для людства. Зроби, будь ласка, так, щоб усі жили на 11 років довше» (8 років, хлопчик, що пережив смерть рідних);

«Боже, пришли на Землю Свого Сина, будь ласка! Ми Його не розіпнемо!» (6 років);

«Господи, мама сказала, що Ти дуже багато робиш для всіх людей. Може, я можу Тобі чимось допомогти?» (7 років);

«Господи й Боже мій! Чому всі мами кричать? Ти їх такими створив?» (6 років).

У відповідь на ці запитання до Бога діти одержували від церкви дивовижні слова підтримки й благословення на цілий рік! А дитячі побажання й мрії читалися всією церквою, як і побажання дорослих членів громади.

Це мало велике значення для всіх, тому що кожний дізнавався своє побажання й отримував подяку з вуст служителя, що проводить ці прекрасні, живі зібрання після Нового року.

Усі чудово розуміли, що церква має потребу у фінансових засобах, і розмір молитовних дарів був досить великим — місячна зарплата й більше. Схоже, як сьогодні в організаціях 13 зарплата, тільки навпаки — віддаємо для Господніх потреб, у церкву. Цей духовний досвід дуже важливий для всієї сім'ї, тому що це гарний метод «приліпити» дитяче серце до Божого народу, відчути свою приналежність до великої родини, головою якої є Сам Творець.

ОСОБЛИВІ БЛАГОСЛОВЕННЯ МОЛИТОВНОГО ТИЖНЯ
Дуже важливий момент першої суботи Молитовного тижня — отримання особистого благословення, написаного для кожного на листівці. Цей вірш зі Святого Письма часто збігався з особистою потребою того, хто отримував листівку. Ця частина служіння була особливою, тому що проповідник спеціально молився над розкладеними на підносі конвертами. Мені чомусь завжди в дитинстві цей момент нагадував Вечерю Господню з тією лише відмінністю, що після молитви всі могли брати участь у цьому обряді й з нетерпінням очікувати подарунка від Бога. Часто цей ритуал захоплював дітей, їм хотілося відразу почути благословення для себе на весь новий рік. Для цього виділялося п'ять хвилин. Мами розгортали Біблії й читали дітям і собі Біблійні побажання. Усі посміхалися, тому що Господь був настільки близький до Свого народу, що це викликало сльози. Звучала приємна тиха музика, яка створювала атмосферу Божої присутності, не було відчуття самотності й непотрібності.

Дух Пророцтва говорить: «Батьки, діліться з дітьми своїм релігійним досвідом. Візьміть їх в обійми вашої віри і присвятіть Христові... Ніколи не допускайте, щоб ваше християнське життя могло розлучити вас з ними. Ведіть їх до Господа, виховуйте їхній розум для сприйняття божественної правди. Нехай вони спілкуються з тими, хто любить Бога. Бажаючи допомогти своїм дітям формувати характери, придатні для вічного життя, ведіть їх до Божого народу» (Е. Уайт, Християнська родина, с 301).

Щоб підліткам і дітям під час Молитовного тижня хотілося бути присутніми на читаннях, готуйте з ними відповідну програму на щодень. Нехай вони беруть участь у зібранні, чим можуть: розповідають вірші, співають пісні, грають на музичних інструментах, читають вірші з Біблії. Такі програми повинні заздалегідь обговорюватися з самими підлітками, як рівноправними учасниками молитовних зібрань. Цим не повинні займатися тільки батьки, але й сам пастор.

Сьогодні в Молитовних читаннях є спеціальні розповіді для дітей. Це дуже важливо, і ми повинні використовувати дитячі розповіді, щоб об'єднувати їх у молитві. Це зробить їх більше відкритими до спілкування з Богом.

«НАВЧІТЬ ВАШИХ ДІТЕЙ, ЩО ЮНІСТЬ — НАЙКРАЩА ПОРА, ЩОБ ЗНАЙТИ ГОСПОДА. У ДНІ БЕЗХМАРНОГО ДИТИНСТВА І ЮНОСТІ ВОНИ ЗМОЖУТЬ ВІДДАТИ ЙОМУ НА СЛУЖІННЯ НАЙКРАЩІ СИЛИ СВОЄЇ ДУШІ!» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т.1, с.315).

Моє побажання всім сім'ям і членам Церкви: нехай Батько Небесний буде завжди поруч із батьками, що моляться; з сім'ями, що стоять навколо вівтаря у своїх оселях; з дітками, які говорять Йому свої прохання. Нехай усі родини під час проведення Молитовного тижня переживуть досвід наближення до Престолу Бога: «ОСЬ Я Й ДІТИ МОЇ, ЯКИХ ДАВ МЕНІ ГОСПОДЬ!».