Одного разу мені довелося розшукувати одну людину, що приїхала в Київ і потрапила у лікарню. Після моїх невдалих пошуків вирішила зайти в приймальне відділення й звернулася з проханням допомогти її знайти. Разом із медсестрою приймального відділення ми перевірили списки всіх новоприбулих. Потрібної людини не було. Трохи засмутившись, я зібралася йти, але медсестра виявилася наполегливою: «Нам потрібно докласти зусилля, щоб її знайти», - сказала вона. У приймальному відділенні був довідник міських телефонів медичних установ. Медсестра порадила мені знайти номери телефонів деяких лікарень, куди б приблизно могла потрапити потрібна мені людина. І знову разом з нею ми дзвонили то в одну, то в іншу лікарню. І все це вона робила з такою любов'ю й умінням, що я подумала: «Напевно, їй не раз доводилося зустрічатися з такою ситуацією». Я відчула себе якось ніяково, адже стільки часу відняла у цієї доброї людини. Раптом згадала про шоколадки, які взяла для людини, яку хотіла відвідати, вирішила віддати їх їй, говорячи: «Візьміть, це за вашу доброту». Однак, медсестра відповіла: «Будь ласка, не вбивайте в мені людину». Після цих слів я не наважилася залишити мій презент і сказала на прощання: «Нехай Бог вас благословить!» Дорогою додому я довго думала над словами: «Не вбивайте в мені людину». Що вона мала на увазі під словом «убити»? Якою в її розумінні є «людина»? Спілкуючись з нею, я зробила висновок, що «людина» - це той, хто проявляє любов, милосердя, терпіння, співчуття, хто готовий надати допомогу, чесний, відкритий. Усе: її погляд, вираз обличчя, мова, манера поведінки говорили про це. Я уявила, що весь свій внутрішній світ ця жінка відгородила великою огорожею. Вона ретельно оберігала сад своєї душі. Це - її багатство, її мета, її життя. Вона боялася черствості, жорстокості, легкої наживи, лестощів, егоїзму, які з усіх боків у сучасному суспільстві прагнуть «убити» людину і сплюндрувати її внутрішній світ. Я подумала тоді: який сад моєї душі? Які якості характеру зрощую я? Чи легко «зруйнувати» мій внутрішній світ? У світі спокуси, розчарувань, бажання наживи, заздрості, незадоволення чи міцна моя огорожа? Роздумуючи про це, у думках пронісся вірш: «Бо коли любите тих, хто вас любить, то яку нагороду від цього маєте? Чи не те саме й митники роблять?... Чи не так і язичники роблять?» (Матв. 5:46). ...Я так і не знайшла тієї людини, яку шукала в лікарні. Але знайшла іншу - ту, що показала мені, якою можна бути людиною в сучасному суспільстві. Я не знаю імені тієї жінки. Можливо, у цій ситуації це не так вже і важливо. Цікаво: хто ж все-таки мав більшу потребу у відвідуванні - та людина, яку я так хотіла знайти в лікарні, чи я, щоб зустріти таку дивовижну людину? Бог знає...
Лілія Крупська Полдороги в небо
Мы с вами столько верст уже прошли…
Пусть мало было в них тепла и неги,
Зато теперь осталось позади
Уж полдороги в Небо. Тревожно, что замедлили шаги.
Что в ком-то тает робкая надежда...
Друзья, у нас осталось впереди
Лишь полдороги в Небо. Кому-то надо руку протянуть.
Кого-то нужно вовремя заметить.
Как страшно потерять кого-нибудь
На полдороге в Небо. Не дай, Господь, кому из нас уснуть.
Не дай запачкать белые одежды.
Осталось, может, несколько минут
Идти дорогой в Небо...
В Мой Мир
| 
