uElite Design

Перші слова Ісуса в Нагірній проповіді: «Блаженні вбогі духом» (Матв. 5:3) вказують на підґрунтя всього справжнього християнства. Людина тільки тоді зможе збагнути Божі глибини, коли дивиться на себе так, як на неї дивиться Бог і усвідомлює повну залежність від Нього.

Коли хтось має високу думку про себе, той не допускає до свого серця ніжного впливу Духа Святого, адже «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!» (1 Петр. 5:5). Така людина не буде готова навчатися і змінювати свої погляди, коли вони суперечитимуть Божому Слову. Для неї її власна позиція буде найважливішою. Про таких самовпевнених людей сказав відомий філософ Сократ: «Я знаю те, що нічого не знаю, але деякі не знають і цього».

Учні Ісуса до часу його страждань сперечалися про те, хто з них буде першим (Лук. 9:46). Живучи довгий час поруч з Господом, вони так і не змогли усвідомити, що мета, до якої їх закликає Ісус — це не зміна політичного устрою Ізраїлю, а зміна стану власного сер-ця.

Навіть у щирих словах Петра, що він готовий піти у в’язницю, чи померти за Христа, відчувається нотка самовпевненості (Лук. 22:33). Тому він у найважчий для Спасителя час в Гефсиманії не відчував потреби у пильнуванні та в молитві.

Але коли Ісус воскрес і Дух Святий зійшов на апостолів, їхні серця були перемінені. Вже не було колишнього егоїзму чи боротьби за першість, але в усьому вони хотіли звеличувати Господа (Дії. 3:12,16). І тільки тоді Бог міг діяти через них у повноті для Своєї слави. Коли автори чотирьох Євангелій описували земне життя Спасителя, красу Його харак-теру, вони так були Ним захоплені, що применшували і навіть забували себе так, що і не вказали свого авторства.

Найбільша людина з усіх народжених, згідно слів Христа, Іван Хреститель, не вважав себе достойним навіть розв’язати ремінця від Його взуття (Матв. 11:11; Лук. 3:16). Коли учні Івана почали нарікати через те, що вплив Ісуса стає більшим ніж його, то він смиренно ска-зав: «Він має рости, я ж — маліти» (Ів. 3:30).

Апостол Павло, повіривши в Господа, говорив: «І живу вже не я, — Христос проживає в мені» (Гал 2:20). І для того, щоб правдиво пізнати Ісуса, він писав: «Щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його» (Фил. 3:9-10).

Тобто при зустрічі з Христом власне «я» заховується в Ньому і в смиренні схиляється перед Ним.

Людина, яка хоче прийти до Христа, «не розбившись об камінь», без «вбогості духу» буде шукати слави для: себе, групи до якої вона належить чи відомої людини, з якою вона бачить свою спільність або намагаючись власним розумом, логікою пояснити те, що в Біблії названо «таємницею благочестя», ставлячи свій розум критерієм оцінки істин Божих (Єзек. 28:2; Іс 55:9). Прикладом цього є недавно відкрите апокрифічне Євангеліє від Юди, яке починається словами: «Тайное сообщение об откровении, которое Иисус высказал в беседе с Иудой Искариотом». В цьому творі автори хотіли показати заслугу не стільки Ісуса, як Юди, який один-єдиний нібито був достойний почути таємниці Божі.

Або, книга Об’явлення починається так: «Об’явлення Ісуса Христа», а апостол Іван, пишучи її, звертає свій погляд тільки на Господа, а не на себе, чи на свої заслуги перед церквою. А от один переписувач цієї книги, в рукописах, що знаходяться в монастирі на горі Афон назвав цю книгу так: «Откровение всеславного евангелиста, лучшего друга Иисуса, девственника, возлюбленного Христом, Иоанна Богослова, сына Соломии и Заведея приемного же сына Богородицы Марии, и сына грома». В цій назві не вистачає тільки епітета «апостол», та і це, можливо, випадково!

Людські мудрування щодо природи Христа виражаються наприклад так: «Бог вічний і ніколи не помре, а Христос помер — значить Він не Бог». Або «Якщо Син рівний Отцю, то Він полюбив нас більше ніж Отець, бо саме Син, а не Отець, помер за нас».

Про небезпеку неправильного розуміння природи Христа говорили ще апостоли Павло та Іван: «Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Христі. Коли бо хто прийде й зач-не проповідувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували…, то радо терпіли б ви те!» (2 Кор. 11:3,4)

«Бо в світ увійшло багато обманців, які не визнають Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий то обманець та антихрист!» (2 Ів. 1:7).

Історія питання
Тема Божественної природи Христа була основою дискусій перших чотирьох століть історії християнства, хоча і не стихають вони і по сьогоднішній день. Ради цього був скликаний собор в Нікеї у 325 році н.е. там було представлено три групи поглядів:

1. Традиційний (ортодоксальний) погляд. Ця група, очолювана єп. Афанасієм, вчила, що Христос не мав початку, бувши однієї природи і одного віку з Отцем.

2. Аріанський погляд. Ця група, очолювана єп. Арієм з Олександрії, стверджувала, що Христос мав початок і, бувши створеним «з нічого», ставши першим Божим творінням. На сьогоднішній день цього погляду притримується Організація Свідків Єгови.

3. Напіваріанський погляд. Ця група, очолювана єп. Євсевієм з Кесарії, вчила, що Христос мав початок через народження від Бога Отця і його Божественна природа дещо нижча Божественної природи Отця. Сьогодні представники цього погляду називають Ісуса: «Буквально народжений Син Божий».

Починаючи біблійне дослідження цієї важливої теми, ми маємо усвідомлювати, що хоча автор Біблії Один, але вона має багато письменників, в книгах яких відображений їх власний стиль мови і культури.

Легко відрізнити стиль Ісаї від стилю Мойсея, мову Павла від мови Івана. Тому наше дослідження побудуємо таким чином:

1) Божественність Христа у творах ап. Івана. (Єв. від Івана і його послання, крім Об’явлення).
2) Божественність Христа в Синоптичних Євангеліях
а) в Єв. від Марка;
б) в Єв. від Матвія;
в) деякі факти з Єв. від Луки.
3) Божественність Христа в кн. Дії Апостолів і посланнях (крім послань ап. Івана).
4) Божественність Христа в кн. Об’явлення.

1. Божественність Христа У творах ап. Івана.

На початку Євангелії Ісус названий «Словом» (Ів. 1:1, 14). «Він був Словом Божим, втіленою думкою Божою» («ХНС» с.19)

Вічність Слова
Читаємо Ів. 1:1-3 «На початку було Слово» «Все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало» (Турк.)
Тут видний контраст між Словом і усім творінням:
1) «Слово» не постало, а «було»;
2) «все» — «постало», виникло, мало свій початок.

Читаємо Ів. 8:58 «Ісус їм відказав: «Поправді, поправді кажу вам: Перш ніж був (грец. gene/syai - постав) Авраам, Я є».

«Я є» — грец. «e'gw\ ei'mi/». Не просто « Я був», а «Я є». на відміну від Авраама, який колись «постав», Ісус завжди «є», тобто Ісус існує поза часом, вічно.

Подібне співвідношення між Богом і творінням є в Псал 89 (90):2. При цьому також звернемо увагу як це місце подає грецький переклад Старого Заповіту «Септуагінта», яким часто користувався ап. Іван при написані своєї книги: «Перш, ніж постали гори і народилася земля, і всесвіт, від віку й до віку ти єси Бог» (Хом.).

…ти єси, Боже» (Кул.).
«…su\ ei}» (Ти є) (LXX).

Читаємо Ів. 17:5 «І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе я мав, поки світ не постав».

В Євангелії від Івана або його посланнях ніде не сказано, що колись Слово (Ісус) постало, виникло, але «на початку» Воно вже «було», або, як сказав сам Ісус: «Я є» (завжди був, є і буде).

Відносини з Богом Отцем
«Слово в Бога було»

Переклад Побєдоносцева (рос.) передає це місце буквально: «Слово было къ Богу». Слово не просто було поруч з Богом, а мало з ним дуже близькі відносини. Ів. 1:18 детальні-ше розкриває характер цих відносин: «Єдинородний Син, що в Отцевому лоні».

«ei'v to\n ko/lpon tou_ patro\v» — «в лоні Отця»

«ei'v to\n ko/lpon a'braa/m» — «на лоно (груди) Авраама» (Лук. 16:22).

«e'n tw`_ ko/lpw` tou_ i'hsou_» — «на грудях Ісуса» (Ів. 13:23, Турк.).

«e'pi\ to\ sth_yov au'tou» — «до Його грудей» (Ів. 21:20, Турк.).

Ів. 1:18 показує повну відкритість і довір’я між Сином і Отцем. Так і улюблений учень Іван лежав на грудях Ісуса (Ів. 13:23; 21:20, Турк.).
Читаємо Ів. 10:15 «Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю». Ісус і Отець знають повністю один одного, що вказує на їхню рівність. Якби Син був творінням, тобто обмеже-ним по своїй суті, Він не міг би досконало знати Безмежного. Самі слова «Отець» і «Син» також показують близькість відносин між Ними.

Тепер розглянемо чому Ісус названий «Єдинородним Сином». Грец. «monogenh\v» — єдинородний (не однороджений), унікальний, один-єдиний, єдиний в своєму роді. Похо-дить від «mo/nov» — один, «geno/v» — рід, клас. Хоча в Новому Завіті слово «monogenh\v» пов’язується з сином або з дочкою (Лук. 7:12; 8:42), воно не несе в собі ідею народження.

В Євр. 11:17 Ісаак названий «єдинородний син» Авраама. Але ж він не був єдиним сином, який від нього народився. Тут «єдинородний син» використовується в значенні: особливий, неповторний, улюблений (див. Буття 22:2).

(Примітка: в Лук. 7:12 і 8:42 латинський переклад Вульґата перекладає «monogenh\v» словом «unicus» — унікальний, один-єдиний. Також в Септугіанті в Псал. 21(22):21; 24(25):16; 34(35):17 слово «monogenh\v» використовується як «один-єдиний», «одинокий»).

Тепер побачимо у чому полягає Його «єдинородність». Читаємо Ів. 20:17 «Я йду до Сво-го Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!». Хіба не легше було б сказати «Я йду до нашого Отця і до нашого Бога». Але Ісус так ніколи не говорив. Він казав «Мій Отець» (див. Матвія 11:27) і «ваш Отець» (див. Матв. 5:45, 48).

(Молитвою «Отче наш» сам Ісус ніколи не молився, а тільки навчив так молитися своїх учнів (Матв. 6:9; Лук. 11:1, 2). Зокрема там є слова: «І прости нам наші гріхи» Луки 11:4 а вони до Ісуса ніяк не могли стосуватися.)
В Ів. 5:18 юдеї хотіли вбити Ісуса за те, що Ісус назвав Бога «Своїм Отцем». Це показує, що у Ісуса були особливі відносини з Богом, не такі, як між Богом і усім творінням. (В Об’яв. 4:11 створені істоти називають «Сидячого на престолі», «наш Бог» по праву творіння, і в Об’яв. 3:12 Ісус називає його «Мій Бог»).

У творах Івана (Євангелії і посланнях) Ісус названий «Син Божий» (Ів. 1:34); а віруючі названі «діти Божі»(1Ів.3:2) — через народження з гори. Цю різницю між Ним і християнами добре видно, коли зробимо порівняння:

Ісус
«прийшов у тілі» (1 Ів. 4:2)
(Його втілення)
«прийшов згори» (Ів. 3:31)
«прийшов водою» (1 Ів. 5:6)

Віруючі
«народженні від тіла» (Ів. 3:4,6)
(біологічне народження)
«народжені згори» (Ів. 3:5)
«народжені від води» (Ів. 3:5)

Божественна природа Слова
«Бог було Слово»

Цей текст недвозначно показує нам Його природу. Ісус так, як і Отець має в повноті Божественну природу. Але опоненти цього погляду наголошують, що у вислові
yeo\v h}n o; lo/gov (Бог було Слово)
перед «yeo\v» немає означеного артикля «ό», як у попередньому виразі в Ів. 1:1.
o; lo/gov h}n pro\v to\n yeo/n (Слово було до Бога),
де «to\n yeo/n» відноситься до Отця має артикль («to\n»— знахідний відмінок від «o;»). Тому, ніби, це треба перекладати як: «Слово було богом» (НС). Але при цьому порушується принцип монотеїзму (єдинобожжя), бо там показані два Боги: Великий Бог і менший бог.

Апостол Іван навмисне не поставив там артикль, щоб охарактеризувати природу Слова не ототожнюючи Його з Богом Отцем (Якби перед «yeo\v» стояв артикль, то Слово і Бог Отець були б однією особою).
У творах Івана ми знаходимо потрібні мовні конструкції:
1 Ів. 4:8 «o; yeo\v a'ga/ph e'sti/n» (Бог є любов)
1 Ів. 1:5 «o; yeo\v fw_v e'stin» (Бог є світло)
Ів. 4:24 «pneu_ma o; yeo/v» (Бог є Дух)

Перед словами: любов, світло, Дух не стоїть артикль, бо ці слова описують, яким є Бог.

Нова Єрусалимська Біблія Ів. 1:1 подає так: «Ким був Бог, тим було і Слово». Ставлячи слово «yeo\v» перед «o; lo/gov» Іван не просто описує, але наголошує яким було Слово.

Читаємо Ів. 14:7-11 Пилип просить Ісуса показати Бога Отця. А Ісус дає відповідь «Хто бачив Мене, той бачив Отця». Якби Ісус не був, таким же як Отець, то ці слова були б богохульством. Ніхто інший, який би святий він не був не міг сказати ці слова.

Читаємо Ів. 12:37-42. Після того як у в.40 Іван цитує пророка Ісаю (Іс. 6:9,10), він каже, що ці слова сказав Ісая, коли бачив славу Христа (в. 41). Читаючи Ісаю 6 розділ, написано, що пророк бачив «славу Господа Саваота» (див. Іс. 6:3). Тобто для апостола Івана Ісус — це Господь Саваот, в усій повноті Божества.

Читаємо Ів. 20:26-29 «невіруючий» Хома, бачивши воскреслого Ісуса, називає Його: «Господь мій і Бог мій» Ів. 20:28. Так, як євреї вірили в одного Бога, то ці слова красномовно свідчать ким для Хоми є Ісус. Сам Господь не заперечив, а прийняв ці слова, як прояв віри свого учня. Тобто як на початку Євангелії (Ів. 1:1), так і в її кінці Ісус названим Богом.

Розглянемо в чому опоненти звинувачували Господа.

Ів. 5:18 (Дерк.) «Бога назвав Отцем Своїм, тим роблячи Себе рівним Богові».

Ів. 10:33 (Дерк.) «Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом»

Ів. 19:7 (Дерк.) «Він зробив Себе Сином Божим».

І в усіх цих звинуваченнях є намагання вбити Ісуса за богозневагу. Слова «роблячи Себе»: «рівним Богові», «Богом», «Сином Божим» означають одне і теж. Тобто, що Ісус робив Себе унікальним Сином Божим, який рівний Богові (про значення унікальності Сина Божого говорилось вище).

У відповіді на перше звинувачення Ів. 5:18, в Ів. 5:19-30 Ісус не заперечує свою рівність з Богом, а підкреслює, тільки ще пояснює, що він не протиставляє Себе Отцю, а співпрацює в єдності з Ним. При цьому Він так само як і Отець може:

• Воскрешати (Ів. 5:21, 28-29).

• Має право судити світ (Ів. 5:22,27).

• Достойний тієї ж пошани, що і Отець (Ів. 5:23).

У відповіді на друге звинувачення Ів. 10:33, Ісус звертає увагу невіруючих євреїв, що в Писанні судді названі «богами» (Ів. 10:34). В Псал. 81 (82):6; Вих. 21:1-6, 22:9, 28 (в ориг. «судді» — «елогім» — боги) судді названі богами тому, що: «Суд – дело Божие» (П.Зак. 1:17, Синод. пер.). Судді в народі виконували Божу функцію судити, установлювати істину. Тобто вони не по природі, а образно названі «богами».

Тут в Ів. 10:34-38 роздуми ідуть від меншого до більшого. Якщо суддів названо «богами», то тим більше «Тому, що Отець освятив і послав Його в світ» (чого не було у випадку з старозавітніми суддями) належить називати Себе «Сином Божим». Перед цим Він сказав «Я і Отець — одно» (Ів. 10:30, Дерк.). Своєю відповіддю Ісус показав, що не треба боятись слів, якими Він Себе називає (тому що навіть судді названі «богами»), саме Його вчинки, яких ніяк не заперечиш, вони свідчать про Нього, хто Він є, «що Отець у Мені, а Я ув Отці» (в. 37). Юдеї, які не тільки чули ким Себе Ісус називає, але і бачили діла, які це підтверджують, не хотіли вірити у Нього і знову намагались вбити Його (в. 39).

Ісус і словами Своїми і вчинками явив Себе як «Сина Божого», «рівного Богові», одно з Отцем.

Читаємо Ів. 10:1-30:
1. Ісус називає Себе «Я— Пастир добрий» (в. 11, 14).
2. Віруючі, народ Божий — це «Мої вівці» (в. 27).
3. Егоїстичні керівники народу — «злодії і розбійники» (в.8).

У Ів. 10:16 і 11:52 Сам Ісус припровадить, сполучить в одне, розпорошених по всьому світі Божих дітей.

Тепер ці вірші порівняємо з Єз. 34:
1. Господь-Бог — пастух (в. 11-16).
2. Народ Божий — «отара Моя» (в. 6,8,10,12).
3. Егоїстичні керівники народу — «пастирі, які пасуть самих себе» (в.2, 8,10).

В Єзек. 34:11-13, 16 Сам Бог позбирає і приведе з усіх країв розпорошену отару Божого народу.

Таким чином Ісус в Євангелії говорить про Себе так само, як Господь Бог в Старому Завіті.

Ісус — Творець, Життєдавець

Читаємо Ів. 1:2, 10.
«Все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало» (Турк.).

«Світ через Нього постав»

Читаємо Ів. 1:4 «У Ньому було життя». Тобто Він має джерело життя, і дає вічне життя тим, що вірять в Нього.

Ів. 4:10 Ісус дає «живу воду» (див. Ів. 7:37, 38)
Ів. 6:48 «Я - хліб життя»
Ів. 11:25 «Я -воскресіння і життя»
Ів. 14:6 «Я -дорога і правда, і життя»
1 Ів. 1:1, 2 Ісус — «Слово життя» і «вічне життя»

Ці слова показують, Ісус є Творцем і Життєдавцем, а не створенною істотою.

Храм Ягве і «Храм тіла Його»
Ів. 1:14 говорить, щоб Слово могло перебувати разом з людьми, Воно мусило прийняти людську природу. Цікаве порівняння: «Бог було Слово», «Слово стало тілом». Слово, яке завжди мало Божественну природу, в певний момент історії прийняло людську. Вираз «Слово стало тілом і перебувало між нами» співзвучий з Вих. 25:8 «І нехай збудують Мені святиню, — і перебуватиму серед них».

Як при подорожі пустелею народ Ізраїльський жив у наметах, то і Бог перебував серед них в особливому наметі, так і Христос, щоб бути з нами став подібним до нас. Це особливо підкреслюється словом «перебувало» в Ів. 1:14.( грец. «e'skh/nwsen» — поставило скинію (намет)). Його тіло було Його наметом. І слова «ми бачили славу Його» подібні до того, як в земній святині перебувала Божа слава (Шехіна).

Ця думка також є в Ів. 2:19-21. тут порівнюється Божий храм в Єрусалимі з тілом Ісуса, яке також названо храмом. Як в Єрусалимському храмі була Божа присутність, так і тіло Христа було Храмом Його Божества. (Тут не потрібно плутати лексику Івана з мовою Павла, де в 1 Кор. 3:16-17; 6:19 віруючі названі храмом Божим в іншому значенні).

Однакові описання Отця і Сина
Отець Син
Світло 1 Ів. 1:5 Ів. 1:9,5; 8:12
Очищає від гріха 1Ів. 1:9 1 Ів. 1:7
Немає темряви, гріха 1 Ів. 1:5 1 Ів. 1:5; 1 Ів. 3:5
Любов 1 Ів. 2:5; 1 Ів. 3:16
1 Ів. 4:9 Ів. 15:9;
Заповіді 1 Ів. 5:3 Ів. 14:15
Знає все 1 Ів. 3:20 Ів. 16:30; 21:17
Праведний 1 Ів. 1:9 1Ів. 2:1
Вічне життя 1 Ів. 5:20 1 Ів. 1:2
Прохання в молитві до Отця Ів. 16:23 до Сина Ів. 14:14

Ів. 14:14 «Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, то вчиню». Так в перекладах: Огієнка, Турконяка, Деркача (1993 р.), Кулакова, в ранніх авторитетних папірусах і кодексах.

Примітка: Ів. 8:12 «Я — світло для світу» не плутати з Матв. 5:14 «Ви (учні) — світло для світу», бо згідно з творами Івана «світлом» може тільки Отець і Син, а не люди. Ів 1:6-9.

У першому послані Івана не завжди можна зрозуміти де говориться про Отця, а де про Сина (1 Ів. 2:3-5). Читаючи 1Ів. 2:28, 29, Іван кажучи в в. 28 про Сина, а у в. 29 про Отця говорить про них, як про одного.

«А тепер, діточки, залишайтеся в Нім, щоб, як з'явиться Він, то щоб ми мали відвагу та не були засоромлені Ним під час Його приходу. Коли знаєте, що Він праведний, то знайте, що всякий, хто чинить справедливість, народився від Нього». Для апостола Отець і Син рівні по природі, але у кожного своя роль в спасінні людства.

Деякі заперечення
1. Читаємо Ів. 17:3. Що означають слова «єдиний правдивий Бог», які говориться про Отця?
В 1 Ів. 5:20, 21 вираз «правдивий Бог» протиставляється — «бережіться від ідолів». Тобто саме Він є істинний Бог, а не ідоли, створені людьми.
2. Ів. 14:28 «Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що я йду до Отця, — бо більший за Мене Отець». Що означають слова Ісуса: «більший за Мене Отець»?

Якщо цей вірш розглядати в контексті, то ці слова відносяться до потішення, підкріплення учнів. З якої причини вони мають тішитись? Учні повинні радіти, тому що Ісус йде до Отця. Його приниження, зішестя на землю було віддаленням від Отця. А Його прославлення і повернення до Отця відновить Його попереднє становище рівності з Отцем (Ів. 17:5, див. Ів. 12:41). А вже тоді Ісус зможе наділити своїх учнів більшою силою Ів. 14:12 «Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них учинить бо Я йду до Отця». (В Ів. 14:12 і 14:28 видимий зв’язок між словами «більший» і «Я йду до Отця»). Таким чином вираз «більший за Мене Отець» відноситься до періоду перебування Христа на Землі, періоду Його приниження.

Висновок: твори Івана свідчать про повну Божественність Христа.

2. Божественність Христа в Синоптичних Євангеліях

Хоча ці три Євангелії дуже близькі за змістом, будемо розглядати їх окремо, звертаючи увагу на особливості кожної з них.

В Євангелії від Марка
Марка 1:1 «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого». Основна мета цієї книги — опи-сати Ісуса, як Сина Божого. Під час земного служіння Господа, люди, чуючи Його слова і бачивши Його вчинки, дивувалися і задавалися питанням: Хто ж Він такий? (див. Марк. 1:22, 27; 2:6-7; 4:41; 6:2, 49-51; 11:28) І протягом усієї книги від початку і до кінця лунає відповідь, яку чути не тільки від Бога Отця, самого Ісуса, але і від нечистих духів: Це Син Божий! (див. Марк. 1:1, 11, 24; 3:11; 5:7; 9:7; 14:61-62; 15:39).

Характеристика Ісуса, як Сина Божого. Найбільша людина з усіх народжених, згідно слів Христа (Мат. 11:11), Іван Христитель, розуміючи хто Він є, у порівнянні з Ним бачив свою недо-стойність і називав Ісуса «Сильніший за мене» (Марк. 1:7, Турк.). Сам автор Євангелії повідомляє, що служіння Івана було передбачене пророками (Марк. 1:2-4), які сповіщали, що він має «приготувати дорогу для Господа (Ягве)» (див. Ісая 40:3), тобто для самого Бога. Згідно цього стають зрозумілі слова Івана: «Услід за мною йде он Потужніший від Мене, що Йому я не гідний, нагну-вшись, розв’язати ремінця від взуття Його». Тут показано, що прихід Ісуса — це прихід Господа (Ягве).

Згідно Марк. 1:27; 3:11; 5:8 Ісус має силу виганяти демонів, і не тільки це, але і самі нечисті духи знаючи Його, поклоняються Йому (Марк. 3:11; 5:6-7).
Також Ісус може читати думки (Марк. 2:6-8), може прощати гріхи, що може робити тільки Бог (Марк. 2:5-7; Ісая 43:25; Псал. 129 (130):4).
Марк. 2:28 «Син Людський — Господь і суботі». Субота — Божа постанова. Хто ж є Ісус, якщо Він — Володар Божої постанови?

Ісус робив чудеса, але Він їх чинив не заради ефекту, а заради блага інших (Марк. 8:11-12). Але якщо це так, то чому в Марк. 6:45-51 Ісус іде по воді? Це бачили тільки учні. Господь це зробив, щоб підкріпити їхню віру, як і в Марк. 9:2-9, щоб дати їм зрозуміти Хто Він насправді є. Це чудо (див. також Марк. 4:35-41) показує, що Ісус керує силами природи, тобто Всемогутній.
Чому в Марк. 6:52 чудо ходіння по воді пов’язується з чудом помноження хлібів (Марк. 6:30-44)? Там Ісус представлений, як Той Хто підтримує життя, Життєдавець. Пов’язання в Марка цих двох чудес показує нам Ісуса, як Сина Божого, Вседержителя і Життєдавця, що є атрибутами самого Бога. Тому в Марк. 8:17-21 Ісус говорячи учням про Себе, які були свідками Його чудес, і бачивши їхнє маловір’я, питає їх: «Невже ви й досі нічого не розумієте?» (Марк. 8:21 (НС)).

Читаємо Марк. 10:17-22. Історія про багатого юнака згадується і в інших двох Євангеліях Мат.19:16-22; Лук. 18:18-23. Чому коли юнак назвав Ісуса «Учитель добрий», Ісус заперечив: «Чо-го звеш Мене добрим (грец. a'gayo\v)? Ніхто не є добрим, крім Бога Самого»? Чи хотів Ісус цим сказати, що Він не Бог? Ні. В Єв. від Матвія добрими (грец. a'gayo\v) називаються також люди (Мат. 5:45; 12:35; 22:10; 25:21). Чому ж Ісус це сказав? Відповідь знаходимо в книзі «Христос — надія світу»: «Ісус бажав випробувати щирість молодого керівника і дізнатися, чому він вважає Його благим. Чи усвідомлює юнак, що Той із Ким він розмовляє, — Божий Син?» («ХНС» с. 518). Юнак назвав Ісуса «Учитель добрий», але Ісус хотів показати йому, що Він більший ніж просто учитель. (Цікаво, що фраза «крім Бога Самого» (ei' mh\ ei{v o; yeo/v), є і в Марк. 2:7 «окрім Бога Самого» (ei' mh\ ei{v o; yeo/v). А в Марк. 2:1-12, як вище сказано Ісус прощав гріхи, що є тільки прерогативою Бога).
В Марк. 12:34-37 і знову Ісус спонукає людей задуматись про Свою Особистість, розбиваю-чи традиційні погляди. Він є Господом Давида, а не просто його сином.

Висновок: Єв. від Марка описує Ісуса, Сина Божого, який має всі характеристики Божества.

В Євангелії від Матвія
У цій Євангелії є все що і в попередній, але й є свої особливості.
Згідно Матв. 1:20-21 Ісус народився від діви, незайманої дівчини, без участі чоловіка, через Духа Святого. Це було чудом, і значить, що Ісус був не просто звичайною людиною: у Ньому було поєднання людського з Божественним. Матвій каже, що ця подія була виконанням пророцтва Ісаї 7:14. Саме пророцтво не тільки говорить, що ця дитина народиться від діви, але і дає цьому сину ім’я: Еммануїл. Автор Євангелії звертає на це увагу, бо сам дає переклад цього імені: «З нами Бог» (Матв. 1:22, 23).

Це ім’я нам відкриває ким є це дитя. Також про Нього сказано в Іс. 9:5 де воно назване «Бог сильний». Але в Іс. 10:21 «Богом сильним» називається сам Ягве. Тобто ім’я Еммануїл показує, що в людському тілі серед народу Божого перебував сам Бог.

З огляду на це звернемо увагу на значення імені Ісус. Ісус (Єшуа) — «Ягве спасає». Ангел пояснює значення цього імені: «Він спасе Свій народ від його гріхів» (Матв 1:21, Турк.). Тут написано не просто «народ Божий», а «Свій народ» як в Матв. 2:6, Лук. 1:77. Не сказано, що «що через Нього Бог спасе Свій народ», але «Він спасе Свій народ від його гріхів». А в Псал. 129(130):8 (Синод.пер.) написано: «И Он (Ягве) избавит Израиля от всех беззаконий его». Таким чином ім’я Ісус показує, що серед нас був Бог, який прийшов спасти людей від гріхів.

В Матв. 4 розділ, при спокушенні Христа в пустелі, диявол сказав, що передасть Ісусу всі царства на світі, якщо б Ісус, «впавши ниць» поклонився йому (Матв. 4:8,9 Турк.). Та Ісус відказав, що кланятися треба тільки Господу Богу. Так Сатана просив Його поклонитись йому як Богу. Але в тому ж Євангелії в Матв. 2:11 сказано, що мудреці «впали ниць і поклонились» Ісусу. У Дусі Пророцтва про це сказано: «Під скромною зовнішністю Ісуса мудреці все ж зуміли розпізнати Божество» («ХНС» с 63). Також про поклоніння Ісуса згадується в Матв. 14:33; 28:9,17.

В Матв. 7:12 говориться, що люди будуть робити чудеса і пророкувати ім’ям Ісуса. Але, як відомо, раніше Божі люди пророкували тільки ім’ям Господа Бога. І навіть подібні до тих в Матв. 7:21-23, хто чинив беззаконня і пророкував іменем Ісуса, лжепророки давнини пророкували як від імені Господа Бога (Єрем. 14:14; 27:15).

Старозавітні пророки говорили: «Так говорить Господь» (Єрем. 6:16). А Ісус говорив: «А Я кажу вам» (Матв. 5:28) «Поправді кажу вам» (Матв. 18:3).
Матв. 10:37 нагадує першу найбільшу заповідь Матв. 22:37.

В Матв. 11:28-30 Ісус каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені і Я заспокою вас... і знайдете спокій душам своїм».

Те саме каже Господь Бог:

Іс. 45:12 «Зверніться до Мене й спасетесь всі кінці землі, бо Я — Бог і нема більше Іншого Бога».

Єрем. 31:25 «Бо напою Я душу змучену і кожну душу скорботну насичую».

В Єрем. 6:16 Бог пропонує людям «знайти мир для своєї душі».

В Матв. 12:6 Ісус пропонує задуматись Хто Він є . В Єрусалимському храмі перебувала Божа присутність, а Христос про Себе каже, що Він «більший як храм».

Царство Боже: в Матв. 13:41 Ісус називає «Своїм». В Матв. 13:43 — «Царством Отця».

В Матв. 18:20 і 28:20 Христос говорить про Свою всюдисутність і вічність.

В Матв. 23:34-37 Ісус — це той, що посилає пророків до Божого народу і згідно в.37, Він ро-бив це протягом історії Ізраїля. «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш пос-ланих до себе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої…»а в 2 Хрон. 36:15,16 написано, що про-років посилав Господь Бог!

В Матв. 27:9-10 Матвій каже, що події пов’язані з Юдиною зрадою Ісуса передречені в про-рока Єремії. Насправді тут є разом пророцтва Єремії (Єр. 32:6-9) і Захарії (Зах. 11:12-13), але тут названо Єремію, бо він вважався важливішим. А у Зах. 11:12,13 сказано, що у 30 срібняків оці-нено самого Господа Бога!

Матв. 28:19 формула хрещення «в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа» показує рівність Осіб Бо-жества, але у кожного з Них різна роль у плані спасіння.
Заперечення. Матв. 24:36 «А про день той й годину не знає ніхто: ані Ангели небесні, ані Син, — лише Сам Отець». Матв. 20:24 «А сидіти праворуч Мене та ліворуч — не моє це давати, а кожному від Мого Отця те вготовано».

Відповідь: У кожного Своя роль в плані спасіння. Наприклад саме Син, а не Святий Дух був розп’ятий за наші гріхи. Так, саме Отець призначив дату кінця (див. Дії. 1:7); також можна сказати, що Христос, бувши на землі обмежив Себе і не знав дату кінця, для блага учнів, щоб вони завжди були пильними (Матв. 24:42).

Деякі факти з Євангелії від Луки

Лук. 1:47 Бог названий Спасителем.

Лук. 2:11 Христос названий Спасителем

Лук. 7:39-40, 48-49 тут знову Ісус читає думки і прощає гріхи

Лук. 8:39 «Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог!

І той пішов, і по цілому світу звістив, які речі великі для нього вчинив Ісус!»

Висновок: Синоптичні Євангелії свідчать про повну Божественність, Сина Божого.

Божественність Христа в Діях Апостолів і посланнях
Божественна природа Христа
Рим. 9:5 «що їхні й отці і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний навіки, амінь». Тут говориться про Христа, Його людську і Божественну природу (див. Рим. 1:3-4).

Альтернативний переклад «До них належать наші прабатьки, і від них походить за тілом Христос. Нехай Бог, який є над усім, буде навіки благословенний, амінь» (НС).

Рим. 9:5 (NA):
«w{n oi; pate/rev, kai\ e'x w{n o; cristo\v to\ kata\ sa/rkaV o; wJn e'pi\ pa/ntwn yeo\v…» (їхні отці і від них Христос за тілом сущий над усім Бог). Тут в тексті оригіналу немає частки «de» (а, але) перед «yeo\v», яку завжди використовує Павло для зміни напрямку своїх думок, — таким чином вірш по середині не переривається. Можна порівняти це з Рим. 15:5, 15:13, 15:33, 16:20 де стоїть частка «de», яка змінює напрям думки автора. Тому тут треба дати перевагу першому варіанту перекладу, де друга частина вірша не перериває, а пояснює першу. Самі сучасні аріани це ви-знають: «Було б легко і з погляду лінгвістики цілком можливо віднести ці слова до Христа». («Обговорення на основі Писань» Watch tower Bible and tract society of Pennsylvania с.398).

Филип. 2:6-7 (Хом.) «Він існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Бо-гом, а применшив себе самого прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини». Тут знову Павло говорить про людську і Божественну природу Христа, де у вічності Він був рівний Богу до приходу на землю.

Колос. 2:9 «бо в Ньому (Христі) тілесно живе вся повнота Божества». Знову показано, що Христос є повністю Бог у людському тілі.

Євр. 1:3 «Він був сяйвом слави та образом істоти Його (Бога)». Як не дивно, але переклад аріан в цьому місці звучить точніше: «Він віддзеркалення слави Бога, точне відображення Його єства» (НС). Тобто Син Божий має Божественну природу, таку ж як і Бог Отець.

Читаємо 1 Кор. 8:4-6. Павло у в.4 оголошує істину монотеїзму: «немає іншого бога, окрім Єдиного» (Турк). Тут він посилається на Повт. Зак 6:4 «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш Господь один». І у цьому ж тексті він заперечує існування інших богів, яких називає ідолами. Але язичники вірять в так званих богів, які і є на небі і на землі, які називаються «богами» і «господами». У часи Павла, ці дві назви були рівнозначними. Почитаємо, наприклад, запрошення на обід в язичницькому храмі: «Антоний, син Птолемея, приглашает тебя отобедать с ним за столом господа Сараписа» (Леон Моррис «Теология Нового Завета» с.44). Сарапіс — верховний бог Єгипту при елліністичних царях Птолемеях. На відміну від цих «богів» і «господів», створених людьми, Павло протиставляє Єдиного Бога Творця (див Псал. 95(96):5). Проголошуючи віру в єдиного Творця всесвіту, він говорить не тільки про Бога Отця, «Що з Нього походить все, ми ж для Нього», але і про Господа Ісуса Христа, «що все сталося Ним, і ми Ним». Таким чином у в.4 він протиставляє ідолам віру в єдиного Бога, а у в.6 проголошує і формулює її. Тобто під тим «Єдиним» (в.4, Турк) апостол розуміє: «одного Бога, Отця і одного Господа Ісуса Христа» (в. 6). Якби Ісус не належав до Божества, то Павло у своєму визнанні віри згадав би тільки Бога Отця.

Христос — Творець всесвіту.
Читаємо Колос. 1:15-18. У в.15 Христос названий «Первородний усього творіння» (Турк., Хом.).Грец. prwto/tokov— перворідний згадується в Кол. 1:15 і Кол. 1:18. Переклад «роджений перш усякого творива» не відповідає дійсності, а навіяний Нікейським символом віри: «рожденного, несотворенного, перше всіх віків».

В Кол. 1:16 пояснюється в якому значенні Ісус «первородний усього творіння»: «Бо то Ним створено все на небі і на землі…,— усе через Нього і для Нього створено!». Таким чином Ісус не перше творіння, а зачинатель творіння, сам Творець. Також у значенні першості, Бог називає первородним Давида (він не був перворідним в сім’ї свого батька Єссея) Псал. 88(89):28 «Я Бог вчиню його первородним, найвищим від земних царів».

Читаємо Євр. 1:2 «що з Ним і віки Він (Бог) створив».

1 Кор. 8:6 «один Господь — Ісус Христос, що все сталося Ним і ми Ним».
Євр. 1:10 (Бог Отець говорить про Сина) «Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук».

В Іс. 44:24 сказано: «Я — Господь, Я створив усе, Я один розпростер небо, Я сам собою утвердив землю». Так як Бог сам все створив, то означає, що Ісус — Бог. Слово «через Нього», «Ним» не применшує Сина, бо, як пояснює апостол, воно показує Ісуса, як «Первородного усього творіння» (див. Кол. 1:15-16), першопричину всього. Також слово «через» відноситься і до Бога Отця. Рим. 11:36 «Все від Нього і через Нього і для Нього». 1 Кор. 1:9 «Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа».

Ісус — Вседержитель
Кол. 1:17 «все Ним (Христом) стоїть».
Євр. 1:3 «Ісус підтримуючи все Своїм могутнім словом».

Ісус не має ні початку, ні кінця життя
Євр. 7:3 «Він без батька і без матері, без родоводу не мав ані початку, ані кінця життя, уподобився Божому сину, — перебуває священиком завжди».
Про Мелхиседека не сказано в Біблії, хто його батьки, яких у нього родовід, коли він народився і коли помер. Цим він подібний до Божого Сина, який не має ані початку, ані кінця життя.

Ісус — незмінний
Євр. 13:8 «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки, Той Самий». Цей вислів взятий з Євр. 1:12 «Ти завжди Той Самий і роки Твої не закінчаться» це цитата з Псал. 101 (102):26-28, яка говорить про Бога, тут відноситься до Ісуса.

2 Тим. 2:13 «А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе!». Сам Господь Бог в Мал. 3:6 каже: «Бо Я Господь, не змінююся, тому ви, сини Яковові не будете знищені».

Поклоніння Ісусу, як Богу
Фил. 2:9-11 «щоб перед Ісусовим ім’ям вклонилося кожне коліно небесних і земних, і підзем-них, і щоб кожен язик визнавав, Ісус Христос — то Господь, на славу Бога Отця!». Іс. 45:23 (Синод.пер.). «предо Мною поклонится всякое колено, Мною будет клястся всякий язык»

Євр. 1:6 «І коли знов уводить на світ Перворідного, то говорить: І нехай Йому вклоняться Анголи Божі». Це цитата з Септуагінти: Псал. 96(97):7 «Додолу впадіть перед Ним усі боги (Анголи Божі (LXX))».

Прославлення Ісуса
2 Тим. 4:18 (див. 4:1,8); Рим. 9:5; 2 Петр. 3:18;
Призивання Імені Ісуса і звертання до Нього в молитві.
Призвання Імені Господнього – це посвячення Йому свого життя, служіння Йому, звертання до Нього в молитві. В Старому Завіті (Бут. 4:26) «почали призивати Ймення Господнє (Ягве)». В Новому Завіті перші християни призивали Ім’я Ісуса: Дії Ап. 9:14, 21; 22:16; 1 Кор. 1:2 і 2 Тим. 2:22. Згідно з Рим. 10:9-17 — призивання Імені Ісуса в Новому Завіті рівнозначне призиванню Ягве в Старому Завіті. ««Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасенний» (Йоіла 3:5(2:32 рос)). Але як покличуть Того, в Кого не вірували? А як увірують в Того, що про Нього не чули?... То ж віра від слухання, а слухання через Слово Христове».

Приклад призвання Ісуса в молитві. Дії. 7:59 «І побивали камінням Степана, що молився (грец. e'pikalou/menon — призиваючий, як в Дії. 9:14, 21) й казав: «Господи Ісусе, — прийми духа мого!». Подібно як Лук. 32:46: «І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: Отче, у руки Твої віддаю
свого духа». І як Псал. 30(31):6 «У руку Твою доручаю я духа свого, — і ти мене визволиш, Господи, Боже правди!».

Читаємо 2 Кор. 12:8-9 «Про нього тричі благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав він мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Тож краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене».