«Два чоловіки увійшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митник. Фарисей, ставши, про себе так молився: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, — грабіжники, несправедливі, перелюбники або як оцей митник; я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю.
А митник, здалека стоячи, не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди, промовляючи: Боже, будь милосердний до мене, грішного!
Кажу вам, що цей повернувся до свого дому оправданий більше, ніж той; бо кожний, хто підноситься, — буде понижений; а хто себе понижує, — піднесений буде!» (Луки 18:10-14).
...Если Бог терпит мои ошибки, неужели я не могу этого вынести? Если Бог может не обращать внимания на ошибки других, неужели я не могу этого? Если Бог позволяет мне, со всеми моими слабостями и неудачами, называть Себя Отцом, разве я не должен предоставлять эту возможность другим?»
У всі часи люди, що належали до різних культур, по-різному виражали свою повагу до Бога. Дехто наполягає на буквальному розумінні біблійних текстів, не враховуючи культурного середовища. Але апостол язичників залишив нам приклад, як ставитися до різних культур та звичаїв (1 Кор. 9:20-22). Є універсальні принципи для усіх часів та народів, а є культурні звичаї, які відіграють певну роль лише для даної місцевості. Чи закладені в цих текстах принципи, які будуть корисними для християн усіх віків і національностей? Розглянемо питання: чи необхідно жінкам-християнкам покривати голову перед Богом?
Когда заходит речь о примере любящего отца-руководителя в семье, у меня неизменно появляется желание предложить проделать следующее: положите на стол верёвку и, держа её за один конец, попытайтесь столкнуть эту верёвку со стола. Какой бы вы ни обладали силой, я могу с уверенностью сказать, что чем сильнее вы будете сталкивать верёвку со стола, тем хуже будет результат. Вам не удастся это сделать. Но после этих усиленных и тщетных попыток, попробуйте легонько потянуть верёвку на себя. При самом легком движении руки вы увидите, как верёвка послушна вашему движению.
