uElite Design

НЕРУХОМІСТЬ
Добре це чи погано? Якщо ти на краю прірви - начебто добре, якщо ж прагнеш до чогось доброго - погано. Нерухомість... Часом здається, що наше духовне життя має властивість завмирати. Ми тупцюємо на місці й не бачимо якихось результатів дії благодаті у своєму серці, що відбувається з нами? У якій воді ми опинилися? Чи стоїмо ми на місці, чи непомітно сповзаємо назад?

Деякі люди уявляють життя у вигляді кола чи певного циклу. Щоб ти не робив, обов'язково повернешся назад. Пригадаєш, що ти вже тут був, і з цим «дежавю» підеш на нове коло. Безглуздо докладати зусиль, коли рух уперед неможливий. Але чи є це Божим планом для нашого життя? Чи хотіли би ми долучитися до групи людей, про котрих свого часу апостол Петро сказав дуже неприємні слова: «Справдилася щодо них приказка: Пес повернувся до своєї блювотини! І: Свиня, помившись, валяється в багні!» (2Петра 2:22)? Можливо, це про мене (знову і знову повторюю свої помилки, падіння і невдачі)?

Величезний потік інформації зливається сьогодні на кожного з нас. Негативної? Не тільки. Щоденно я, як християнин, можу чути добрі поради і корисні настанови. Ви подумайте про те, скільки ми говоримо! Скільки проведено семінарів і проповідей, місіонерських конгресів і польових шкіл! Скільки книг прочитано... Говорити треба, але, врешті-решт, хтось повинен і діяти! Уявіть, що би сталося, друзі, якби в життя було втілено хоча б десять відсотків того доброго, що ми вже знаємо? Чому ж ми все ще стоїмо на місці?

Я іноді думаю про благочестивих і серйозних людей, яких серед нас уже немає. Десь у душі я захоплююсь тими, хто, пізнавши щось нове, що спонукає до перемін, приймав це усім серцем і, незважаючи на втрати, намагався жити згідно з істиною. Якби в минулому не було таких людей - сьогодні не було б нас. Не заглиблюючись у богословські розбіжності, хочу пригадати лише один приклад-життя моравських братів. Це ті, віру і християнське життя котрих згадує Еллен Уайт. Вони, залишивши нажитий скарб і величезні наділи землі, роз'їхалися як місіонери по всьому світу, щоб донести вістку Євангелія до краю землі. Брати вміли не лише говорити про Бога і уважно слухати проповіді. Вони приймали тверді рішення і прямували наміченим курсом до кінця свого життя. Саме моравські брати були спокійні й упевнені під час жахливого шторму, у той час як місіонера Уеслі й інших пасажирів корабля, які відчували, що не примирені з Господом, огорнув страх.

Чи відчуваю я в душі мир і спокій, коли життя кидає мене у черговий вир? Чи бачу я керівництво Боже в щоденних обставинах свого життя? Чи моє духовне зростання завмерло ще десь у перших місяцях після хрещення і досі не зрушилося ні на йоту?

Насправді ніщо не стоїть на місці. Плине час. Ми зростаємо, старіємо, примножуючи негативні досвіди і спогади. Марнуючи час, ми упускаємо можливості, що відходять у небуття. їх уже не повернути. І на кожне нове коло ми приходимо все більш розчарованими і стомленими. І може настати момент, коли нам уже просто не захочеться робити чергову спробу стати кращими, добрішими.

Щось особливе пригадується мені з дитинства. У нас удома була колекція старовинних ілюстрацій на біблейську тематику. Хтось перезняв малюнки на фотоплівку і розповсюджував серед віруючих. На одному малюнку були зображені два життєрадісних чоловіки, що сиділи в човні. Вони енергійно гребли до берега, на котрому було видно надпис: «Новий Єрусалим». Але в них існувала одна проблема: їхній човен був прив'язаний до берега. Якийсь час може видатися, що човен рухається, весла розсікають хвилі, але щось усе ж таки не дає йому покинути небажаний берег. Ми знову повертаємося до тих самих гріхів. Це особливо розчаровує. Якщо місіонерській бездіяльності та небажанню служити ближнім можна знайти хоч якесь «виправдання», то як бути з гріхами? Знову валяюся в багні, знову прошу пробачення і знову грішу. Це просто вбиває будь-яке бажання щось робити. Це прив'язаний канат до мого човна - скільки не греби - результату немає. Одне й те саме, одне й те саме...

Розчарування може охопити кожну людину. Чим же відрізняється християнин? Ісус сказав дуже важливі слова «християнинові» свого часу - Никодиму, котрий дуже багато знав про Бога, але не розумів головного: «...Знову й знову запевняю тебе: коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Івана 3:3). А трохи пізніше Ісус промовить найвідоміші слова, записані в Євангелії: «Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо не послав Бог Свого Сина у світ, щоб судити світ, але щоб через Нього спасти світ» (Івана 3:16, 17). Як давно я замислювався над цими словами? Можливо, мої очі вже давно не зупинялися на цих текстах, здатних вселити надію навіть у найбезнадійнішого грішника?

Любов Ісуса Христа і народження згори - ось що випрямляє життєвий шлях і не дає йому кружляти по замкненому колу загибелі. Я не буду стояти на місці, навіть якщо впаду, то лише вперед, піднімуся і продовжу йти далі, отримавши благодать і прощення від Господа, «...бо праведний сім раз впаде та зведеться» (Прип. 24:16). Народження згори - це іскорки в очах, коли я свідчу про Ісуса Христа, а не розчароване: «Вже немає сенсу проповідувати, ніхто нас не слухає». Народження згори - це коли я зі своєю сім'єю вирішу відводити час для домашнього богослужіння, а не проводитиму його в домашньому кінотеатрі. І втілю своє рішення в життя з радістю! Народження згори - основа для повноцінного життя в Ісусі Христі. Якщо до цього я прикривався своїми непоказними спробами стати кращим, чому б дійсно не віддати своє життя повністю до рук Божих? Навіть якщо я багато років ходжу в церкву, але не пізнав Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, чому б не зробити це сьогодні?