uElite Design

Будучи дитиною, Башарат Маіш навіть уявити не міг, що в його житті колись відбудеться навернення до християнства і він стане священнослужителем.

Проте Бог мав величніший план щодо життя Башарата. Він керував його життям від вулиць Мумбаї (Індія) до посади старшого духовного наставника мережі медичних центрів у Кеттерингу. При народженні Башарату було дане ім'я Мохаммед Ігбал Алі Хан. «Моя родина належала до ортодоксальної мусульманської громади, - згадує Башарат. - Коли мені було чотири роки, моя мати померла під час важких пологів». Хлопчик мав дуже близькі стосунки зі своєю мамою і відчував себе зовсім самотнім після її смерті. Батько ж не виявляв до свого сина ніяких почуттів. Невдовзі він одружився вдруге і з того часу життя підлітка дуже змінилося. Мачуха Башарата ніколи не обнімала і не цілувала його. Замість того вона повсякчас принижувала його. Йому потрібні були любов і розуміння, та він їх не отримував. Життя стало нестерпним, і Башарат разом зі своїм старшим братом врешті-решт вирішили, що перебувати далі вдома неможливо. І якось уночі вони вдалися до того, що докорінно змінило їхнє життя. «Мені було п'ятнадцять років, а моєму братові-сімнадцять,- пригадує Башарат. - Ми вкрали в нашої мачухи деякі коштовності й залишили рідне місто Хідерабад». Підлітки подалися в північно-західну частину Індії. їхні шляхи невдовзі розійшлися: Башарат попрямував до Бомбею, а його брат - до Пакистану. Тоді вони бачилися востаннє.

З того часу Башарат став вести бездомне життя на вулицях Мумбаї. Він заробляв півтори рупії на день нелегальним продажем солодкого домашнього хліба на ринку. Вночі він міг спати в мечеті. «Дружелюбний імам дав мені місце для ночівлі в обмін на прибирання мечеті», - розповідає Башарат.

Та ось одного дня Башарата було заарештовано і відправлено до в'зниці. Він міг знемагати там протягом кількох місяців, та добрий імам, дізнавшись про його скруту, придумав хороший план звільнення. Він знав, що юнак родом з Хідерабада. Саме в той час футбольна команда з цього міста прибула до Мумбая на змагання. Імам звернувся до одного з членів команди і розповів йому про Башарата. Футболіст погодився прийняти Башарата асистентом команди, поки вони дістануться до Хідерабада. Приїхавши до рідного міста, хлопець не повернувся до батьківського дому, а продовжував жити на вулиці. Він мив посуд у місцевому ресторані, аби заробити трохи грошей. «Багато друзів мого батька обідали там, і якось один з них усе ж таки впізнав мене. Він сповістив про це мого батька», - згадує Башарат.

Але батько хлопця не дозволив йому повернутися додому, тому підліток оселився в домі того друга. Він залишив свою колишню роботу і вступив на курси фармацевтів. Коли Башарат закінчив навчання, йому виповнилося 18 років. Невдовзі він знову залишив дім, щоби почати працювати фармацевтом в одному з госпіталів.

Під час своєї праці в госпіталі Башарат почав спілкуватися з християнами. «Деякі медсестри намагалися переконати мене, що Ісус був Сином Божим і лише Він є Спасителем нашої землі, - згадує Башарат. - Це звучало для мене, мусульманина, як богозневага, і я ненавидів те, що чув». Незважаючи на численні суперечки, юнак і медсестри підтримували дружні відносини. Через кілька місяців Башарат особливим чином прив'язався до однієї із сестер. Хлопець вирішив, що скаже Шелії-дівчині, що сподобалася йому, про те, що він мусульманин (він знав про її переконання як християнки-методистки). Башарат розумів, що такі стосунки були приречені на невдачу. «Ми хотіли стати партнерами в житті, та це здавалося неможливим через цілком протилежні релігійні погляди», - підсумовує Башарат.

Юнак почав складати план, згідно з яким можна було би навернути Шелію до ісламу. Згідно з мусульманським віровченням, людина, яка прочитає кредо мусульманина, автоматично приймає іслам. Башарат розумів, що зробити це було б дуже просто, та він також усвідомлював і те, що такі його дії можуть образити Шелію. Він дуже кохав свою наречену, тому не міг вчинити так. Невдовзі молоді люди побралися. Башарат продовжував відчайдушно доводити Шелії помилковість віри в Ісуса і сподівався, що вона поступиться і прийме іслам. Проте все було безрезультатно - тривали палкі дискусії Башарата із Шелією та іншими медсестрами. Нарешті чоловік почав усвідомлювати потребу в більш глибокому пізнанні того, про що йому розповідали. Башарат почав шукати Біблію, перекладену його рідною мовою - урду. Він відвідав кілька християнських церков, та в жодній з них не знайшов Біблії, яка би підійшла йому. Після завершення служіння в одній із церков, розчарований, він пішов у справах. Виходячи з поштового відділення, Башарат помітив будівлю церкви на іншому боці дороги. Пастор, що був там, посадив його в затінку і запропонував склянку апельсинового соку.

І ця зустріч означала для Башарата набагато більше, ніж просто склянка соку. Тут він знову зустрівся з Ісусом. Пастор адвентистської церкви - Б.С.Шайнд прочитав йому тексти з Матвія 7:13, 14. Цей уривок з Євангелія вразив Башарата до глибини душі. Він вважав себе істинним мусульманином. Молодий чоловік точно дотримувався намазу - невід'ємної частини мусульманської сповіді. Проте, незважаючи на свою набожність, він не відчував себе щасливим. Башарат придбав Біблію мовою урду і почав читати в ній про значення життя Христа для нього. Він ховав Біблію у своєму Корані, коли його мусульманські друзі збиралися провідати його. Гортаючи сторінки Нового Завіту, він читав уривки один за одним і потім намагався застосувати їх у своєму житті. Це було серйозною справою для нього, чоловік хотів переконатися, що розуміє усю повноту Благої вістки.

Дослідження Біблії неухильно змінювали його погляди, тому невдовзі Башарат став перед вибором. Він повинен

був залишити свої переконання мусульманина, бо бажав розвивати свої стосунки з Христом. «Як мусульманин, я молився п'ять разів на день, - згадує Башарат, - але замість Аллаха я тепер розмовляв з Ісусом. З того часу я продовжував це робити щоденно. Спілкування з Ісусом, не менше п'яти разів на

день, вкрай важливе для Башарата і сьогодні. Він запевняє: «Молитва для мене - подих життя. Як я не зможу жити без повітря, так і не зможу без молитви».

Навернутися з ісламу в християнство - це було небезпечно. «Коли я сказав пастору Шайнд, що я вже готовий до хрещення, він відповів, що ми повинні бути дуже обережними», - розповідає Башарат. Рішення, прийняте ним, могло становити із собою загрозу для життя обох: його й дружини. Шість місяців потому, під час щорічного мусульманського фестивалю Рамазан, Башарат вирішив, що не буде присутнім на ньому, навіть незважаючи на те, що друзі приходили і переконували його йти з ними. Пастор Шайнд переконався, що Башарат щирий у своєму рішенні стати християнином. «Ми поїхали у віддалену місцевість і обоє - Шелія і я - уклали заповіт із Господом у ріці Тока. Це було 2 квітня 1960 року».

Невдовзі після свого навернення Башарат став відчувати наслідки свого вибору. Його друзі більше не хотіли мати з ним нічого спільного. Але це було лише початком випробувань. Родина Башарата і сусіди почали переслідувати подружжя. Рідні розлютилися через те, що молодий чоловік прийняв християнство, і були переконані в тому, що він став агентом сатани. «Мої родичі тричі намагалися вбити мене і мою сім'ю, та Господь сильніший - Він зберіг нас», - схвильовано пригадує Башарат. Крім того, що були розірвані відносини з родиною, він також втратив і всі права на спадщину. Башарат залишив усе це заради сліду¬вання за Спасителем.

Переслідування тривали, тому Башарат з Шелією вирішили залишити місто. Вони вірили, що зможуть знайти роботу в госпіталі великого міста, тому вирушили поїздом до Мумбаї. «Та Господь мав інші плани щодо нашого життя», - розповідає Башарат. Під час пересадки в Хадве Шелія згадала, що одна з її подруг працює медсестрою в цьому місті. Подружжя поспішило в госпіталь і було дуже здивоване, коли до них назустріч вибігли двоє чергових, щоби привітати. Молоді люди взяли їхні речі і наполягали, аби Башарат і Шелія ішли за ними. їх попровадили в затишну кімнату і сповістили, що тут вони можуть відпочити і прийняти душ.

Після нічного відпочинку, під час сніданку, Башарат вирішив поцікавитися в чергових, що ж тут відбувається. Йому відповіли, що завідувач медперсоналом бажає зустрітися з ними о 8 годині. Чоловік і жінка не розуміли, що відбувається з ними, та все ж таки пішли на зустріч. Під час бесіди із завідуючим Башарат зрозумів, що чергові сплутали їх з іншою парою, приїзду якої чекали в госпіталі. Коли завідуючий медперсоналом, С.Т.Рам, зрозумів, що сталася помилка, він не випровадив Башарата з дружиною, а, навпаки, запропонував здивованому подружжю роботу на посадах фармацевта і медсестри.

Боже керівництво особливо було очевидним, коли Башарат і Шелія дізналися, що тій парі було запропоновано обійняти саме ті посади, котрі відповідали освіті Башарата і Шелії. Пізніше, коли стало відомо, що містера і місіс Шарми ніколи не існувало, молода сім'я зрозуміла, що в госпіталі побували ангели, котрі прийшли сюди раніше за них. «Такого подружжя ніколи не існувало, - із захопленням каже Башарат. - Бог приготував місце для нас в Хадве задовго до того, як ми планували вирушити до Мумбаю».

Бог продовжував вести Башарата і Шелію. Пізніше ця сім'я опинилася у Спайсер Меморіал Коледжі, і врешті-решт Господь привів їх до Сполучених Штатів. Сьогодні вони не перестають дивуватися тому, як Всевишній благословляв їхню родину. «Наші троє дітей: Авінаш, Арун і Ніна - довірили свої життя і сім'ї Господу», - каже Башарат.

Він пройшов довгий шлях від вулиць Мумбая до Кеттеринга (Огайо) завдяки Богові і Спасителю, Котрий спрямував і вів його увесь цей час.