Життєвий шлях Майкла Фарадея, згодом геніального вченого, починався дуже скромно. Його батько був сільським ковалем. Спочатку він жив на півночі Англії, а потім переїхав до Лондона в пошуках заробітку. Майкл був третьою дитиною в сім'ї. Він отримав найпримітивнішу освіту й більшість років свого дитинства провів у вуличних іграх. У період глибокого економічного занепаду сім'я жила за рахунок допомоги для бідних, їм тоді на тиждень перепадало по одній маленькій буханці хліба на людину.
Проте, незважаючи на це, Фарадеї були щасливою сім'єю, оскільки в них була єдина віра, яка відігравала дуже важливу роль. В юності Майкл жодного разу не пропустив богослужіння в церкві на алеї св. Павла в лондонському Сіті, де маленька громада християн, вірила в Біблію як у непогрішиме Слово Боже. Тут через прості проповіді Фарадей набув тієї віри, яка вплинула на його життя й стала для нього найціннішим на світі скарбом.
Коли Майклу виповнилося 13 років, він почав заробляти на життя, розповсюджуючи газети та книги, а згодом вирішив стати продавцем книг і палітурником. Працюючи підмайстром, він захопився зовсім іншим заняттям. Його допитливий розум досліджував десятки книг, які проходили через стіл палітурника, і Майклу захотілося здобути гарну освіту. Переплітаючи зношений том «Британської енциклопедії», він буквально ввібрав у себе його зміст, неодноразово перечитуючи при цьому статтю про електрику. У вільний час він робив спроби повторити досліди, описані в статті, і став уважно стежити за всіма популярними книгами та журналами, де публікувалися статті про цю нову дивовижну науку.
Якось Майклові випала нагода відвідати лекції сера Гемфрі Деві, після чого він написав ученому листа. Через короткий час Фарадея зарахували штатним лаборантом до Королівського інституту, де він отримував скромну платню, а також мав дві кімнати на горищі.
Через особливості свого виховання Фарадей вірив, що люди за своєю сутністю заплямовані й грішні. Він вважав істинним те пояснення, яке давала Біблія: рід людський обурився проти свого Творця й перебуває в розбраті з Ним. Фарадей вірив у те, що люди можуть примиритися з Богом тільки тоді, коли попросять у Нього прощення й повірять у Спасителя, Котрий заплатив за їхні гріхи Своєю кров'ю. Фарадей також знав про необхідність особистого досвіду навернення, який змінює життя людини. Ці переконання ще з юності були основою його віри. Але до того часу, коли йому виповнилося 22 роки, Фарадея мучило багато сумнівів. Під впливом сера Гемфрі Деві його сумніви переросли у відкрите невір'я. Він став вважати, що сер Гемфрі є живим доказом того, що людина може бути доброю й великодушною без віри в Христа.
Сер Гемфрі був кумиром нації: блискучим ученим, чудовим лектором - і водночас здавався взірцем уважності, шляхетності та доброти. Але він не був християнином. Складалося враження, що наука й християнство можуть дати своїм послідовникам однаково високі якості розуму та риси характеру. Проте Фарадею не довелося дуже довго сумніватися в біблійному вченні про зіпсованість людської природи, тому що чим ближче він знайомився з цим «ідеальним» чоловіком, тим менше йому хотілося бути на нього схожим. Протягом 18 місяців Фарадею довелося супроводжувати сера Гемфрі в турне Європою, оскільки він був його асистентом.
Повернувшись додому, Майкл продовжував плекати почуття поваги до сера Гемфрі як до людини науки, однак тепер риси його характеру не викликали в нього захоплення. Фарадей із радістю повернувся до рідного сімейного вогнища, де він відчув тепло сердець, а також відвідав свою стару церкву, щоб повчитися мудрості в простих і добродушних старців.
Після повернення до Королівського інституту Фарадей вирішив продовжити свою наукову освіту. Дуже багато читав. Однак він не забував своїх обов'язків щодо рідних і через день відмовлявся від обіду, щоб віддати зекономлені кошти на оплату навчання своєї молодшої сестри. Потім він почав читати лекції, не припиняючи роботу з експериментами для сера Гемфрі. Минали роки, і передові вчені почали розуміти, що цей непомітний спокійний чоловік, Працюючи під патронатом Деві, не був просто асистентом. До 30-річного віку він здійснив багато важливих винаходів (у тому числі синтез бензолу). Його авторитет швидко зростав.
Коли Фарадей освідчувався Сарі Бернард, 20-річній дочці одного з церковних старійшин, вона сказала йому, що дивиться з якимсь острахом на його «розум з людиною на додачу». Та їхній шлюб виявився одним із найщасливіших серед відомих подружніх пар. Аж до смерті Фарадея (через 47 років після весілля) вони були зв'язані невидимими нитками рідкісного взаєморозуміння, відданості та любові.
Через місяць після щасливого дня одруження Фарадей відкрито заявив про рішення стати християнином, засвідчивши це перед усім церковним зібранням.
Невдовзі він винайшов спосіб, як отримати електрику без використання батарей і таким чином став основоположником вчення про електрику сучасного століття, а також створив першу в світі динамо-машину.
У 44 роки Фарадей був визнаний провідним ученим та удостоєний ступеня доктора в Оксфордському університеті. Крім того, він отримав від держави підтримку для своєї наукової діяльності. Однак сам Фарадей мав більш ніж скромну платню в інституті, а заробляти додатково приватним способом не було можливості, оскільки він цілком присвятив себе науковим дослідженням. Прагматичні бізнесмени на той час не могли його зрозуміти. Хоч Майкл був найвизначнішим ученим свого часу, у нього не було ані найменшого інтересу до принад заможного життя. Людина з його здібностями, звичайно ж, могла б використовувати своє відкриття, аби заробити більше грошей, зайнявшись винаходом корисних технічних пристроїв. Але замість цього Фарадей витрачав час на «забавки» з дротами та магнітами! У 1846 році вчений зрозумів особливості природи світла, випередивши свій час. Пізніше його ідеями скористався Джеймс Кларк Максвелл, а потім і Альберт Ейнштейн.
Фарадея не дуже цікавили звички великосвітського суспільства. Його особисте життя було зосереджене на церкві й сім'ї. Майже в 50-літньому віці Фарадей був обраний одним зі служителів своєї церкви. Кожен тиждень з незмінною щирістю він проповідував у церкві, користуючись конспектами, написаними на невеликих аркушах паперу. Його друзі-вчені часто заходили до церкви, аби подивитися на те, у що вірив Фарадей і що робило його настільки високошанованою людиною в наукових колах.
Один із відвідувачів записав свої враження так: «Він прочитав довгий уривок із Євангелія повільно, благоговійно і з таким глибоким почуттям, що мені здалося, наче я вперше чую таке чудове читання». Інший відвідувач сказав, що метою Фарадея було якомога повніше викласти Святе Письмо, його проповіді говорили про глибоке знання Біблії, оскільки він цитував її часто й дослівно.
Говорили, що якщо комусь пощастило подружитися з Фарадеєм, то той мав справжнього друга. Ті, хто належав до сімейного кола Фарадея, були предметом його опіки, турботи, уваги й щоденних молитов. Ті, хто перебував у його компанії, бачили в ньому «морального стимулятора».
Найвідоміші лекції Фарадея часто містили роздуми про християнську віру. Читаючи лекцію перед чоловіком королеви в 1854 році, Фарадей промовив: «Хоч людина стоїть вище інших створінь, у ній закладене прагнення до ще вищого й благороднішого становища. Незліченна безліч побоювань, надій і сподівань наповнює розум людини, коли вона думає про потойбічне життя. Я впевнений у тому, що неможливо відкрити для себе істину про те життя, напружуючи силу розуму, яким би великим він не був. Ця істина відкривається людям через вивчення чогось іншого, ніж їхні знання, - її отримують через просту віру в дане нам свідчення. Нехай ніхто ні на мить не дозволить собі думати, що така важлива для цього життя самоосвіта, на честь якої я маю намір зараз говорити, якось стосується надії на вічне життя або що за допомогою умовиводів можна пізнати Бога».
Фарадей прийшов до розуміння сенсу життя через Біблію, яку він вивчав, в істинність якої вірив і якої навчав інших, а також через досвід особистого пізнання Господа Ісуса Христа. Передумовою цього досвіду було усвідомлення власної гріховності перед Богом і покаяння за свої гріхи, а також присвячення життя Богу. «Якщо немає усвідомлення гріховності, - говорив Фарадей, - тоді для християн немає й підстави для надії на вічне життя».
В останні роки життя Фарадея королева Вікторія на знак своєї прихильності й поваги подарувала йому прекрасну резиденцію на Хемптон Корті. Наприкінці свого життя він писав: «Мої земні сили слабнуть день за днем. І наше щастя в тому, що справжнє благо - не в них. У міру того як наші сили тануть, нехай вони зроблять нас схожими на маленьких дітей, які довіряють себе Отцеві милосердя, беручи Його невимовний дар. Я схиляюся перед Тим, Хто є Господь усього».
Помер Фарадей у 1867 році у своїй резиденції на Хемптон Корті. До цього моменту він був володарем 97 почесних титулів від академій наук різних країн, до того ж жодної з них він не отримав за співавторство. Цікаво те, що не тільки Фарадей, учений-мислитель, а й інші провідні вчені, які продовжили його дослідження, так само щиро вірили в одну й ту ж саму звістку про спасіння. Кларк Максвелл, лорд Кельвін і сер Джон Амброз Флемінг - усі вони дотримувалися таких самих твердих переконань і зі смиренням говорили про ту велику переміну, яку вони пережили внаслідок особистого навернення до Бога.
