Кожна людина звикла вимірювати своє життя певними етапами чи періодами. А ось сім’ї, в яких є діти шкільного віку ще рахують час від вересня – до вересня. Для дітей – це великий стимул; вони відчувають, як ростуть. А для батьків – це велике занепокоєння, переживання. Батьки, приводячи дитину в школу, хочуть дати їй найкращу освіту, найкращих вчителів, записують до найрізноманітніших гуртків, наймають репетиторів. Вони бажають своїй дитині щасливого життя. Однак згодом шкільне життя для дітей чомусь перестає бути щасливим.
Які труднощі можуть чекати дитину в школі? А труднощі в різних дітей можуть бути зовсім різними!
Послухаємо, що на цю тему говорять науковці.
1.Небажання вчитися! Це може бути викликане різними причинами, але найчастіше – неготовність дитини до школи. Ми іноді формально оцінюємо: вміє читати, рахувати до десяти, вивчила напам’ять віршик, отже дитина готова до школи.
Психологи ж визначають небажання вчитися неготовністю до школи, тобто недостатньо мотивації (недогрався). Більшість дітей готові до школи десь в сім років, деякі – в вісім, а деякі і в п’ять. (Державний підхід – «шестирічки», тому 1-й клас для дітей складний, стресовий).
Чому ж в середніх і старших класах діти не дуже хочуть вчитися?
Психологи поділяють дітей на три групи:
А. «Здібний, але лінивий».
Ці діти націлені на пізнання, на отримання нової інформації – і отримують її з задоволенням. Це, швидше всього, вроджена риса.
Така дитина відправляється в школу, сподіваючись найти там невичерпне джерело інформації. І часто буває розчарованою. Виявляється, що школа – сумне місце, де потрібно робити багато чого нецікавого й неприємного (каліграфічно писати, повторювати і закріплювати пройдений матеріал; терпляче слухати відповіді інших дітей). Часто ці діти, не дивлячись на гарні розумові здібності, вчаться посередньо, або навіть можуть потрапити до числа невстигаючих. А спрагу нового вони поповнюють в інших місцях – читання, комп’ютер, різноманітні гуртки.
Б. Соціально орієнтований учень. Це зовсім інша група дітей. Якщо першого учня цікавить зміст навчання і мало цікавлять оцінки, то ці діти працюють на оцінки та похвалу. Вони йдуть до школи, щоб бути гарними учнями. Незалежно від рівня інтелекту, вони успішно справляються з програмою, все виконують і нічого не пропускають.
В молодших класах – це благополучна категорія дітей, батьки на яких не скаржаться. Однак настає час, коли схвалення батьків і вчителів перестає бути пріоритетним. На перший план виходить схвалення однолітків. А в них можуть бути зовсім інші цінності, якості. З практики знаю, що може бути цілий клас, в якому діти не налаштовані на навчання, тому того, хто ще тягнеться до науки, зацьковують. Краще забрати дитину з такого середовища, привести туди, де колектив налаштований на науку.
Обидві описані групи дітей не можна назвати лінивими. Вони багато і з задоволенням працюють, але не роблять те, що ми від них вимагаємо.
В. Діти, до яких визначення «лінивий», підходить якнайкраще. Це діти, яким нічого непотрібно. Вроджена чи набута ця риса, важко сказати. Можливо, і одне, і друге. Рушійною силою розвитку дитини стає потреба в нових враженнях. Така ситуація виникає, коли дитиною надмірно опікуються і обмежують її ініціативу. Дитина з сильною волею бунтує, а смирніша звикає, стає пасивною, вчиться отримувати задоволення від своєї безпечності, спокою і комфорту. Вона вибирає заняття, яке не вимагає зусиль, але не пов’язане з ризиком. Це дуже «зручна» дитина, яка цілком задовольняє дорослих. До цього призводить так зване «тепличне виховання». Крім того, якщо дитина всім забезпечена, отримує все раніше, ніж встигла захотіти, то вона не тільки не здатна добитись чогось, а навіть не відчула сильного прагнення. До уроків у цієї дитини немає ніякої мотивації. Хіба що залишається робити з такою дитиною уроки від 1 – до 11 класів, або наймати репетитора.
Як боротись з лінивством?
Насамперед не треба боротись із ним за допомогою паска, позбавленням прогулянок й іншими каральними методами. «Читати нотації» також нема змісту, бо небажання робити уроки переросте у відразу до школи, до праці, а також особисто до вас.
«На метод пряника» є різні думки. І пряники також можуть бути різними.
Для деяких дітей найкраща нагорода – «зробив – вільний».
Щодо спільного виконання домашніх завдань, то це ще можливо у 1-му класі, а далі роль батьків повинна зводитись до перевірки і допомоги у випадку труднощів. Отже, кожен з нас, батьків, може сам визначити до якої групи віднести своїх дітей і знати, що вимагати, який підхід здійснювати, щоб допомогти їм.
Наші діти навчаються в складний час, коли в них немає мотивації! Вони часто запитують: - Для чого мені вчитися? - Тільки для того, щоб вчитися в університеті? - Чи це дає мені гарантію на хороший заробіток? - Чи не краще влаштовуються ті, чиї батьки фінансово спроможніші допомогти, хоча діти гірше вчилися?
Щоб бути добрим християнином, не обов’язково вчитись на «відмінно». Знання просто дають можливість вибрати професію і досягнути певних успіхів у кар’єрі. Адже в Старому і Новому Завітах Бог ніде не закликає досконало вивчати всі науки. Він говорить: «І покладете ви ці слова Мої на свої серця та на свої душі, і прив'яжете їх на знака на руці своїй, і вони будуть пов'язкою між вашими очима. І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічних одвірках дому свого і на брамах своїх, щоб дні ваші та дні синів ваших на землі, яку Господь присягнув був батькам вашим дати їм, були такі довгі, як дні неба над землею». (Пов.Закону 11:18-21); «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4). Пам’ятаймо, що головне для батьків, – це показати дітям люблячого й чудового Бога, навчити їх жити з Господом, а все інше – другорядне. Однак прагнення дати дитині якусь освіту не повинно ставати другорядним. Отже: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Матвія 6:33).
Істинна освіта має починатися не в школі, а – сім’ї. Саме батьки є першими педагогами, які закладають основи істинної освіти у свідомість дитини. Без цих уроків дитина не виживе серед спокус шкільного світу.
В усьому, що стосується благополуччя дитини, батькам і вчителям потрібно прагнути до співпраці. Нехай вони довіряться Богу, попросивши в Нього допомоги для підтримки один одного.
Підкріпляючими є слова з Біблії, які записані в 127-у Псалмі першим і другим віршем: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!»
У цьому тексті є слово, яке повторюється три рази: «даремно». Біблія тут не говорить, що Бог буде менше допомагати, чи Він не буде керувати, радити, чи підтримувати тощо. Але якщо людина не будує свій будинок так, як каже Господь, якщо Господь не є будівником, то все, що не робить людина, як говорить Біблія, – даремно.
Ми повинні якнайчастіше звертатись за допомогою до Бога не тільки в будівництві, але й в усіх справах, зокрема й у вихованні дітей. Надаремно працюють мама з татом, якщо вони не довіряють Йому своїх дітей.
Сучасна система освіти (як і все на цій грішній землі) не є досконалою: багато різноманітних уроків (серед них і нецікавих); на кожному уроці вчителі задають багато домашніх завдань, наче їхній урок є єдиним; підручники складні і не завжди зрозумілі.
Як в такій ситуації вчитись дитині? Щоб мати гарні оцінки, деякі діти ставлять собі за мету виконати всі завдання, зробити все якнайкраще. Часто цим вони підривають своє здоров’я; переживають стрес, якщо чогось не встигли.
Не виконувати завдання і берегти своє здоров’я? Але Бог сказав: «Шість днів працюй…» Навчання – це свого роду підготовка до дорослого життя.
Завдяки самодисципліні й само організованості можна уникнути зайвого стресу. Якщо дитина систематично готується до уроків, починаючи з неділі; коли вчиться вдома і на уроці, то може уникнути зайвого стресу.
А ще вчителі особливо довіряють і допомагають учню, який старанний, доброзичливий, працьовитий і на уроці не бачить в учителеві свого опонента, а – партнера. Така дитина завжди здобуде прихильність у вчителя. Взірцем для наших дітей є приклад Божого служителя Даниїла, який завжди старанно виконував свої обов’язки і тому здобув прихильність та довіру царя. Даниїл «був вірний і жодна помилка чи вада не була знайдена на нього» (Дан. 6:5).
Дуже часто батьки бажають дати своїм дітям якнайбільше, тому завантажують їх післяурочний час музичною, художньою школами, спортивними секціями тощо. Для одних дітей – це користь; вони мають, де витрачати свою енергію, для інших – зайве навантаження, стрес. Такий активний спосіб життя веде до перевтоми, а це послаблює імунну систему.
Заради гідних цілей варто наполегливо працювати. Але хоч би яким ти був сильним, за день всього не встигнеш. Тому Біблія радить: «Ваша лагідність хай буде відома всім людям» (Филип’ян 4:5). Лагідність – це здатність керуватися у своїх ділах, поглядах і думках здоровим глуздом. Тобто, вмійте відмовитись від менш важливих справ.
2. Які ще труднощі очікують наших дітей в школі? Школа – це спілкування нашої дитини-християнина зі світом, і в цьому криється велика небезпека. Щоб нічого поганого не трапилося, потрібно мати чіткий план роботи, що зробить дитину несприятливою до згубного зовнішнього впливу.
Першу пораду можна сформулювати дуже просто, вона може звучати приблизно так: «Найбільше надійся не на школу чи вчителів, а на Бога».
Іноді, віддавши дітей до школи, батьки вважають, що вчителі й вихователі навчатимуть їхніх дітей, як потрібно жити. А ось який закон передав Бог ізраїльському народу в пустелі, коли той вийшов з Єгипетської землі. Бог сказав: «І слухай, Ізраїлю, і пильнуй виконувати це, щоб було добре тобі, і щоб ви сильно розмножились, як прирік був Господь, Бог батьків твоїх, дати Край, що тече молоком та медом. Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт.Зак.6:3-9).
Щоб передати дітям цю небесну науку батьки самі повинні старатись жити таким життям. Один християнський письменник сказав: «Як би ви не вчили дітей, вони все одно виростуть такими, як їхні батьки». Діти більше навчаються не на словах, а на нашій поведінці, жестах, тоні голосу і ставленні до інших людей. Діти все це фіксують на підсвідомому рівні, а потім відображають в своїх словах і вчинках.
Коли Наполеона Бонапарта запитали, як, на його думку, можна відвернути розпущеність серед молоді, він відповів: «Це треба починати за 21 рік до народження дитини, навчаючи її бабусю того, як навчити її дочку бути справжньою мамою».
Навіть Зиґмунд Фрейд визнавав, що батько і мати – це перші прообрази Бога для дитини. Уявляєте, яка відповідальність! Батьки – найголовніші вчителі для дитини. Саме вони відповідають за те, що відбувається з їхніми чадами. Дитина не чекає першого дня школи, щоб йти навчатися: вона починає вчитися з першого дня свого приходу в світ. Саме батьки є першими педагогами, котрі закладають основу істинної освіти у свідомість дитини. Без цих уроків дитина не виживе серед спокус шкільного світу. Оберігаючи дітей від світського впливу, виховуйте їх в атмосфері цінностей християнського способу життя. Якщо дитина, скільки себе пам’ятає, бачить, що тато й мама завжди моляться перед їдою і допомагають їй висловити вдячність Ісусові за їжу, молитва стане частиною міцного фундаменту духовного життя цієї дитини і матиме велике значення в майбутньому.
Повернімося до тексту (Повт. Зак. 6:7): «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш». Цей вірш починається словами «пильно навчиш». В оригіналі ці слова звучать приблизно так: «На мармуровій дошці роби насічки, які залишаться там назавжди». Тобто, говори, залишай в житті свій слід, «внушай» своїм прикладом!
Ми часто думаємо, що навчати – це посадити дитину, заставити слухати батьківські настанови, послушно киваючи головою, і тоді дитина буде «золотою». Це зовсім не так! Не читайте дітям нотацій! Цим потрібно жити. Слово «навчай» має на увазі робити це не один раз, як на мармуровій дошці, а вчити постійно.
Ось в сьомому вірші Біблія і навчає, як потрібно це робити: «як сидітимеш удома» – тобто, коли відпочиваєш. Діти спостерігають за нами, навіть коли ми стомлені після роботи приходимо додому. Все під контролем дитячих очей.
Однак не забуваймо, що кожна дитина особлива. І батькам ніколи не потрібно порівнювати свою дитину з іншими. Порівняння викликає заздрість, невгамовне бажання бути подібним або кращим, воно розпалює образи й конфлікти.
Наприклад, мама каже своєму сину: «Ти подивись, як твій друг це робить, а ти так не можеш!», або: «Подивись, яка в нього гарна іграшка. Будеш послушний – я тобі також куплю!» В дитини від таких слів закладається поняття, що вона чимось гірша від інших. Однак Господь говорить кожному з нас: «Ти – особливий. Я створив тебе за образом і подобою Своєю. Такого, як ти, більше нема!»
І якщо ми знаємо, що Бог – наш Творець, Він нас любить і приймає такими, які є, то не потрібно порівнювати себе з кимсь іншим. Апостол Павло запевняв, що для нього важливішою була думка Христа, а не те, що про нього думали інші люди. Псалмист Давид говорив: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Псал. 139:14).
Кожен з нас – творіння Боже. Скажіть своїй дитині, що вона особлива, що їй не обов’язково мати дорогий одяг, чи мобільний телефон, який викликає в усіх захоплення. Від цього вона не стане ліпшою. Дитина стане кращою, якщо буде знати, що Бог любить її. Господь навчає нас не порівнювати себе з іншими людьми, тому що Він для нас – Єдиний Приклад.
Друга порада: пам’ятай про найбільшу потребу кожної дитини. Одні батьки вважають, що найбільшою потребою дитини є те, щоб влаштувати її у престижний вищий навчальний заклад. Інші – вдало одружити.
А що говорить Біблія? В чому найбільша потреба не тільки кожної дитини, але й дорослого?
Кожна людина успадкувала від Адама гріховну, егоїстичну тілесну природу. «В гріху зачала мене мати моя» (Пс.51:7). Це означає, що дитина найчастіше буває найбільшим в світі егоїстом.
А Христос сказав Никодиму: «Поправді, поправді кажу Я тобі: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Йоан. 3:3).
Це означає, що кожна дитина має потребу в новому серці. Якщо батьки вважають, що їхня дитина досконала, тоді вони не бачать потреби в новому серці, тобто в спілкуванні з Богом.
Нам варто сконцентрувати свою увагу на тому, що кожному батькові й матері потрібно повністю перебувати під впливом Святого Духа. Секрет успіху в усіх питаннях полягає в тому, щоби поєднати Його силу з нашими зусиллями. Ми повинні перебувати у цьому союзі, а Він завжди готовий дарувати Свою силу, якщо тільки ми будемо просити про це з вірою!
Третя порада або батьківська заповідь: – не критикуйте вчителів чи священиків в присутності дітей.
Кожен з нас може сказати: «А чому?» Адже не секрет, що є вчителі, які просто не відповідають цьому високому покликанню. То чому ж ми в присутності дитини не можемо говорити правду, а вимушені мовчати, якщо вчителі в школі не викликають довіри? Що поганого, якщо дитина буде знати про це?
Справа в тому, що ми живемо в світі, в якому існують певні авторитети. І якщо з дитинства знищити повагу до будь-якого авторитету (батьківського, вчительського чи Божого служителя), то підліток виросте без будь-яких авторитетів, або гірше – він сам для себе стане авторитетом. Батьки покликані бути представниками Бога в дитячому віці, щоб дитина вчилася будувати взаємовідносини спочатку з батьками й ближніми, а потім, коли виросте, ці взаємини поваги перенесла на Христа. Якщо вона навчена поважати батька і матір з дитинства, то потім зможе поважати і Господа.
Батьки, які так виховують своїх дітей, напевно, не опиняться серед тих, хто критикує вчителя. Вони зрозуміють, що вимоги школи в інтересах їхніх дітей.
Багато батьків, чиї діти зіпсовані домашнім впливом, ставлять вчителя перед важким завданням – виправити помилки їхнього виховання і своїми критичними зауваженнями роблять це завдання майже неможливим.
Якщо виникає зауваження щодо роботи вчителя, це потрібно робити тактовно, до того ж сказати вчителю особисто. В крайньому випадку, нехай це вирішує той, хто відповідає за репутацію школи. Нічого не потрібно робити чи говорити на шкоду вчителеві, щоб знизити повагу дітей до нього.
Батьки, які добре знають своїх дітей, можуть розповісти вчителю про особливості їхнього характеру, що допоможе налагодити йому контакт з дітьми. Нажаль, багато батьків не розуміють цього і виявляють мало зацікавленості як до особи вчителя, так і до співпраці з ним.
Четверта порада: ставтесь до дітей, як до дорослих, але не вимагайте від них бути дорослими.
Знайома фраза, коли батьки говорять дитині: «Тобі вже 10 років! А як ти себе поводиш?! Ти повинен бути дорослою людиною!»
Буває інакше, коли батьки ставляться до підлітка як до маленької дитини, роблячи його інфантильним. Шукайте «золоту середину» у ваших взаємовідносинах. Ставтесь до дітей, як до дорослих, тоді вони також будуть відчувати себе дорослими. Підліток буде поводити себе, як дитина, якщо ви не будете звертатись до нього, як до дорослого. Сьогодні багато дорослих поводять себе, як діти, через те, що їх неправильно виховували в юності…
Дайте дитині можливість самій відчути, що вона доросла. В усьому їй довіряйте. Не бійтесь довіряти важливі справи. Спочатку вона це зробить погано, але потім вийде краще.
Також потрібно бути обережними, щоб не проявляти надтурботу, надконтроль і надсвободу. Взагалі, обережніше зі словом «над». Що воно означає? Дитина росте, а батьки над ним просто «трясуться». Надтурботою і надконтролем вони принижують особистість. Дитина відчуває себе пригніченою.
Також дуже небезпечна надсвобода. Наприклад, коли дитина цілим днями гуляє на вулиці, а батьки не запитують, де вона була.
В усьому потрібно знати міру.
В багатьох сім’ях батьки, коли їхні діти досягають підліткового віку, говорять: «Я вже зі своїми непослушними дітьми впоратися не можу». Справа в тому, що нам просто потрібно будувати з ними нормальні взаємини!
З дітьми потрібно дружити і спілкуватись! І чим раніше ці мости дружби збудовані, тим міцнішими вони будуть в підлітковому віці. Коли підліток починає жити самостійно, то залишається лише міст дружби, який ви могли побудувати з дитиною, коли вона була ще маленькою. Коли цього моста нема, тоді наша дитина стає чужою, самостійною і замикається в собі.
Як стати другом? Потрібно проявити зацікавленість до того, чим живе людина. Якщо батьків не цікавить чим живе і з ким дружить дитина, то «надаремно працюють будівничі».
Бог велів використовувати дім як школу, де діти оволодівали би основними життєвими принципами. Господь через Мойсея дав народові Десять Заповідей – духовне і моральне керівництво для всіх людей. «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (П.Зак. 6:6-7). Як бачите, Біблія підтверджує, що виховання – постійний процес.
І остання, п’ята порада: нехай наш дім буде найзатишнішим місцем для дитини! Найкращим місцем в усьому світі. Не двір, школа чи інститут, а саме рідний дім. Нехай діти завжди поспішають додому знаючи, що тут їх чекають найкращі друзі – батьки.
Як цього досягнути? Напевно, нам потрібно вчитись у батька блудного сина, в якого молодший син пішов з дому (Луки 15:11-32). Він пішов жити по-своєму. Але потім зрозумів, що нема кращого місця, ніж будинок батька. І коли він повернувся, то не до сусідів, чи компанії, але до свого дому. В батька було мистецтво – зробити свій дім найголовнішим місцем. Мабуть, це тільки тому, що сама притча не стільки про блудного сина, скільки про люблячого батька. Це притча про Небесного Батька, Який любить і розуміє, і дім Якого – найкращий з усіх, які можуть бути. Це дім, в якому Він нас чекає.
Всі ми зробили багато помилок у вихованні дітей, і продовжуємо їх робити. Ми з вами не досконалі батьки. І тому звертаємось до Люблячого Небесного Батька за допомогою, щоб Він нас вчив і підтримував у падіннях.
Усіх цікавить, як зробити свій дім найкращим і найзатишнішим місцем у світі? Є лише один спосіб: якщо Господь буде будувати наш дім разом з нами! Якщо вдома постійно звучить критика, то діти добре навчаться осуджувати інших. Якщо вони живуть серед ворожнечі, то потім будуть битись і воювати. Якщо перебувають серед насмішок, де осміюють інших, то будуть робити те ж саме. Якщо живуть серед людей, які несуть тягар вини, то виростуть, почуваючи себе завжди винними…
Якщо ж діти будуть завжди жити в домі, де є терпіння, вони навчаться бути терпеливими. Якщо будуть чути потрібні заохочення – стануть впевненими в собі, але не самовпевненими. Якщо житимуть серед вдячності і ласки, то навчаться бути вдячними тощо.
Лише своїм способом життя, прикладом і розумними настановами, що основані на біблійних заповідях, ми переконаємо дитину як треба чинити, виробляючи від народження правильне ставлення до головних життєвих цінностей.
Допоможіть вашій дитині набути почуття власної гідності й упевненість у своїх силах. Дитина, яка поважає себе, найменше здатна потрапити під вплив своїх однолітків. Самоповага має на увазі таке: ви настільки поважаєте себе, що просто не здатні на вчинок, не гідний вас. Ця особливість характеру розвивається в дитини поступово, протягом усього періоду дитинства та юності. Не принижуйте дітей, бо це формує в їхніх серцях негативну думку про себе.
Господи! Зроби нас кращими батьками. Допоможи розуміти своїх дітей, слухати те, що вони говорять і завжди відповідати на їхні питання. Стримуй нас від необдуманих відповідей і суперечок з ними. Зроби нас такими ввічливими, якими б ми хотіли бачити наших дітей щодо нас. Дай нам сміливість визнавати свої помилки і просити в них прощення.
Допоможи даремно не ранити почуття дітей. Заборони нам сміятись над їхніми помилками, не соромити їх , чи насміхатись, караючи таким чином. Допоможи не підштовхувати їх до обману і злодійства. Для цього веди нас, щоб ми могли демонструвати своїми словами і вчинками принцип: чесність призводить до щастя.
Молимо, знищ у наших серцях дух приниження. Навчи не прискіпуватися, не виходити з себе і стримувати свій язик. Допоможи не зауважувати дрібних помилок наших дітей і бачити все добре, що вони роблять. Нехай в нас завжди буде готове слово щирої вдячності.
Допоможи нам спілкуватись зі своїми дітьми, враховуючи їхній вік, і не вимагати від них розсудливості дорослих людей. Навчи нас не забирати в них можливості думати, вибирати і вирішувати.
Заборони нам карати їх, якщо зачіплений наш егоїзм. Допоможи виконувати їхні розумні бажання і мати сили завжди відмовляти в тому, що може їм нашкодити. Зроби нас чесними, справедливими і турботливими до наших дітей, щоб вони мали істинну повагу до нас. Зроби нас такими, щоб наші діти любили і шанували нас. Господи, дай нам спокійне серце, рівновагу й самоконтроль.
О. Й. Білик, вчитель-методист НВК «ЗОШ-ліцей №23 Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника» м. Івано-Франківськ.
