Моя мати була хрещена в церкві «Зібрання богів», батько був членом швецької Лютеранської церкви. Мене хрестили в Методистській церкві. Але сьогодні я служитель Церкви АСД. Трохи дивно, чи не так?
Так, але це не таке вже й незвичайне явище: 135 млн. людей в Америці належать до різних християнських конфесій, яких у 1977 р. нараховувалося 1275. Ніхто не знає їхньої кількості в наш час.
Чому ж існує така кількість церков, кожна з яких заявляє про своє наслідування вчення Христа, Котрий молився про єдність серед Його учнів? Як могло трапитися, що процес «єднання» перетворився на процес «множення»?
ІМПЕРСЬКЕ ХРИСТИЯНСТВО Такий вираз звучить трохи дивно. Але сьогодні ми маємо так багато церков через те, що колись імператор Костянтин вирішив об'єднати всіх християн. Це сталося в 313 році.
Ніхто не може чітко пояснити, чому він так вчинив. Але незабаром християнство стало офіційною, релігією. Одні говорять, що до навернення в християнство Костянтина нібито спонукало видіння, отримане безпосередньо перед важливою битвою. Інші вважають, що він сподівався за допомогою релігії зробити свою імперію сильною і об'єднаною. Але якою б не була причина, очевидно лише одне - Костянтин не належав до тих людей, які схильні до розколів. До його навернення в християнську віру християни сперечалися між собою з багатьох питань. Наприклад, коли повинна святкуватися Пасха і яку природу має Христос. Прийнявши християнство, Костянтин покінчив з цими розбіжностями, запровадивши ради, на яких вирішувалися питання, кого винагороджувати, а кого карати. Християнство тепер стало ортодоксальним (тобто єдиним правильним вченням).
Церква одержувала матеріальну допомогу від імператора, однак тепер її майбутнє залежало від долі Римської імперії, яка на той час була розділена на Східну й Західну. Схоже відбулося і з Римською церквою - вона розділилася на Грецьку ортодоксальну (Православну в східній частині імперії) і Римо-Католицьку (у західній її частині).
Крім того, християнство тепер стали приймати і з корисливою метою - щоб стати союзниками імператора. Наприклад, стався випадок: один пихатий воєначальник, щоб догодити Костянтину, змусив усіх своїх солдатів перейти через річку, щоб зробити їх «справжніми християнами».
Урешті-решт, християнство в Середні віки стало нагадувати товстий шар фарби на даху старого будинку. Воно торкнулося всіх сфер соціального життя, але не внесло в це життя майже ніяких змін. Члени місцевих церков були бідними і неписьменними людьми. Прості люди як вірили, так 4 жили. Союз церкви з язичницькою державою під час правління Костянтина змусив багатьох християн задуматися про свій духовний стан. Необхідна була реформа церкви.
РЕФОРМАЦІЯ На підставі розпоряджень, виданих церквою, почали будуватися школи. Християнські товариства - «Францисканці» та «Моравські брати» - робили все можливе, щоб дати освіту простим, неписьменним людям. Але Реформація в Церкві стала б справою неможливою, якби не змінився стиль керівництва. «Дайте можливість Церкві зміцнитися в силі,.- сказав одного разу Гільдебранд. - Дайте волю людям, які займають керівні посади, лише тоді вони зможуть підняти духовний рівень Церкви».
Однак тепер, одержавши волю й владу, керівники почали зловживати своїм становищем. Наприклад, брати хабар стало звичною справою. Багато церковних служителів були настільки заклопотані питанням, де взяти гроші, що в них майже не залишалося часу для духовної роботи.
Ось чому Мартін Лютер наполягав на іншому підході: «Навчайте людей самостійно вивчати Біблію, допоможіть їм зрозуміти, що завдяки своїй вірі в Бога вони виходять на прямий зв'язок з Ним. Маючи особисте спілкування з Богом, вони стануть справжніми християнами». І тільки тоді вся Церква, від самих її низів до верхів, відчула позитивні зміни. Однак декому із церковного керівництва слова Лютера здалися занадто зухвалими, і вони зробили все для того, щоб з ганьбою вигнати його із Церкви. Хоча самі вони й не були противниками Реформації.
Між католиками й протестантами суперечливим було питання не про те, чи потрібна Реформація в Церкві, а як необхідно звершувати цю роботу. Навіть ті, які прийняли пропозицію Лютера, не могли дійти згоди щодо порядку проведення «справжньої Реформації».
Наприклад, анабаптисти будували своє життя, дотримуючись принципів, викладених Христом у Нагірній проповіді. Духовні прадіди сучасних менонітів, гутеритів не брали участі в політичному житті, відмовлялися від служби в армії й хрестили лише повнолітніх. Послідовники Джона Кальвіна поділяли точку зору Лютера щодо Біблії, віри й хрещення. Проте більшу перевагу вони надавали не Божому, а церковному авторитету.
ДОСВІДИ, ПЕРЕЖИТІ ХРИСТИЯНСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ В АНГЛІЇ Визнаючи необхідність проведення Реформації, деякі християни не відчули бажання йти шляхом, запропонованим протестантами. Король Англії Генріх VIII належав саме до такого класу людей. Він навіть написав книгу, де виступив проти Лютера, критикуючи його погляди.
Інші ж намагалися направити Церкву в Англії шляхом, запропонованим протестантами. Невелика група англіканців сподівалася провести реформу в Церкві зсередини. Таких називали «пуританами» (від англ. «п'юерифай», що означає «робити чистішим» або «очищати»).
Сепаратисти зневірилися в можливості Реформації, а потім і втратили інтерес до неї та діяли на власний розсуд. Пресвітеріанці, наприклад, вважали, що церковну владу повинна представляти вибрана Рада служителів, якій пропонувалося опиратися більше на людей, ніж на короля і його єпископів. Конгрегаціоналісти й баптисти просунулися вперед на один крок у цьому напрямку, заговоривши про перевагу місцевої конгрегації.
Потім на арені християнської історії з'явився Джон Нокс, який не визнавав авторитету Римської церкви й виступав проти тиску, який чинила Церква на людей. Він навчав, що Бог говорить з нами через «внутрішній наш голос» і що наша совість є найкращим керівником. Його учні називали себе «Товариством друзів», але недруги дали їм прізвисько «квакери».
Поява цих церков відбувалася цілеспрямовано, чого ми не можемо сказати про церкви, створені Джоном Уеслі. Уеслі служив священиком в Англіканській церкві й став відомим завдяки своїй особливій методиці проведення богослужінь. Якось, міркуючи над коментарями Лютера, написаними до Послання апостола Павла до римлян, він відчув незвичайну теплоту на серці. З того часу він почав проповідувати бідним, організовувати для них навчальні класи, навчаючи їх дисципліни й порядку. Створене ним релігійне товариство стало швидко розвиватися й було назване Церквою методистів.
АМЕРИКА НА ПОЧАТКУ XIX СТОЛІТТЯ Однак в Америці навіть після Реформації не дозволялося вибирати собі релігію. Якщо ви були шведом, то могли відвідувати лише Лютеранську церкву, датчанином - Кальвіністську, ірландцем - Римо-Католицьку. Але в цей же час швейцарські меноніти жили поруч із англійськими квакерами. Шотландські пресвітеріани вели суперечку з уельськими методистами про вільний вибір. Лютерани вирішували, яку з лютеранських церков їм відвідувати. Шведи, датчани, норвежці, німці, фіни й ірландці, що проживали в Америці, мали свої національні церкви.
Зіштовхнувшись із такою величезною кількістю релігій, деякі церковні діячі стали шукати можливість об'єднання всіх християн. Вони сподівалися повернути християнству його «первісну чистоту», знявши з нього покривало вікових традицій, але всі їхні спроби потопали в нескінченних суперечках.
Ця проблема була нелегкою. Наприклад, багато конгрегаціоналістів стверджувало, що ключем до її вирішення є сама людина. І навпаки, прихильники «ірраціональних» доктрин вважали, що таке рішення можливе лише за межами людського розуму.
Інші підтримували точку зору Олександра Кемпбелла, будуючи свою віру згідно зі Святим Письмом. «Про що говорить Біблія, про те говоримо й ми, - стверджували вони, - там, де вона зберігає мовчання, мовчимо й ми». Але навіть за такої постановки питання в послідовників вчення Кемпбелла виникло багато суперечливих тем, а у зв'язку з цим і багато церков: «Учні Христа», «Церква Христа» і «Християнська церква».
Йосип Сміт заявив усім, що є вихід із цієї ситуації. Виявляється, він знайшов літопис, у якому нібито містяться відповіді майже на всі запитання, що стосуються релігії. Його послідовники створили Церкву, яка була названа «Церквою Ісуса Христа святих останніх днів», більш відома нам як «мормони». Отже, далеко не кожна церква виникла під впливом сили Євангелія.
У процесі реформ не останню роль відіграла також і расова відмінність. «Білі» члени церкви не зовсім привітно ставилися до афро-американців, що теж призвело до появи нових християнських конфесій: американських методистів, християнських методистів і національних баптистів.
Багатьом християнам в Америці антирабовласницький рух допоміг визначитися з цілями й призначенням. Крім того, поява вчення Дарвіна про еволюцію й нові тлумачення Святого Письма, а також наплив у країну емігрантів-католиків призвели до того, що протестанти змушені були зайняти оборонну позицію. У цей період з'являється ще один рух під назвою «Нова думка». Його очолила Марія Бейкер. Але, незважаючи на назву, думка ця не була новою. ЇЇ ілюзорне сприйняття дійсності й ставлення до Бога як до Духа, Який дає життя, уже мали місце в поглядах трансценденталістів.
З іншого боку, найсвятіші отці Церкви сподівалися відродити дух перших методистів. Такі церкви, як «Армія спасіння», «Назаряни», «Церква Бога», працювали для бідних. Особливого значення вони надавали святості повсякденного життя. Особливим було і їхнє ставлення до Третьої Особи Божества - Святого Духа.
У 1901 році, у переддень Нового року, Агнеса Озман заговорила «мо¬вами», що стало початком пятидесятницького руху. Спочатку його'підтримували християни-сепаратисти, але потім цей рух почав ставати популярнішим. З'явилися нові релігійні організації: «Міжнародна Церква п'ятидесятників», «Зібрання Бога», «Церква Бога» (м. Клівленд, штат Теннессі) та інші.
Багато з тих, хто одержав дар мов, більше хотіли залишатися у своїй церкві, ніж об'єднатися в одну «класичну» п'ятидесятницьку церкву. Баптисти, лютерани, римські католики й англіканці представляли частину цього харизматичного руху. Але якщо харизматичний рух поєднує воєдино окремих християн, то екуменічний рух має намір об'єднати всі церкви. Наприклад, євангельська лютеранська церква в Америці була створена завдяки об'єднанню великої кількості лютеран, що емігрували до Америки. Американські конгрегаціоналісти, прийнявши до свого това-риства кальвіністські групи, створили об'єднану «Церкву Христа». Об'єднана «Церква Христа» у Канаді з'явилася на базі союзу методистських, пресвітеріанських і конгрегаціоналістських церков.
Щоразу, коли дві церкви зливалися в одну, виявлялося, що як у знову створеній, так і в розформованій церквах були люди, не згідні з таким союзом. Історія християнства також свідчить, що коли члени церкви не можуть відстояти свою точку зору, то вони збирають навколо себе однодумців і відділяються. Слід також зазначити, що багато деномінацій виникло таким шляхом. Гор¬дість, погані звички, забобони, а часом навіть лінь ставали причиною виникнення духу суперництва й розділення в християнському середовищі. Саме в такому випадку перевага віддається людській ідеї, а не вченню Христа. Наприклад, у деяких церквах, ні на чому не ґрунтуючись, рекомендують безшлюбний спосіб життя або ж, навпаки, радять одружуватися, проповідують пацифізм або закликають до священної війни. Але, незважаючи на все це, сьогодні ми можемо взяти для себе багато цінного з . досвіду перших християн, щоб не повторити їхніх помилок, а продовжити справу, успішно розпочату ними. Коли Вільям Міллер почав проповідувати про те, що в 1844 році буде кінець світу, йому повірило близько 100 тис. американців. Але за цим слідувало розчарування -Христос не прийшов. Багато людей тоді пішли з Церкви, а ті, що залишилися, об'єдналися навколо Слова Божого. Вони проводили молитовні зібрання, де вивчали Біблію, молилися і поступово зміцнювалися у своїй вірі, що стало основою для виникнення Церкви АСД.
Церква АСД звертає на себе особливу увагу як віруючих інших християнських течій, так і невіруючих людей своїм дотриманням біблійного вчення. Слід також зазначити, що її доктрини багато в чому збігаються з доктринами віруючих інших християнських конфесій. Наприклад, як і католики, члени Церкви АСД вірять у Божественну Трійцю, як лютерани, визнають спасіння через віру, як баптисти, проповідують обряд хрещення повнолітніх, як церква «Учні Христа», визнають, що лише Біблія може бути єдиним керівництвом у щоденному християнському житті.
Але маючи таку велику кількість церков, чи можливо людині зробити правильний вибір?
Історія християнства свідчить, що світлим, прямим, правильним є лише той шлях, який освітлюють не ледве помітні світлячки людських вигадок, а яскраве світло Слова Божого, де дороговказом є Сам Христос.
Грег Бразерс, редактор журналу «Ознаки часу», жовтень, 1992 р.
