uElite Design

Хоча ми зовсім не відносимо себе до християн-юдеїв, проте погоджуємося зі словами Талмуду: «Дорогоцінний подарунок, - говорить Бог, - маю Я у своїй скарбниці, і його ім'я - субота».

Чи насправді такі цінні для нас години суботнього дня? Чи насправді вони «радость приносят усталым душой», як ми іноді співаємо на богослужіннях? Можливо, тема про суботу багатьом із нас є такою зрозумілою й знайомою, що інколи здається дивним думати інакше. Уже що-що, але в цьому питанні ми знаємо, що сповідуємо.

Але, на жаль, у спілкуванні з людьми раптом з'ясовуєш, що, здавалося б, відомі істини стають каменем спотикання, предметом суперечок і розбіжностей. І відбувається це не в епоху ранньої християнської церкви, а в наш час, у наше століття, і що ще більш дивно - відбувається серед нас, тих, які живуть, очікуючи скорої зустрічі з Викупителем.

Давайте звернемося до Слова Божого, щоб знайти відповідь на запитання: «Що ж несе в собі сьомий день тижня? Що він приносить у моє життя? Що саме для мене означає пам'ятати, шанувати й святити день суботній?»

Є правило, яке рекомендують використовувати під час дослідження Святого Письма: якщо трапляється будь-який текст, у якому, на нашу думку, є подвійний зміст або зміст фрази нам зовсім незрозумілий, то варто спробувати знайти інші тексти, де про це йдеться в Біблії вперше. Чому б нам не скористатися цим правилом і не знайти ті тексти, що говорять про початок - про першу суботу?

Описавши шестиденний творчий процес, автор книги Буття із захопленням цитує слова Творця, що все створене «вельми добре» (Бут. 1:31). А в наступному розділі акцентує увагу на деякі події творчого тижня.

Три особливих дієслова вжито в 3-му тексті 2-го розділу Буття для опису сьомого дня тижня: поблагословив, освятив і відпочив. Слово «благословив» уже було раніше сказане стосовно сім'ї, коли Бог заснував велике таїнство шлюбу.

Усі створені істоти, а особливо людина, були досконалими. Вони могли самостійно жити один без одного. Але Бог знав, що для радості й щастя потрібно ще щось, і Він створює першу сім'ю. Подружній союз на всі віки одержує благословення. їм уже один без одного ніяк не можна - вони нерозлучні, вони тепер, говорячи словами Адама, - «кість від костей моїх, тіло від тіла мого».

Милуючись ділом рук Своїх, Творець благословляє сьомий день тижня, зв'язуючи Себе тісними узами з усім створеним світом, а особливо з людиною. Іншого пояснення того, що існує певний тижневий цикл життя - семиденний, як написано в перших розділах Буття, - не існує.

Нам зрозуміло, чому існує такий вимір часу, як рік, у якому 365 або 366 днів? Тому що за цей період наша планета робить повний оберт навколо Сонця. Нам зрозуміло, чому рік складається з місяців? Тому що Місяць саме за ці проміжки часу робить щоразу один повний оберт навколо Землі, як, до речі, і було призначено Творцем (Бут 1:14-15). Семиденний тиждень має лише одну підставу: так Господь запровадив на згадку про творіння, про Свою особливу любов до людства.

У Четвертій Заповіді нам відкривається зміст і призначення суботи: «А день сьомий - субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці!» А тепер пов'яжемо ці слова із твердженням Ісуса в Новому Завіті, Євангелії від Марка 2:27-28. І ми отримуємо повну картину: цього дня Творець і творіння, Бог і людина мають особливу благословенну можливість бути разом, незалежно від обставин і відстані, незалежно від погоди і пори року. І поки люди будуть з Богом, буде добро їм і щастя, буде свято в душі й радість у сім'ї.

Біблія відкриває нам, що існує хтось, хто протидіє божественному встановленому святу радості й спілкування, прагне змінити зміст і призначення суботи (див. Дан. 7:25).

Чи не тому саме Заповідь про суботу починається зі слова «пам'ятай»? У Святому Письмі не сказано, як довго перші люди пам'ятали про суботу. Ми можемо припустити, що особливо після потопу, коли люди відійшли від Бога й стали здійснювати свої «вавилонські проекти», день цей був забутий. Але достеменно відомо, що суботу шанували ще до Синаю, до того, як був написаний Божий Закон на скрижалях.

Під час подорожі довжиною 40 років у синів Ізраїлевих продуктів харчування, узятих при Виході, вистачило ненадовго. Господь подбав про їжу й послав їм манну з небес. За смаком, як паляниця з медом, вона щодня, подібно до дощу з неба, падала на землю. У п'ятницю випадала подвійна норма, проте в суботу її не було зовсім (Бут. 16:26-30).

Пізніше, коли була проголошена Заповідь про суботу, пролунало й запрошення до суботнього служіння: «Будуть у вас священні збори!» Цей день повинен був стати особливим святом - днем спілкування з Творцем, а не тільки днем відпочинку для втомленої працею й хвилюваннями людини. Коли замислимося над змістом щотижневого суботнього богослужіння, то побачимо, що цей день подарований нам не тільки для наших відносин з Богом, не тільки як відпочинок від багатьох турбот. У цей день мені потрібно пам'ятати про тих, хто поруч, і про свої стосунки з ними.

Суботу цілком можна назвати ще й днем відновлення та зміцнення взаємин з нашими ближніми. Адже всі ми визнаємо, що життєва метушня не обходить нас стороною: неприємності, незгоди, конфлікти, сварки в сім'ї, з колегами або сусідами. Субота - день примирення. Адже неможливо прийти в храм поклонитися Всезнаючому Богові, Кому відомі наші думки й помисли серця, і при цьому залишатися в недружніх стосунках з рідними або сусідами (Матв. 5:23-24).

У великих містах, де є більш, ніж одна громада, може з'явиться спокуса «легко» вирішувати проблеми або непорозуміння між віруючими. Посварився з братом або сестрою по вірі, не хочеться з ним або з нею зустрічатися, - швидко перевів своє членство в іншу громаду. Якщо там не вийшло мирне життя, то подався до наступної. Однак це ніяк і ніколи не вирішить суті наших проблем. Господь пропонує шлях миру, радості, єднання з Ним і один з одним.

«Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий. Тоді в Господі розкошувати ти будеш, і Він посадовить тебе на висотах землі, та зробить, що будеш ти споживати спадщину Якова батька твого, бо уста Господні сказали оце!» (Ісаї 58:13-14).

Сподіваюся, ви ще пам'ятаєте, як керівництво Всесвітньої Церкви АСД запропонувало використати святкові дні Нового року для особливого Молитовного тижня, а суботу -1 січня Нового року, зробити днем посту й молитви в усьому світі. Ми раділи чи, навпаки, це створювало нам проблеми?

Багато чого залежить від того, як ми сприймаємо суботній день, чим цінний він для нас? Чи виражаємо в нашому поклонінні Богові визнання Його творчої сили, чи усвідомлюємо, що Небесний Батько увесь цей день бажає провести зі Своїми дітьми? Можливо, для нас це лише звична традиція? Слова «пам'ятай день суботній» є нагадуванням нам про майбутнє радісне спілкування з Другом і Спасителем чи нескінченні заборони: не доторкайся, не ходи, не роби?

А може, сьогодні немає особливих тривог і потреб, щоб оголосити всесвітній піст, адже демократичні зміни за останні роки принесли нам свободу в питаннях віросповідання. Нам дозволяють отримати вихідні за нашим бажанням на виробництві, у школах, у вузах.

Пильнуйте! Якщо немає зовнішньої протидії-чекайте внутрішньої. На жаль, сьогодні брошури, книги, повідомлення в Інтернеті відкривають нам нову хвилю протистояння суботньому дню.

У нас є тверда підстава - Слово Боже, і в Ньому ми бачимо початок і майбутнє, пов'язане із суботнім днем. Ми бачимо суботу під час творіння і в дні земного життя Ісуса, Який за Своєю звичкою ходив цього дня в синагогу. Ми читаємо розповіді про апостолів, як вони ішли за прикладом Учителя, чуємо, як Христос запрошує молитися й пам'ятати про суботу в зв'язку з прийдешніми війнами, лихами й трагедіями на землі, причому аж до Його повернення в цей світ: «Тож моліться, щоб ваша втеча не сталася взимку або в суботу» (Матв. 24:20). Як важливо зберегти цю міцну основу, те, що слугує нам на благо й на спасіння! У вересні 2010 року літак ТУ-154 виконував рейс зі Східного Сибіру, з міста Мирний, до Москви. Раптом, коли пролітали над територією Республіки Комі, на борту виникла аварійна ситуація: у повітряного лайнера відключилася система електроспоживання.

Перестали працювати всі навігаційні прилади й насоси, що качають газ із баків палива. У системі палива залишалося на півгодини, екіпаж дав запит на аварійну посадку в Сиктивкарі. Раптом відмовив і радіозв'язок: пілоти не почули, чи може їх прийняти столиця Комі. Вони тільки здогадувалися про своє місце перебування. Літак знизив висоту, екіпаж помітив маленьке селище. Пощастило! Адже більша частина території Республіки Комі зайнята лісами, а в лісі літак не посадиш. Зробили коло, шукаючи рівне поле. Коли внизу побачили злітно-посадочну смугу, пілоти подумали, що їм це здалося. Звідки вона тут? Злітно-посадочна смуга повинна бути довжиною мінімум два кілометри. А тут, у невеликому тайговому селищі Іжмі, виявилося усього 1360 метрів. Проте пілоти вдало посадили літак.

Президент Росії Дмитро Медведев нагородив командирів літака ТУ-154 званням Героїв Росії, штурманів і бортпровідників - орденами Мужності.

Але звідки в тайзі взялася злітно-посадочна смуга? В аеронавігаційних довідниках її не було. Виявилося, що на цьому місці колись була злітно-посадочна смуга, і невеликі літаки тут літали, але потім побудували залізницю, і про маленький тайговий аеродром усі забули. Усі, крім Сергія Сотникова, колишнього начальника Іжемського аеродрому. Давно звільнений зі служби, він протягом 12 років продовжував стежити за злітною смугою, вирубуючи пророслий верболіз оберігаючи від засмічування дренажну систему, без якої злітно-посадочна смуга швидко б потріскалася і неспроможна була б прийняти цей літак.

На борту літака перебувало 72 особи. Усі вони були врятовані завдяки вірності й відданості своїй справі однієї людини, котра зберегла злітно-посадочну смугу в Іжмі.

Подарований Богом суботній день - пам'ятник творіння й нашого спасіння. Чи збережеться він міцним, чи принесе нам радість повернення в Небесну Вітчизну, чи, можливо, на нас очікує трагічний фінал у руїнах гріховного світу? Господь пропонує нам радість суботнього дня (Ісаї 58:13-14).

Нехай вибір наш буде розумним. Оберемо те, що вже тут, на Землі, приносить нам відпочинок, мир, спокій і щиру радість. Хай стане день суботній втіхою нашого життя!