uElite Design

Уперше святкування 23 лютого відбулося в Петрограді (Санкт-Петербурзі) 1918 року, коли офіційно цей день був проголошений Днем захисника соціалістичної Вітчизни від військ австро-угорських загарбників. Після того, як радянська влада повноцінно вступила у свої права після завершення Першої світової війни, з 1922 року святкування 23 лютого-Дня захисника Вітчизни - набуло всенародного характеру.

Проте з часів розпаду Радянського Союзу популярність цього свята стала дедалі зменшуватися. Можливо, хтось із жінок відмічає це свято даруванням листівки, цінної речі чи навіть приготуванням святкової вечері для свого чоловіка, а хтось уже не вважає цей день святом і лише обмежується побажаннями на словах із ввічливості. Чому так відбувається? Чому вже не кожна жінка вважає свого чоловіка захисником Вітчизни, захисником власної сім'ї?

Часто в художніх фільмах, романтичних книгах нам пропонується образ хороброго чоловіка. Він мчить на коні або на джипі, воює проти злочинців, рятує свою кохану, кидається заради неї у вогонь і у воду, поводиться дещо грубо, напористо, не поважаючи інших, він їсть м'ясо, курить дорогі цигарки та п'є міцні напої. Таким чоловіком захоплюються. Цей образ героя поступово відкладається в підсвідомості. Тому в житті дедалі частіше трапляється так багато нерозважних хоробрих чоловіків, котрі готові розпочати бійку з будь-яким образником своєї гідності чи своєї сім'ї. Зазвичай усе починається з нецензурної лайки, а закінчується бійкою. Переможець тріумфує, він гідний поваги, але чомусь момент слави минає дуже швидко й переростає в розчарування. Насправді фізична перевага над іншими не приносить справжнього задоволення. Якщо сьогодні ти виявився фізично сильнішим і зміг хоробро відстояти права своєї сім'ї за допомогою грубої фізичної сили, тоді де гарантія, що завтра хтось інший не виявиться сильнішим за тебе й не нав'яже свої права, навіть не будучи правим? Недаремно ж Каїн, убивши Авеля й цим. начебто вирішивши проблему шляхом фізичної розправи з образником, одразу ж починає хвилюватися про свою безпеку, кажучи Господеві: «"Я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, - кожен, хто стріне мене, той уб'є мене". І промовив до нього Господь: "Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратно буде пімщений"» (Буг. 4:14, 15). Бог показує, що конфлікт не можна вирішити шляхом фізичного насильства.

А часом чоловік, котрий звикає хоробро захищати сім'ю, стикається з іншою проблемою. Він може захистити сім'ю від інших, але як йому захистити її від самого себе? Гадаю, кожний з нас, чоловіків, котрих Бог наділив великою фізичною силою й твердим характером, може пригадати випадки, коли використовував свої переваги не за призначенням. Мабуть, кожний може згадати ситуацію, коли ображав свою кохану беззахисну жінку, пізніше приносячи вибачення, і дивувався, що через якийсь час знову доводилося просити вибачення за свою «хоробру» поведінку. Невже це замкнене коло? Невже хоробрість - це прокляття, котре рано чи пізно зруйнує стосунки з близькими, дорогими нашому серцю людьми?

Останнім часом ми можемо побачити фільми, де жінки поводяться навіть хоробріше за чоловіків, зокрема, як одна жінка справляється з дюжиною чоловіків, розштовхуючи їх у різні боки. І тепер у реальному житті усе частіше можна побачити жінок, котрі намагаються не поступатися чоловікам у хоробрості. Невже це і є вихід?

У Біблії є чудова відповідь на ці запитання. Господь вустами Соломона, наймудрішої людини на Землі, каже нам: «Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста» (Прип. 16:32). Той, «хто панує над собою», завоює місто без фізичного насильства, він по-справжньому здобуде серця жителів міста. Кажуть, що одного разу Наполеон Бонапарт, видатний геній війни, згадуючи давні роки, сказав: «Олександр Македонський, Юлій Цезар, Карл Великий і я створили великі імперії. Однак на чому вони стояли? Вони стояли на силі. Але століття тому Ісус розпочав створення Свого Царства, заснованого на любові, і навіть сьогодні мільйони готові померти за нього». Важко не погодитися з цими словами. Немає вже великих воїнів минулого, а їхні імперії перетворилися на попіл. Але Царство Христа продовжує розширювати свої кордони, здобуваючи все нових і нових послідовників. Подивіться на приклад Ісуса! Чим Він міг завоювати серця мільйонів? Що спонукає мільйони людей і зараз, через багато століть, йти за Христом?

Коли в житті Ісуса настав вирішальний момент і люди прийшли за Ним у Гефсиманський сад, щоб узяти Його на суд, Петро спробував вирішити конфлікт між Богом і людиною шляхом фізичної сили. Він витяг меча й відсік одному з воїнів вухо. Тоді каже йому Ісус: «Поверни свого меча на його місце, бо всі, що беруть меч, від меча загинуть. Чи ти думаєш, що Я не можу вблагати Мого Отця, аби Він дав Мені понад дванадцять легіонів ангелів?» (Матв. 26:52, 53). Учні Ісуса часто намагалися вирішити проблему насильства шляхом насильства. Але Ісус знав, що цей шлях лише призведе до ще більшого насильства і врешті-решт, заведе у безвихідь. Ісус мав достатньо сили й хоробрості, але у вирішальний момент конфлікту між Богом і людиною Він проявив милість, смирення та довготерпіння.

Ісус став справжнім Захисником Батьківщини, тобто захисником усього того, що створив Бог і що було довірено Христу як Спасителю. У вирішальний момент Свого життя на Землі Він помер заради спасіння інших. І тому мільйони людей готові тепер померти за Нього. Кожний чоловік може навчитися в Ісуса, як бути справжнім захисником своєї сім'ї, не змушуючи її шукати способи захисту від самого голови сімейства. Водночас кожна жінка може навчитися в Христа, як бути помічницею захисника сім'ї та як правильно поводитися, щоб надихати свого чоловіка на нові прояви турботи й щирої прихильності. І нехай Господь благословить вас мудрістю, щоб ви були справжніми учнями Христа!

Господь закликає нас через Свого апостола дотримуватися важливого принципу життя: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Римл. 12:21).

Ключ до перемоги
Коли душа підкоряється Христу, нова сила оволодіває новим серцем. Відбувається дивовижна зміна, яку сама людина не в змозі здійснити. Це надприродний процес, який збагачує людську природу елементом Божественного. Душа, підкорившись Христу, стає Його фортецею в цьому бунтівному світі, і Він бажає, щоб у цій фортеці не було ніякої іншої влади, крім влади Бога. Душа, котра перебуває під охороною небесних сил, стає невразливою для нападів сатани. Але якщо ми не підкоряємося владі Христа, нами володіє лукавий. Ми неминуче опиняємося під владою однієї з двох найбільших сил, які борються за володіння світом. Щоб опинитися під владою темряви, зовсім не обов'язково обирати служіння царству сатани-достатньо лише відмовитися увійти до Царства світла.

Якщо ми не співпрацюємо з небесними силами, сатана оволо¬діває нашим серцем і робить його своїм домом. Єдиний захист від зла - Христос, Який живе в серці через віру в Його праведність. Доки ми не будемо мати живого зв'язку з Богом, доти ми не зможемо протистояти гріховному впливові самолюбства, потуранню своїм бажанням і спокусі гріха. Ми можемо відмовитися від багатьох поганих звичок, на якийсь час навіть звільнитися від сатани, але без живого зв'язку з Богом, без цілковитого підкорення Йому, ми зазнаємо поразки. Ми опиняємося під владою ворога і врешті-решт будемо виконувати його волю. «І кінець тієї людини буває гірший від початку, - сказав Ісус. - Так буде і цьому злому родові» (Матв. 12:45).

Найзапеклішими є ті, хто відкинув запропоновану милість і знехтував духом благодаті. Дуже часто гріх проти Святого Духа виявляється в упертому нехтуванні Божественним закликом до покаяння. Кожний крок на шляху неприйняття Христа - це крок до втрати спасіння, крок до гріха проти Святого Духа. Відмовляючись слухати обраних посланників. Бога і замість цього дослухаючись до посередників сатани, які відводять душу від Христа, ми ображаємо Князя життя й ганьбимо Його перед збіговиськом сатанинським і перед усім Всесвітом. І доки людина так чинить, доти немає в неї надії й немає їй прощення, вона втратить будь-яке бажання примиритися з Богом.