Великий натовп супроводжував Ісуса від судової зали до Голгофи. Чутка про Його засудження швидко поширилася по всьому Єрусалиму, і люди з усіх верств суспільства юрбами попрямували на місце розп’яття. Священики і старійшини пообіцяли не завдавати някого зла послідовникам Христа, тому учні та віруючі з Єрусалима й околиць приєдналися до юрби, котра йшла за Спасителем.
Коли Ісус виходив з двору Пилата, на Його поранені й закривавлені плечі поклали хрест, приготований для Варавви. Двох спільників Варавви мали стратити разом із Ісусом, тому на них також були покладені їхні хрести. Тягар, який ніс Спаситель, був надто важким для Нього, оскільки Він був ослаблений і виснажений після всього пережитого. Від часу пасхальної Вечері з учнями Він нічого не їв і не пив. Ісус пережив страшні муки в Гефсиманському саду, коли боровся із сатанинськими силами. Він страждав, коли Його зрадили, коли учні залишили Його і втекли. Його попровадили до Анни, потім до Каяфи і, врешті-решт, до Пилата. Від Пилата Його повели до Ірода, потім знову до Пилата. Уся ця ніч стала неймовірним випробуванням для людської душі. Христос зносив образи, глузування, бичування. Однак усе це не зламало Ісуса. Він не промовив жодного слова докору, а навпаки, славив Бога. Протягом усього ганебного суду Він тримався гідно та стійко. Але коли після повторного бичування на Нього поклали хрест, Його людська природа не витримала. Знесилений Ісус упав під тягарем непосильної ноші.
Натовп, який ішов за Спасителем, бачив, що Він ослаб і хитався, але ніхто не виявив співчуття. Юрба глузувала й ображала Його через те, що Він не мав сили нести хрест. Знову поклали на Нього хреста, і знову Він, знесилений, упав на землю. Його мучителі зрозуміли, що Він не зможе нести Свого тягаря. Довелося шукати людину, котра понесла б цей ганебний хрест. Ніхто з юдеїв не поніс би хреста, тому що це опоганило б їх і перешкодило святкувати Пасху. Тому ніхто навіть не подумав запропонувати свою допомогу.
Саме в цей час один чужинець, Симон із Кіринеї, повертаючись із поля, зустрічається з процесією. Він чує лихослів'я юрби, грубі жарти, уїдливі слова: «Дайте дорогу Цареві Юдейському!» Вражений цією сценою, Симон зупиняється. Помітивши його співчутливий погляд, юдеї схопили Симона і поклали на плечі хрест Ісуса.
У натовпі, який супроводжував Спасителя на Голгофу, було чимало тих, хто нещодавно вітав Його вигуками «Осанна!», розмахуючи пальмовим віттям під час тріумфального в'їзду до Єрусалима. Тоді вони прославляли Його, бо всі так робили. Тепер вони приєдналися до тих, що кричали: «Розіпни, розіпни Його!» Коли Христос в'їжджав до Єрусалима, надії учнів досягли апогею. Вони трималися' якнайближче до свого Вчителя, вважаючи за велику честь бути поруч із Ним. Але тепер, під час Його приниження, вони стояли осторонь, убиті горем і пригнічені крахом своїх надій. Як збулися слова Христа: «Ви всі спокуситеся Мною цієї ночі, бо написано: Уражу пастиря - і розсіються вівці отари» (Матв. 26:31).
Засуджених привели на місце страти і прив'язали до знарядь тортур. Два розбійники виривалися з рук своїх катів, але Ісус не виявив жодного опору. Матір Ісуса, яку підтримував Іван, улюблений учень Ісуса, також ішла за Своїм Сином на Голгофу. Вона бачила, як Він падав під тягарем хреста, і їй дуже хотілося підтримати Його, обмити закривавлене чоло, поранену голову, яка колись спочивала на її грудях. Але їй не надали цієї сумної переваги. Вона, як і учні, усе ще сподівалася, що Ісус виявить Свою божественну силу і звільниться з рук ворогів. І знову вона втрачала мужність, пригадуючи, що Він Сам передрікав теперішні події. Коли розбійників розп'яли, її огорнула страшна тривога. Чи дозволить Він -Той, Хто давав життя мертвим, - розп'ясти Себе? Невже Божий Син дозволить, щоб Його стратили таким жорстоким способом? Невже їй доведеться втратити віру в те, що Ісус - Месія? Чому їй судилося стати свідком Його ганьби і горя та не мати найменшої змоги допомогти Йому в стражданнях? Вона бачила, як Його руки розвели на хресті, узяли молоток і цвяхи. А коли цвяхи вп'ялися в Його ніжне тіло, учні винесли знепритомнілу матір Ісуса з натовпу...
Спаситель не висловив жодної скарги. Його обличчя залишалося спокійним [ ясним, тільки великі краплі поту вкрили Його чоло. І не знайшлося жодної милосердної руки, котра витерла б цей холодний передсмертний піт. Не було чути слів співчуття та вірності, які могли б підбадьорити і підтримати Його. Коли воїни виконували свою жахливу роботу, Ісус молився за Своїх ворогів: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!» Він думав не про власні страждання, а про гріх Своїх гонителів та жахливу кару, яка чекала на них. Христос не проклинав воїнів, які так жорстоко поводилися з Ним. Він не погрожував помстою священикам і керівникам Ізраїлю, які тішилися, що досягли своєї мети. Христос співчував їм за їхні невігластво і гріх. Зітхаючи, Він молився про їхнє прощення, «бо вони не знають, що роблять».
Ця молитва Христа за Своїх ворогів охоплювала весь світ. Вона стосувалася кожного грішника, коли б він не жив - від створення світу і аж до кінця часу. На всіх лежить вина за розп'яття Божого Сина. Усім безкоштовно пропонується прощення. Кожний може примиритися з Богом та успадкувати вічне життя.
У передсмертних муках і стражданнях Ісус чув усі слова священиків: «Інших спасав, а Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлю, нехай зійде тепер з хреста, щоб ми побачили і повірили». Христос міг зійти з хреста. Але через те, що Він не врятував Себе, грішник має Надію на Божі прощення і милість.
Знущаючись над Спасителем, люди, які називали себе тлумачами пророцтв, говорили слова, які, згідно з пророцтвом, вони повинні були сказати в цій ситуації. Глузливо вигукуючи: «Він покладав надію на Бога; хай тепер Його визволить,, якщо хоче, бо Він сказав: Я - Божий Син!» Вони не усвідомлювали, що їхнє свідчення відлунням звучатиме в усіх віках. Хоча ці слова були сказані з насмішкою, проте вони спонукали людей особливо ретельно досліджувати Писання. Мудрі люди слухали, досліджували, розмірковували і молилися. Вони не заспокоїлися, доки, порівнюючи один текст з іншим, не зрозуміли мети Першого приходу Христа. Ніколи раніше про Ісуса не дізнавалося стільки людей, як тоді, коли Він висів на хресті. У серцях багатьох свідків, які бачили сцену розп'яття і чули Христові сло¬ва, засяяло світло істини.
Серед натовпу, що оточував Його, одна постать привернула увагу Ісуса. Біля підніжжя хреста стояла Його матір, яку підтримував Іван. Вона не могла пережити розлуки зі своїм Сином, тому Іван, знаючи, що наближається кінець, знову привів її до хреста. У годину Своєї смерті Христос пам'ятав про матір. Подивившись на її згорьоване обличчя, а потім - на Івана, Ісус звернувся до неї: «Жінко, ось твій син!», а потім до Івана: «Ось матір твоя». Іван зрозумів Христові слова і. прийняв на себе синівський обов'язок. Він відразу ж узяв Марію до свого дому і з того часу ніжно піклувався про неї. О, сповнений любові й милосердя Спаситель! Незважаючи на фізичні муки та душевні страждання, Він думав про Свою матір! У Нього не було грошей, щоб залишити їй, але, знаючи добре серце Івана, Він довірив йому Свою матір як найдорожче. Цим самим Він дав їй те, у чому вона мала найбільшу потребу, - ніжне співчуття люблячого серця. Прийнявши її як дорогоцінний скарб, Іван отримав великі благословення; її присутність постійно нагадувала йому про улюбленого Вчителя.
Досконалий приклад синівської любові Христа сяє немеркнучим світлом через імлу віків. Майже тридцять років Своєю щоденною працею Ісус допомагав нести тягар домашніх турбот. І тепер, у передсмертних муках, Він не забув про Свою бідну матір - удовицю. Такий самий дух повинен виявляти кожний учень нашого Господа. Послідовники Христа повинні знати, що повага до батьків та піклування про них -невід'ємна частина їхньої релігії. Серце, в якому живе любов Христова, завжди буде готове дбати про батька й матір, виявляючи до них чуйність.
Господь слави помирав на хресті, щоб викупити грішний людський рід. Жертва Христа не викликала тріумфу й радості. Усе було оповите гнітючою темрявою. Однак не страх смерті, не хресні страждання і не ганебне розп'яття стали причиною невимовної муки Ісуса. Христос, справді, став Страждальцем над страждальцями, але Його муки були викликані усвідомленням жахливості гріха та байдужістю людей до впливу зла. Христос бачив, наскільки гріх закоренився в людському серці та як мало охочих звільнитися від нього. Він знав, що без Божої допомоги людство загине, і ба¬чив загибель багатьох людей, які не скористалися підтримкою Небес.
На Христа, нашого Заступника і Викупителя, були покладені гріхи всіх нас. Він був зарахований до злочинців, щоб спасти нас від осудження Закону. Вина всіх нащадків Адама гнітила Його серце. Огида Бога до гріха, Його страшний гнів проти беззаконня наповнювали серце Його Сина скорботою. Усе Своє життя Христос проголошував грішному світові Добру вістку про милосердя і всеосяжну любов Отця. Він завжди підкреслював, що спасіння можливе навіть для найзапеклішого грішника. Але тепер під непомірним тягарем вини усього людства Він не міг бачити співчутливого обличчя Небесного Отця. У годину найжорстокіших мук Спаситель був позбавлений Божественної присутності, і це викликало в Його серці таку скорботу, якої не могла б знести жодна людина. Душевні муки були настільки сильними, що Він майже не відчував фізичного болю.
Непорочний Син Божий висів на хресті. Усе Його, тіло було вкрите ранами. Руки, які так часто простягалися для благословення, ноги, котрі не знали втоми в служінні любові, були прибиті до хреста; колючки тернового вінка впиналися в Його царственну голову. З тремтячих уст готовий був зірватися болісний крик, вce, що Він витерпів: кров, яка стікала з Його чола, рук і ніг, біль, котрий роздирав Його тіло, невимовні страждання, які сповняли Його душу, коли Отець відвернув від Нього Своє обличчя, - усе це нагадує кожному людському синові і дочці: це за тебе погодився Син Божий нести тягар вини заради тебе Він переміг смерть і відчинив двері раю. Той, Хто втихомирював розбурхане море і ходив по гребенях шумливих хвиль, Хто змушував демонів тремтіти та зціляв хвороби, дарував прозріння сліпим і воскрешав мертвих до життя, - віддав Себе на хресну смерть і зробив це заради тебе, тому що любить. Він, Котрий узяв на Себе гріхи світу витерпів гнів Божественної справедливості, заради тебе став жертвою за гріх.
Люди мовчки чекали розв'язки цього жахливого видовища. Сонце вже світило, але хрест ще був огорнений темрявою. Священики й керівники Ізраїлю подивилися, в бік Єрусалима. І ось чорна хмара опустилася на місто та Юдейську рівнину. Сонце Праведності, Світло світу забирало Свої промені від Єрусалима, який у минулому отримав такі великі благословення. Блискавки Божого гніву були спрямовані тепер проти приреченого міста.
Раптом темрява навколо хреста розсіялася і залунав голос, котрий, здавалося, був подібний до звуку сурми і прокотився луною по всій Землі: «Звершилося!», «Отче, у Твої руки віддаю Свій дух!» Небесне сяйво огорнуло хрест, і обличчя Спасителя, наче сонце, освітилося славою. Після цього Він схилив голову на груди і помер.
Ніколи ще Земля не була свідком чогось подібного. Люди стояли, як зачаровані; затамувавши подих, вони стежили за Спасителем. Знову темрява вкрила землю, і почувся грізний гуркіт, подібний до відлуння грому. Стався сильний землетрус. Люди падали один на одного. Почалася паніка, усіх "охопив жах. Розколювалися скелі, й кам'яні брили, змітаючи все на своєму шляху, котилися в долини й розбивалися. Відкривалися могили, і мертві залишали свої гроби. Здавалося, усе твориво розіб'ється вщент. Священики, старійшини, воїни, кати і прості люди, занімівши від страху, лежали долілиць на землі.
Коли пролунав гучний оклик Христа «Звершилося!», священики звершували служіння в храмі. То була година вечірньої жертви. Привели для заколення агнця, який символізував собою Спасителя. Священик у чудовому символічному вбранні стояв із занесеним над жертвою ножем, як колись Авраам, Котрий був готовий принести в жертву свого сина. Народ уважно спостерігав за цією сценою. Аж ось земля почала здригатися і хитатися - це наблизився Сам Бог. Невидима рука розриває внутрішню завісу храму від верху аж донизу, і перед очима зібраних відкривається місце, де колись була Божа присутність. Тут, над Престолом Благодаті, Господь відкривав Свою славу. Ніхто, крім первосвященика, ніколи не піднімав завіси, яка відділяла цю частину від решти храму. Сюди він входив один раз на рік для звершення служіння примирення за гріхи народу. Тепер завіса розірвалася навпіл. Святе святих земної Святині втрачає свою святість.
Усі присутні збентежені й охоплені жахом. Священик приготувався заколоти жертву, але ніж випадає з його знесиленої руки - і ягня втікає, У момент смерті Божого Сина Реальність зустрілася зі своїм прообразом. Була принесена Велика Жертва. Шлях у Святе святих відкритий. Новий шлях, що веде безпосередньо до Бога, приготовлений для всіх. Людство, яке потонуло в гріхах, уже не має потреби в служінні первосвященика. Відтепер Спаситель буде Священиком і Заступником у небесній Святині. Здавалося, ніби живий голос промовляє до віруючих: настав кінець усім жертвам і дарам за гріх. Божий Син прийшов згідно з Його Словом: «Ось іду, - на початку книги написано про Мене, - щоб виконати, Боже, Твою волю» (Євр. 10:7).
«...Завдяки власній крові Він увійшов один раз до святині й здійснив вічне вилуплення (Євр. 9:12).
