Чи запитували ви себе коли-небудь про це? Напевно, запитували. І відповідь на це запитання знайти неважко...
Сотні років тому тут, на території італійських Альп, жив один мирний народ, який звався вальденсами (лісовий народ). Своєю свіжістю їхня віра нагадувала терпке гірське повітря, вона була такою ж стійкою, як вічнозелені дерева, чистою, мов перший сніг. Протягом тисячоліття вони утримували у своїх руках факел істини, який палав серед духовної темряви. Вальденси зберігали споконвічну віру, одного дня передану святим Ісусом Христом і апостолами. Віру, яка упродовж століть нехтувалася і піддавалася гонінням з боку державної церкви.
У книзі Об'явлення передречено боротьбу народу Божого в християнську еру: «І велика ознака з'явилася на небі: жінка, зодягнена в сонце, і місяць під її ногами; а на її голові - вінець із дванадцяти зірок; і маючи в утробі, вона кричала від болю -терпіла муки родів» (Об'явл. 12:1, 2).
У Біблії Бог часто вдається до символу жінки, яка уособлює Церкву. Чиста жінка символізує Його щирих послідовників, а занепала - занепале християнство (див. 2 Кор. 11:2; Ефес. 5:21—23).
А тепер звернемо увагу на такі вірші: «І з'явилася інша ознака на небі: ось, великий червоний дракон, що мав сім голів і десять рогів, і на його головах сім вінців. І його хвіст змів третину небесних зірок і скинув їх на землю. І змій став перед жінкою, яка мала народити, щоб, коли народить, пожерти її Дитину» (Об'явл. 12:3,4).
Спочатку диявол намагався знищити Церкву в її дитячому образі. Для цього як своїх агентів він використовував римських правителів, так само, як чинив і під час переслідування Немовляти Ісуса. Але, незважаючи на суворі гоніння з боку Нерона і його наступників, християнство вижило й наповнилося цілющою силою. Сатана зрозумів, що йому не знищити народ Божий, вдаючись до насильства.
Тоді ворог підійшов до Церкви з хитрими витонченими спокусами. Він вирішив схилити керівників Церкви, щоб вони пішли на компроміс щодо їхньої віри. Багато хто з них відмовився поступитися й продовжував зберігати свою віру, як це робив їхній Господь, коли Сам піддавався спокусі. Але ворог зміг маніпулювати тогочасною християнською церквою, котра пішла на союз із державою. Внаслідок цього, як і за часів Христа, істина виявилася похороненою під нашаруваннями передань.
Людей, котрі залишилися вірними Богу й відмовилися брати участь у віровідступництві, засуджували на смерть, як це було й у випадку з Ісусом Христом. Історія зберігає це трагічне свідчення. Релігійні керівники розправилися з мільйонами щирих віруючих за єдиний в їхніх очах злочин - за те, що вони дотримувалися Слова Божого. І в період темного Середньовіччя їм довелося піти в підпілля. «А жінка втекла в пустиню, де мала місце, приготовлене Богом, щоб там утримувати її тисячу двісті шістдесят днів» (Об'явл. 12:6).
Тут перед нами пророцтво з точно визначеним часом - період переслідування тривав 1260 днів. У символічному пророцтві день рахується за рік (див. Єзек. 4:6). Так нас вчать реформатори - Мартін Лютер та інші. Реформатори вважали, що ця цифра означає період 1260 років, протягом якого Церква зазнавала гонінь у середні віки. Історія підтверджує це. У VI ст. Церква, чинячи тиск на імператора Юстиніана, змусила його видати декрет, згідно з яким усі єретики були позбавлені всіляких прав. Тоді єретиками називали вірних дітей Божих. Гоніння на них були особливо жорстокими 538 року. Якщо додати до цього 1260 років, то в результаті ми отримаємо цифру, яка наближає нас до 1798 року. Саме тоді Наполеон ліквідував владу, яка пригнічувала вірних.
Історія Церкви говорить, що в середні віки постраждала істина. Вона виявилася розірваною на шматки, але їй усе ж вдалося вижити. Ми вже зазначили, як Бог відновив знехтувану істину, як Він знайшов реформаторів і спонукав відродити давно забуту істину, відстоювану протягом багатьох століть Церквою в пустелі. На історичній арені з'явився Мартін Лютер, щоб відновити нормальне серцебиття християнства. І почалася Реформація, яка так і не закінчилася у XVI столітті. Світло тільки злегка пробилося крізь темряву.
Але хіба можна чекати, щоб усі приховувані досі істини раптом з'явилися одночасно? Ні, таке навряд чи може статися. Лютер виявив, що прощення приходить тільки через віру в Ісуса Христа. Виникла лютеранська церква. Але важливості інших істин Лютер не помітив. Деякі із знехтуваних істин, наприклад, хрещення через занурення у воду, були відкриті анабаптистами.
Анабаптисти звернулися до провідних богословів-протестантів, спонукаючи їх прийняти нове світло, але ті не захотіли піти їм назустріч. Так з'явилася баптистська церква. Потім, коли Уеслі висвітив і інші істини, офіційна церква їх відкинула. Це призвело до народження методистів. Історія усе йде вперед.
Тепер ви розумієте, у чому полягає проблема? Існує сумна тенденція: люди занадто залежні від минулого, вони виокремлюють коло своїх вірувань і називають це символом віри. Такі оригінальні символи віри допомогли, звичайно, відновити основу християнства, але вони не створили умов для сприйняття передового, яскравішого світла. Тому сьогодні існує так багато віросповідань.
Пригадайте знову, що сказав Бог у книзі Приповістей 4:18: «А путь праведних - ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!» Істина, якщо ми йдемо за нею, сяє дедалі яскравіше. І все більше в ній слави. І вона завжди йде вперед, розвивається.
Ніколи не стоїть на місці ніколи не зупиняється.
Бачите, що намагається зробити Бог? Він хоче зберегти всі промені світла, які реформатори так оберігали, і додати до них щойно відкриті істини, втрачені упродовж століть. Він хоче виявити Свою Благу звістку в усій повноті й першопочатковій її красі світові, який її так відчайдушно потребує.
Усе йшло своїм ладом. Повільно, але невідступно давно загублені істини продовжували відроджуватися, звільняючись від похмурих нашарувань темних віків. У міру відкриття істини виникали різні рухи, кожен з яких відсто¬ював своє наново відкрите світло.
Давайте звернемося до Об'явл. 12:17: «А змій розлютився на жінку і пішов воювати з рештою її нащадків, які зберігають Божі заповіді і мають свідчення Ісуса».
Перед нами опис народу Божого останніх днів. Ви, певно, пам'ятаєте, що ми не говоримо тут про якісь конкретні віросповідання, але просто про народ Божий. Чи зауважили ви його відмінні риси? Вони зберігають заповіді Божі і мають свідчення Ісуса. Таким чином, віра в Ісуса Христа і дотримання запо¬відей Божих ідуть поруч.
А чи можна знайти в Десяти Заповідях істину, яка знехтувана й досі? Ви, імовірно, у дитинстві завчали їх напам'ять. А що ви скажете з приводу Четвертої Заповіді? Чи вдалося вам помітити, що Четверта Заповідь - Заповідь про дотримання суботи - відрізняється від усіх інших? Дев'ять із десяти Заповідей говорять нам про те, що ми повинні робити для Бога і ближніх. Але в Заповіді про суботу сказано, що Бог зробив для нас. І вона запрошує нас розділити з Богом відпочинок, на який Він заслужив, завершивши Свої справи.
Ідея поклоніння в суботу, сьомого дня, про яке йдеться в Четвертій Заповіді, може видатися вам чимось новим. Чи, можливо, ви чули, що дотримання суботи - це просто «законництво». Саме слово «субота» означає «спокій», «відпрчинок», а це кардинально протилежно до «праці». Щотижня субота закликає нас залишити всі турботи й спочивати разом з Богом. І ця добра вістка відображена в Євангелії. Без дотримання суботи наш послух Закону Божому стане лише законництвом!
Ніколи не забувайте: ми спасемося, спочиваючи в Христі. І це знаходить своє віддзеркалення в Євангелії, у цьому полягає вістка суботи. Серед основних обов'язків, наведених у Законі, субота пропонує нам спокій у справі викуплення, котру звершив для нас Христос. Тепер ми розуміємо, чому Ісус проголосив Себе «Володарем і суботи». Перебуваючи в спокої сьомого дня, ми виявляємо віру в Ісуса, нашого Творця й Викупителя. Субота воскрешає в пам'яті всі ті великі справи, які звершив Господь заради нас.
