Мабуть, кожен із нас прагне якось проаналізувати свої дії, досягнення, озирнутися на пройдений шлях, коли ми підходимо до нового етапу нашого життя. Найчастіше цей момент ми пов'язуємо з певними річницями, наприклад, нашим днем народження а святкуванням Нового року. Нового року. Згадайте, як хвилюється серце, коли замислюємося над тим, що прожито ще один рік. Багато хто мимоволі думає: «Рік минув, а що він приніс мені»? І чомусь найчастіше ми не цілком задоволені своїми досягненнями. Звичайно, чогось у житті ми досягли, і в цілому все в нас начебто нормально. Проте людині властиво завжди прагнути до кращого, кожен з нас рівняється на того, хто вже досяг чогось більшого в тій сфері матеріальних, інтелектуальних або духовних цінностей, у якій і ми бажаємо мати не менший успіх. І ось тут багато хто ставить собі запитання, відоме з поеми М. О. Некрасова з однойменною назвою: «Кому на Русі жити добре?»
В каком году - рассчитывай,, В какой земле -угадывай, На столбовой дороженьке Сошлись семь мужиков... Сошлися - и заспорили; Кому живется весело, Вольготно на Руси?..
Іноді складно відстежити, як виникають ті або інші афоризми: чи це окремі твори визнаних авторів класичної літератури справляють враження на свідомість народу в цілому, чи, навпаки, народний фольклор впливає на класиків, і вони вміло оздоблюють крилаті вислови красномовним стилем. Так чи інакше, певні фрази стають майже правилом і нормою життя. Ось і на це питання Некрасова народ придумав не менш колоритну відповідь: «Добре там, де нас немає».
Кожен з нас, збираючись у подорож, певно, щоразу мріяв про те, як добре йому буде на новому місці. Іноді ми буваємо настільки схвильовані передчуттям кардинальних змін на краще на новому місці тимчасового перебування або постійного проживання, що не можемо заснути, але при цьому із задоволенням знов і знов перебираємо в голові свої заповітні мрії. І часто ми настільки звикаємо жити мріями про краще життя, про те, як «добре там, де нас немає», що перестаємо помічати, що відбувається навколо нас у реальному житті.
Проте життя за принципом «добре там, де нас немає» насправді приховує в собі велику небезпеку. усе починається з дрібниць, яким ми не надаємо значення. Наприклад, дедалі частіше можна побачити людей, які намагаються просто втекти від проблем реального життя, не бажаючи якось вирішувати їх. Молодь одягає навушники музичного плеєра, занурюючись у світ музики, і вдень і вночі просиджує в Інтернеті, у чатах, за комп'ютерними іграми - й усе це маскується як розвиток інтелектуальних здібностей, як кіберспорт. Дорослі люблять подивитися один за одним серіали, зустрітися за пляшкою пива, випити чарочку горілки й цим якось забутися, втекти на якийсь час від проблем і невлаштованості життя. Деякі намагаються вирішити свої проблеми шляхом виїзду за кордон на постійне місце проживання в більш економічно розвинені країни. І все це чомусь нагадує вищезгадану поему М. О. Некрасова «Кому на Русі жити добре». Складається таке враження, що люди намагаються втекти від самих себе. Іноді здається, що матеріальне благополуччя може втішити бентежну душу, але чи так це насправді? Якось мудрий чоловік і, за оцінками сучасних експертів, один з найбагатших людей сказав таке: «Наймарніша марнота, - марнота усе!» (Екл. 1:2).
Історія розповідає, що у світі була лише одна Людина, яка не жила за принципом «добре там, де нас немає». Якщо перефразовувати цю приказку, можна сказати, що жив Він за принципом «добре там, де Я є». У Святому Письмі ми читаємо: «Адже ви знаєте благодать нашого Господа Ісуса Христа, що, будучи багатим, заради вас став убогим, аби ви збагатилися Його убогістю» (2Кор. 8:9). Уявімо собі хоча б на хвилину таку ситуацію: Син Божий з царським вінцем на голові сидить на престолі в прекрасному палаці, приймає поклоніння святих ангелів-небожителів; чути прекрасну музику, усе дивовижно і вельми добре, оскільки все це відбувається в безгрішному світі! Проте під час загальної радості й тріумфу помітно, що Божий Син чимось заклопотаний, щось не дає Йому спокою. І раптом Він підводиться з престолу, знімає Свій царський вінець і сповіщає, що Він з Отцем і Святим Духом прийняли таке рішення: Син прийме тіло людини, відмовиться від Своєї здатності бути всюдисущим і зійде у грішний світ кожен з них може бути спасенний від вічної смерті, якщо прийме Його як свого особистого Спасителя. А натомість Він отримає від людей хрест і ганебну смерть. Але, незважаючи на це, Ісус Христос не став ухилятися від Своєї місії, уникати проблем і шукати легких рішень.
Ми читаємо про життя Ісуса: «Тож ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в їх¬ніх синагогах, проповідуючи Євангелію Царства та зцілюючи всяку недугу і вся¬ку хворобу в народі. І пішла чутка про Нього по всій Сирії, і привели до Нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданнями, біснуватих, лунатиків і паралізованих, - і Він оздоровив їх» (Матв. 4:23, 24). У Писанні говориться, що «благочестя з задоволенням - велике надбання» (1 Тим. 6:6). І Біблія свідчить про Христа, що Він звершував Своє служіння з радістю; ми читаємо про Нього, що «Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься» (Ісаї 53:11).
Можливо, хтось із нас подумає: звичайно, адже Ісус - Син Божий, а хто такий я? Смертний грішник. Апостол Павло, розмірковуючи над прикладом святого життя Ісуса та усвідомлюючи гріховність свого єства, зваживши усе й вірою прийнявши виправдання й освячення від Святого Духа, не став піддаватися смутку, а сказав так: «Брати, я не вважаю себе тим, що осягнув. Але забуваючи те, що позаду, і прямуючи до того, що попереду, я відчайдушно біжу до мети - до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі» (Филп. 3:13,14).
Що несе нам новий рік? Це нова можливість виправдати свою бездіяльність відомою приказкою «добре там, де нас немає»? Чи це момент, коли ми повинні зустрітися віч-на-віч зі своїми проблемам і недосконалістю, щоб з Божою допомогою впоратися з усіма труднощами і змінити своє життя та життя інших на краще? Нехай добрий Небесний Отець благословить усіх нас у новому році й дасть сили правильно впливати і створювати навколо себе приємну атмосферу, щоб завжди було добре там, де будемо ми з Господом.
Віталій Колісник Вічний скарб № 12 (105) грудень 2011
