«Багато величного є на землі, але немає нічого більш величнішого ніж дитина». (Софокл – грецький драматург)
Ким би ви хотіли стати? – питав учнів учитель.
Відповіді були різні, тому, що діти були з різних сімей і відрізнялись розвитком й вихованням. Але один хлопчик, що не виділявся якоюсь обдарованістю, а лише старанністю й чемністю, подумав і тихо відповів:
– Я хотів би бути благословенням… Пам’ятаєте, Господь сказав Аврааму: «І благословенні будуть в тобі всі народи землі».
Хтось з дітей посміхнувся, не зрозумівши такого бажання. Але учитель став дуже серйозний і пояснив, що коли ми з Божою допомогою хочемо стати благословенням для ближніх, то не даремно живемо на світі.
Хто з батьків не хотів почути таку відповідь від своєї дитини? Лише не багатьом з нас пощастило виховуватись у родинах, де батьки постійно подавали дітям гарний приклад, через що діти, цілком природно, з часом, у свою чергу, перетворились на чудових батьків.
Японці кажуть, що до п’яти років дитина, – цар, а після п’яти – раб. Це означає, що після п’яти вона залежна від усіх і має бути завжди послушною. Коли одного злочинця запитали, які настанови батьків йому запам’яталися найбільше, той відповів: «Слухайся, сиди тихо і мовчи».
Одне можна сказати впевнено, що дитина найлегше піддається впливу й знаючи це, диявол уміло використовує різні засоби. Якщо не навчити дитину мати власну думку й віддати у світський табір, то повернутись з відпочинку, вона може бути зовсім іншою. Пригадую як жартували при соціалізмі: «Вашій дитині уже 13 років, а вона не вміє курити, не вживає нецензурних слів і не пробувала спиртного? Приходьте до нас і купіть путівку в піонерський табір!»
Та й дорослими нерідко стараються маніпулювати через любов до наших чад. Наприклад, політтехнологи підрахували, що під час своєї другої передвиборчої компанії бувший президент США Джордж Буш при кожній зустрічі з виборцями цілував в середньому 4,1 дитини, в той же час, як опонент Джон Керрі лише 1,2. Керрі програв, бо менше приділяв уваги дітям виборців.
Але найбільше біди при вихованні дитини можуть зробити самі батьки, коли забуваємо настанову, що діти, це спадщина Господня (Псал. 126:3).
Звичайно, що в день захисту дітей, усіх (особливо дітей) найбільше цікавить питання про покарання. Якось не сходяться ці два поняття: «покарання» і «день захисту дитини». Давайте прочитаємо один біблійний текст.
«До юнакового серця глупота прив'язана, та різка картання віддалить від нього її» (Прип. 22:15). Все-таки Біблія неодноразово згадує про «різку» дисциплінування. А ось як це зрозуміти?
Взагалі, слово «різка» перекладене з єврейського ше-вет. Для євреїв ше-вет означав палицю або ціпок, яким користувався пастух. У цьому контексті різка влади стосується люблячого керівництва, а не жорстокої брутальності. У Біблії ше-вет часто використовується у символічному значенні, щоб представити владу: «Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею» (2 Сам.7:14).
Коли йдеться про батьківську владу, то «різка» не стосується виключно тілесного покарання. Вона містить у собі всі форми дисциплінування, де в більшості випадків тілесне покарання не потрібне. І коли застосовується тілесне покарання, то лише тому, що інші методи не були успішними.
В Біблії виховання завжди поєднується з любов’ю й лагідністю, а не з гнівом та брутальністю. Воно не повинне бути емоційною віддушиною для батьків. Коли та особа, що виховує, є розлюченою, то тілесне покарання дає неправильний урок. Таке покарання задовольняє потреби батьків, а не дітей. «Розумного докір більше діймає, ніж дурного сто ударів» (Прип. 17:10).
Окрім того, в Повторенні Закону (11:19), щоб поступово прищепляти дітям духовні цінності, рекомендується профілактичне дисциплінування: «І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш». Бачимо, що біблійний погляд на дисципліну є зрівноваженим.
Якщо ж батьки вважають тілесне покарання необхідним, то дитина повинна розуміти чому. У Приповістях 29:15 сказано, що «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою».
Отже, коли ми розглядаємо «різку» в цілому контексті Біблії, то бачимо, що вона служить для навчання дітей, а не насильства над ними. Як кажуть: щоб використовувати «різку Соломона», потрібно мати його мудрість.
Там, де застосовується для виховання лозина, спрацьовує лише принцип страху. Жорстокість і стусани не кращий метод виховання. Фізичне знущання і його наслідки ми можемо побачити. Однак людину можна образити ще й грубими словами, що надто боляче вражають. Така поведінка дорослого, його брутальні слова руйнують розум та душу дитини, завдаючи психічних і духовних травм.
Саме дитинство вирішує, чи діти виростуть людьми, якими керує надія на успіх, чи людьми, яких паралізує страх перед поразкою. Такого висновку дійшли психологи після проведення досліджень між учнями середніх шкіл. Вони переконалися, що коли молоді люди сповнені впевненості у власних силах, то вони охоче беруться за різні справи, які принесуть похвалу і нагороду. Але коли в них зароджується почуття страху, тоді така молодь уникає будь-якого заняття, боячись покарання за поразку.
Звичайно, Бог вимагає, щоб діти виявляли покору й повагу, але водночас Він хоче, щоб батьки «з терпінням ставилися» до їхніх недоліків, як Сам Бог милостивий до наших.
В книзі Браяна Кавано «Від серця до серця», описані такі дитячі поради для батьків: «У мене маленькі ручки. Будьте ласкаві, не очікуйте від мене, що я бездоганно застелятиму ліжко, малюватиму чи кидатиму м’яча.
Хатньої роботи ніколи не бракуватиме, а я недовго буду малим. Прошу, знайдіть можливість і час, аби пояснити мені цей дивовижний світ.
Мою душу зранити легко. Прошу, будьте чуйними до моїх потреб. Ставтеся до мене так, як ви хочете, щоб ставилися до вас.
Я безцінний дар Божий. Прошу: пильнуйте мене, мов скарб, – так, як замислив Господь. Вимагайте од мене відповідальності за мої вчинки, водночас даючи мені настанови, яких я зможу дотримуватись у житті, а в разі потреби з любов’ю мене угамовуйте.
Щоб вирости справжньою людиною, мені потрібно ваше заохочення. Тому не перебільшуйте з критикою. Намагайтеся впливати на мою поведінку, не критикуючи моєї особи».
Чи відомо вам, що прапор штату Аляска придумав тринадцятирічний хлопчик. Малюнок цієї дитини не переміг би на конкурсі, якби батьки принижували її гідність.
«Якось директор школи відвідав перший клас і запитав учнів:
– А хто ким хоче стати коли виросте?
Один з хлопців підняв руку:
– Я хочу стати можливим.
– Можливим? – перепитав директор. – Чому саме таким?
Хлопець відповів:
– Бо мої батьки завжди мені говорять, що я неможливий…»1.
Ось деякі головні поради батькам:
– Ніколи не обзивайте дитину «безнадійним бовдуром» чи «ледацюгою», тому, що вона дійсно ніколи нічого не досягне.
– Не звинувачуйте дитину в тому, що вона є причиною вашого головного болю, розчарувань та незручностей.
– Не погрожуйте, що зречетесь дитини через те, що вона погана.
– Не принижуйте і не насміхайтесь над дитиною наодинці чи привселюдно.
– Не нав’язуйте дитині думки, що все, що вона робить, ніколи не буває досить вдалим… Краще частіше говоріть дитині про те, що любите її.
Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов'язків як на засіб, призначений Господом, як на школу, в якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, наскільки приємнішою і почеснішою видавалася б їм їхня робота. Але для цього обов’язково потрібно постійно підбадьорювати дитину.
«Одного разу двоє друзів-хлоп’ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.
Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.
Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води…
Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»
Дідусь, який проходив поблизу, сказав:
– Знаю, як він це зробив!
– Як? – спитали вони.
Дідусь відповів:
– Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться…»2.
Гармонійний, сильний, благородний характер формується в результаті підбадьорення дітей, тоді вірність як у найменшому, так і в найбільшому може стати характерною рисою їхнього життя. В наш час існує потреба в таких людях. Бог має роботу для кожного з нас. І в наші дні можна досягти не менших звершень для Бога та людства, ніж Божі мужі минулого.
Ще через Мойсея Бог наказував, щоб діти були присутні, коли читається Його Слово: «Збери той народ, чоловіків, і жінок, і дітей, і приходька свого, що в твоїх брамах, щоб вони чули й щоб навчалися, і боялися Господа, Бога вашого, і додержували виконувати всі слова цього Закону» (П. Зак. 31:12). Бачимо, що обов’язок батьків не лише нагодувати, виростити поставити на ноги, дати освіту і навчити заробляти на хліб; Бог поклав на батьків служіння духовних пастирів для дітей.
І безумовно, що найкращою гарантією захисту для дітей є Ісус Христос, Який Сам просив: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене…» (Матв. 19:14).
Для того, щоби скерувати дитину на правильний шлях, що веде до Бога, необхідно море терпіння. Не виключена можливість, що в когось будуть і сльози, однак Господь Бог посилатиме таким батькам утіху.
Андрій Білик.
Список посилань. 1. Браян Кавано «Перстень царя Соломона». Львів, Свічадо. 2010. 2. Бруно Ферреро. Квіти просто квітнуть, с.16. Львів. Свічадо. 2008.
