У 2009 році міжнародний благодійний фонд «Планета взаємодопомоги» провів соціологічне дослідження серед жителів України з метою визначити найбільш важливі для суспільства проблеми та потреби. Оцінюючи проблематику за рівнем особистої значущості, автори дослідження підвели підсумки: на першому місці-здоров'я (34 кореспондентів), на другому-загальна ситуація в країні (27%), а на третьому місці виявилася проблема виховання дітей (21 %).
У наш час дедалі частіше можна почути про важливість виховання духовності в дітях. Уже непоодинокі голоси лунають на підтримку релігійного виховання.
На рівні держави створено проект Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, де реформування системи виховання в сучасному освітньому просторі пов'язується з ідеєю повернення до головного принципу педагогіки - переваги цінностей духовно-морального виховання над матеріально-економічними. У «Національній доктрині розвитку освіти» зазначено, що освіта «відтворює і нарощує духовний потенціал суспільства», а одним з пріоритетних напрямків є формування загальнолюдських цінностей.
Безперечним фактом є видимі переваги саме такого виховання. Релігійне виховання корисне для дітей. Натомість батьківські суперечки про релігію, навпаки, шкодять. Якщо в родині, у школі, у суспільстві точаться гучні суперечки щодо духовних питань і до цього залучається дитина, навіть опосередковано, то це завдає великої шкоди формуванню її світосприйняття.
Дослідження в східних областях України виявили, що в багатьох дорослих часто відсутня педагогічна культура, засоби гуманістичного спілкування, на базі якого зростають духовні потреби, які передбачають особливий характер взаємин, добропорядність у стосунках між членами родини, якісне виконання низки сімейних функцій.
Соціологічні дослідження в багатьох країнах, які перевіряли інформацію про вплив релігії на розвиток дитини, виявили, що діти побожних батьків краще поводяться і пристосовуються до навколишнього світу, аніж їхні однолітки. Натомість конфлікти, які виникають через регулярні суперечки дорослих щодо своєї віри або несприйняття чиєїсь віри, спричиняють протилежну дію.
Джон Бартковський, соціолог з державного університету Міссісіпі, та його колеги провели опитування серед викладачів і батьків понад 1б-ти тисяч дітей, переважно першокласників, щоб з'ясувати, як часто малята почувають себе нещасливими і наскільки успішно вони взаємодіють зі своїми однокласниками.
Дослідники порівняли ці дані з тим, як часто батьки говорять з дітьми про віру чи сперечаються про релігію вдома. Діти, батьки яких регулярно відвідують богослужіння і розмов-ляють з малятами про віру, краще володіють собою, мають більш розвинуті соціальні навички і здібності до навчання, аніж їхні однолітки з нерелігійних родин.
Батьки, які сподіваються, що релігійне виховання вбереже їхніх дітей від спокус сучасного світу, зокрема від наркотиків, сподіваються недаремно. Такого висновку дійшли Стівен Барр і Джон Гофман - два професори соціології з університету Брігема Янга (Brigham Young University). Вони провели дослідження, яке виявило, що діти, виховані в релігійній атмосфері, удвічі рідше вживають наркотики, ніж їхні нерелігійні однолітки. Дослідження ґрунтується на опитуванні, проведеному серед 13 534 підлітків та школярів і 4 983 дорослих штату Юта (США). Хоч багатьом і видавалося очевидним, що релігійне виховання робить «щеплення» від наркоманії, однак наукових підтверджень не було.
Професор Барр говорить: «Ми виявили, що релігійне виховання справді спричиняє такий ефект: підлітки, виховані у вірі, менше схильні вживати наркотики, навіть якщо серед їхніх друзів є наркомани». Те саме стосується куріння та вживання алкоголю: віруючі діти стійкіше опираються цим поганим звичкам.
Професор Гофман зазначив, що дослідження довело, що Церква не лише захищає від спокус, але й посилює авторитет батьків: «Якщо батьки не просто нав'язують дітям свої релігійні погляди, а підтримують у сім'ї сприятливу духовну атмосферу, то це позитивно впливає на життя їхніх дітей».
Однак помиляються ті батьки, які вважать, що достатньо, аби їхня дитина перебувала в «пристойному середовищі», серед людей високої моралі. Дослідження доводить, що ключовим є вплив не середовища, а власне, особистої віри дитини чи підлітка. «Раніше багато хто вважав, що перебування в релігійному середовищі, відвідання церковних зібрань, богослужінь позитивно впливають на людину, а релігійність громади впливає на її життя. Ми побачили, що це не так. Віра громади ні на що не впливає, дієвою є лише особиста віра конкретної особи», - каже професор Барр.
Як це, так і багато інших досліджень виявили головну проблему: батьки психологічно не готові до створення духовної сімейної атмосфери, що є великою перешкодою у формуванні духовних потреб їхніх дітей. Вони не готові взяти на себе відповідальність за те, щоб передусім змінити самих себе, свою соціально-духовну свідомість, самосвідомість. Сила інерції вкоренилася так сильно, що на її подолання потрібен тривалий час і значні зусилля. І саме цим забезпечується можливість продуктивного формування духовності дитини, для якої сімейне оточення є головним «тренувальним майданчиком».
Уявлення дітей і батьків про духовний розвиток складається не стільки з розповіді про нього, скільки з того реального вибору, який вони здійснюють у повсякденному житті та спілкуванні.
Духовний компонент у сімейних взаєминах, добрі стосунки з тими, хто поряд, турбота про збереження та примноження добрих традицій, прагнення і вміння відрізняти справжнє від імітації, праця, що виконується індивідуально або спільно, а найголовніше - живі стосунки з Богом у молитві та читанні Слова Божого - усе це і є джерелом духовності дитини.
Основне завдання духовного виховання - перетворення процесу набуття батьками досвіду та знань з обов'язку на свою внутрішню особистісну потребу. Важливо, щоб батьки прагнули у своєму духовному розвитку: • підвищення рівня комунікативної культури між собою і дітьми - говорити позитивно, стежачи за лексикою, не вдаватися до особистостей, але сконцентровуватися на проблемі; • перебувати в духовній співдружності з дітьми в конкретних життєвих моментах - молитва, підтримка словом, ділом; • вміти бачити потребу дитини чи просто того, хто поряд; • створення та збагачення сімейних традицій, заохочувати до духовної співпраці дітей - молитися, читати Біблію, духовну літературу, дивитися та слухати релігійні програми; • виявляти зацікавленість у досягненні позитивного результату, мати спільну мотивацію успіху, формувати насамперед духовні потреби; • розвивати духовну компетентність та ерудованість - не спинятися на тому, що «я вже все знаю і не потрібно мене вчити», - бути готовим вчитися самому, щоб навчити інших.
Ефективність духовного розвитку дитини в сім'ї залежить від реалізації багатьох чинників. Але найважливішими вважаються: залучення дітей до спільного (всією родиною) відвідання богослужінь, читання Біблії, молитви, духовних інтелектуальних ігор, екскурсій, подорожей, подій, наповнених духовним змістом; тематичні бесіди, сімейні служіння, спільне виконання доручень і обов'язків (разом батьки і діти), інтелектуальні дискусії з приводу побаченого чи почутого, бесіди батьків з дітьми про наукові чи технічні досягнення, спільний пошук «біографічних» подій у родоводі, сприяння в розвитку художніх здібностей (малювання, спів, музика тощо).
Звичайно, релігійне виховання дасть результат лише тоді, коли будуть наполегливість, систематичність і самовідданість батьків цій нелегкій, але благословенній справі. Доля наших дітей у наших руках, - пам'ятаймо про це!
