uElite Design

Одночасно з народженням вчення про молитву за покійних і чистилища в Західній церкві почав розвиватись продаж індульгенцій.

Спочатку індульгенція була “письмовим відпущенням вини”, звільненням віруючого від призначеного йому церквою покарання; але пізніше (з ХІ ст.) вона перетворилася в дозволену папську грамоту, що відпускала за визначену плату або з умовою дотримання відомих обов’язків не тільки минулі і теперішні, а навіть майбутні гріхи. “Грамота” служила одним з найбільш прибуткових джерел збагачення папської скарбниці протягом багатьох століть.

Уже в четвертому столітті було введено церковну практику, так звані “єпитимії”. Призначення єпитимій було в тому, щоб покарати члена церкви, який відійшов, але тепер повертається в її лоно. Так, наприклад, духовне начальство призначало людині, що кається, вправи здійснювання відомої кількості поклонів, знущання над собою, виснаження себе постом і тілесними вправами. Відбувши призначену церквою єпитимію, винуватець знову приймався в число членів церкви. У підтвердження такого зарахування, йому видавали письмове свідоцтво церкви, в якому говорилося, що єпитимія, накладена церквою на того, хто розкаються, ним виконана, здійснений гріх, який служив основою для відлучення, виправлений і прощений, і що відлучений від церкви знову прийнятий в середовище віруючих.

З плином часу, при поступовому падінні морального рівня Західної церкви, індульгенції почали виходити в церковний ужиток як єдиний засіб відпущення гріхів. Незабаром індульгенції почали роздаватися з великою легкістю направо і наліво. Папи не забарилися зробити з цього практичні висновки. Вони тримали видачу індульгенцій у власних руках, зробивши їх платними, до того ж індульгенція могла оплачуватися не тільки грошима за встановленою таксою, але і різними послугами папського престолу. Так, наприклад, папа Григорій VIII обіцяв абсолютне прощення всіх гріхів кожному королю, який допомагав йому зброєю проти германського імператора Генріха IV. Подібні обіцянки давали папи і під час інших воєн. Наслідуючи методи своїх попередників, папа Інокентій III зміг зібрати велику армію (в XIII ст.) для знищення Альбігойців (французькі євангелісти, які не визнавали папської влади і були, таким чином, попередниками лютеранства).Роздачею індульгенцій папа Урбан ІІ підняв на ноги всю середньовічну Європу, закликаючи добровольців на Перший Хрестовий Похід.

До ХІІІ століття індульгенції видавалися папами, як відпущення гріхів, зроблених в минулому або теперішньому. На початку ХІІІ століття індульгенції почали вже видаватись як відпущення тих гріхів, які грішник мав намір або ризикував зробити в майбутньому. Одна помилка, таким чином, породжувала ряд інших. Незабаром індульгенції видавались не тільки живим, але й померлим членам церкви. Монах Олександр Алес вигадав цілий “ряд” індульгенцій, які складалися за його переконанням, з “понад належних заслуг” діви Марії і всіх святих. Ініціатор цього скандального нововведення запевняв, що душі, які перебувають в чистилищі, можуть успішно користуватись індульгенціями для часткового або повного відпущення гріхів, учинених ними на землі, для звільнення душі від мук чистилища, для скорочення терміну мук, для переходу в Небесне Царство тощо…

У 1300 році папа Боніфацій VІІІ поширив право користування індульгенціями на душі всіх померлих, підтвердивши це правило офіційним папським декретом. Індульгенції з підписом папи продавались у всіх церквах, на площах і ярмарках, з барабанним боєм зовсім відкрито. Можна було купити прощення “майбутніх гріхів” на відомий термін: на рік, два, три і т.д.

Так як індульгенції продавались за досить високими цінами, то бідняки автоматично були позбавлені такого фіктивного права. Церква спрямувала свою жадібність на знатних і багатих, збираючи з них велику данину грошима, землями, дорогоцінностями, рабами, послугами тощо.

Тридентський собор (в 1563 році) оголосив продаж індульгенцій догматом церкви і наказав віддавати анафемі тих, хто противився цьому нововведенню.

Не варто і доводити, що таке вчення не може опиратися на Святе Письмо.

Де “понад-належні заслуги і святість”, коли Христос говорить: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” (Матв.5:48)? Чи може таке бути, що діва Марія і святі угодники досягли більшої святості, ніж від них вимагалось, тобто стали досконалішими за Небесного Отця? Як розуміти тоді слова Христа, сказані апостолами: “Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: “Ми – нікчемні раби, бо зробили лише те, що повинні були зробити! (Луки 17:10).

Боже Царство не купляється ні подвигами, ні молитвами, ні грошима. Шлях Божого спасіння не відхилився в бік, не змінився. Людна рятується вірою в Ісуса Христа. Він замінив нас на хресті. Він вселяється в наше серце через Святого Духа. Ті, хто повірив у Христа, “дарма виправдовуються Його благодаттю, через викуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення, щоб виявити Сою праведність через відпущення давніше вчинених гріхів…” (Римл.3:24-25; 2Тим.1:9; Тит.3:7).