uElite Design

Одна з таких історій записана в книзі Вихід, яка описує Господа, Котрий у стовпі хмарному та вогняному супроводжував Свій народ. Але Бог прагнув перебування Своєї слави в самому народі та в серцях людських, а не понад ними. Тому біля підніжжя гори Синай Мойсей передав народу повеління Бога про будівництво скинії: «І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них» (Вих.25:8). Для спорудження святилища необхідна була велика кількість найдорожчих матеріалів, але Господь прийняв тільки добровільні дари, тому що при будівництві святині в першу чергу були потрібні посвяченість Богу і дух жертовності.

«Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене» (Вих.25:2), - таким було повеління, передане Мойсеєм народу. «Кожен за щедрим серцем своїм принесе його, приношення Господеві: золо¬то, і срібло, і мідь, і блакить, і пурпур...» (Вих.35:5). Ізраїльтяни з радістю відгукнулися, приносячи відповідні дари. «І приходили кожен чоловік, кого вело серце його, і кожен, кого дух його чинив щедрим, і приносили приношення Господеві для роботи скинії заповіту ( Вих. 35:21). «І всі жінки, мудрі серцем, пряли своїми руками і приносили» (Вих. 35:25).

«А вони ще приносили до нього щоранку добровільного дара», поки не сказали Мойсею: «Народ приносить більше, ніж потрібно було для праці, яку Господь звелів був зробити. І Мойсей наказав проголосити в таборі, говорячи: Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять уже нічого на приношення для святині. А наготовленого було досить для кожної праці, щоб зробити її, і ще зоставалось» (Вих.36:5-7).

Великодушне, щиросердне служіння було до вподоби Богу; і коли робота в скинії завершилася, то Бог сповістив про Своє прийняття цього дару. «Хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію. І не міг Мойсей увійти до скинії заповіту, бо хмара спочивала над нею, а слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34,35).

Подібне відбулося перед початком будівництва храму, збудованого пізніше Соломоном. Звертаючись до присутніх, Давид запитав їх: «Хто ще жертвує, щоб сьогодні наповнити свою руку пожертвою для Господа?» (1 Хронік 29:5,6). І народ почав жертвувати... Серце Давида раділо в Господі, оскільки «вони жертвували Господеві з цілого серця» (1 Хронік 29:9). Люди зрозуміли: «все, що людина отримує по щедрості Божій, походить від Бога». І що багатства, матеріальні чи духовні, належить скласти до ніг Божих, і сказати разом з Давидом: «І хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так жертвувати, як це? Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1Хронік 29:14). І так само, як і в дні Мойсея, при посвяченні храму, «слава Господня наповнила храм той! І священики не могли ввійти до Господнього дому, бо слава Господня наповнила дім Господній!» (2 Хронік 7:1,2). Такий прояв ми зустрічаємо при будівництві храму в дні Кіра (Ездри 1:1-6) і в дні П'ятидесятниці ( Дії 2:1-47).

Аналізуючи дані історії, ми можемо зауважити, що в них наявні три послідовні події: принесення добровільних дарів, будування храму, наповнення славою Божою.

Отже, принесення дарів від щирого серця має прямий зв'язок із наповненням храму Божою славою. Якщо : немає дарів, то храм не буде збудований і слава не наповнить його. А якщо люди віддають Богу те, чим Він їх і наділив, то в результаті храм збудований і слава Господня перебуває серед народу Божого.

Що ж спонукало людей від усього серця жертвувати для справи Божої? Які були в них мотиви?

Бажання особливої Божої присутності - слави Господньої.

Будівництво храму для перебування в ньому Бога.

Люди жертвували, чітко усвідомлюючи: те, що вони мають, не належить їм, а дане по милості Господа. Вони розуміли, що все це від Бога і з Його руки дають вони Богу, оскільки при будівництві скинії дари, які вони дарували, були дані їм єгиптянами в ніч виходу з Єгипту. (Подібна ситуація була і в інших вищезгаданих історіях).

Сьогодні Бог бажає бачити присутність Своєї слави у Церкві, живому і святому храмі Господа (Ефес. 2:19-22). А також сама людина є храмом Божим: «Хіба не знаєте ви, що ви храм Божий і що Божий Дух живе в вас ? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви» (ІКор.3:16-18). І тому заклик до самовідданого, добровільного служіння продовжує звучати для тих, хто збудовує свій характер та новозавітний храм - Церкву Божу.

Для того, щоб отримати багато, необхідно віддати те, що потрібно Господу. А Бог дасть незрівнянно більше того, про що ми думаємо і мріємо. Цю ідею чудово ілюструють дві історії, записані в Євангелії від Луки: про багатого юнака та про Закхея. Багатий юнак відмовився роздати своє майно і стати учнем Христа, і в результаті втратив скарб небесний і не збудував храм у своєму серці. А Закхей натомість сказав: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив чим, верну вчетверо. Ісус же промовив до нього: Сьогодні в дім цей спасіння прийшло». Того дня слава Божа наповнила серце Закхея, і він став новою людиною.

Посвяченість і щедрість ізраїльтян є зразком для наслідування. Усі, хто щиро поклоняється Богу і цінує благословення Його святої присутності, виявлять такий же дух жертовності при будуванні Дому (як Церкви, так і власного серця), де Він буде зустрічатися з ними. Вони виявлять бажання принести Господу найкращі дари, якими тільки володіють.

Усе необхідне для служіння в Домі Божому потрібно приносити добровільно, з радістю і в такій мірі, щоб ми могли почути слова: «Не приносьте більше дарів». І тоді храм нашого серця, наш характер, буде збудований і наповнений Духом Святим. Відбудеться злиття Духа Святого, немов у дні будівництва храму та в день П'ятидесятниці. Церква Божа буде приготовлена, немов наречена для чоловіка свого, і завершить проповідь Євангелія кожному народу. Тоді наш Спаситель прийде у всій Своїй славі, яка наповнить усю Землю.

Отож, давайте жертвувати від усього серця і з радістю; повторюючи разом з Давидом: «Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1 Хронік 29:14).