uElite Design

Мойсею теж було потрібне чудо. Протягом сорока років він мав справу лише з вівцями. Жив одноманітним, але зате стабільним життям, в якому все було більш-менш передбачуваним. Але одного разу Бог різко змінив його шлях: Мойсей став вождем Божої отари. Це був народ, довіру якого було досить складно завоювати. Але все-таки, дякуючи провидінню Господньому і за допомо¬гою старшого брата Аарона, йому це вдалося.

І ось народ, який ще не позбувся комплексу раба, розпочав свою подорож до Обіцяного Краю. «Фараон женеться за нами!», - ця вістка пронеслася по стану зі швидкістю стріли й устромилася прямо в серце Мойсею. Що робити? Стільки надій покладалося на цей день! Господь обіцяв, що виведе свій народ, але не встиг він відійти від кордонів єгипетських земель, як усі обітниці, здавалося, почали руйнуватися. Чаша терпіння ізраїльтян наповнилася до країв. Вони злякалися настільки, що єгипетське рабство видалося їм найкращою перспективою: «Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!» (Вих. 14:12). Але Бог Мойсея був сильнішим: «І сказав Мойсей до народу: «Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки!» (Вих. 14:13). Мойсею потрібне було чудо, і він був упевнений, Що воно неодмінно станеться. Він не просив про нього, а просто висловив упевненість у Господі, тим самим довіривши Йому вирішення цієї ситуації. Усі ми дуже любимо історію про те, як води Червоного моря розступилися після помаху жезла Мойсеєвого і так само за його велінням зійшлися, поглинувши назавжди фараона і його військо. Бог не тільки відповів на молитву Мойсея, але й зробив його співучасником одного з найбільших чудес за всю історію людства.

Для нас, людей, чудо - це надприродне втручання Бога в наше життя, що здатне дуже сильно вразити нас. Для Бога ж - це перехід на новий рівень стосунків з нами. Творячи щось надзвичайне в нашому житті, Господь з'являється перед нами у новому світлі, відкриваючи раніше незбагненну для нас грань свого характеру. Але наша гріховна природа, на жаль, більше схильна захоплюватися чудом, ніж його Автором. Тому найчастіше, коли ейфорія від побаченого або пережитого проходить, те, що відбулося з нами, починає здаватися не таким вже й надзвичайним, а Творець його не настільки могутнім.

Так було й з ізраїльтянами. Увесь народ радів, коли Маріям виконувала хвалебну пісню разом з іншими жінками. «І побачив Ізраїль сильну руку, яку виявив Господь у Єгипті, - і став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа, та в Мойсея, раба Його» (Вих. 14:31). На перший погляд може здатися, що ізраїльтяни цілком змінили ставлення до Господа і свого вождя. Наступні вірші, на жаль, показують, що ці вигуки були лише плодом емоційного збудження народу. Незабаром на шляху їм зустрілося джерело, але вода в ньому виявилася гіркою. Це не могло не засмутити змучених спрагою подорожніх. Не могла дана обставина й не нагадати про Того, Хто зовсім недавно керував цілим морем. Але при першому ж випробуванні Господь був забутий. У стані почалося ремствування.

Думаю, це були найбільш неприємні хвилини для Бога, бо народ продемонстрував невір'я. У Своїй любові Господь знову робить чудо, даруючи Ізраїлю шанс ще раз глянути на свого Творця й установити більш тісні стосунки з Ним. Ми знаємо, як багато нарікань вислухав Бог від Своїх дітей за сорок років спільної мандрівки, але, незважаючи на це, Він продовжував творити чудеса для них. Отець Небесний хотів, щоби діти пізнали Його та навчилися Йому довіряти.

Бажання Бога залишається таким самим і сьогодні. Чудес стало менше? Не думаю! Просто ми розучилися бачити Того, Хто стоїть за ними.

Чуда не відбулося. Служба евакуації приїхала, коли на вулиці вже розвиднилось. «Вам пощастило. Ще б півметра правіше, й ми збирали б вас по шматочках», - сказав водій евакуатора й натиснув кнопку лебідки. Я пробув там усю ніч, але тільки після цих слів звернув увагу, наскільки високим був кювет. Виявляється, Сам Господь був тут, бажаючи перейти на більш високий рівень відносин з нами. І Він зробив чудо! Набагато раніше, ніж я міг Його про це попросити.