Хрещення немовлят: християнська традиція чи давній забобон?
Чи спасає хрещення як обряд чи таємниче дійство саме собою? Апостол Петро зазначає, що хрещення - «це не позбуття тілесної нечистоти, а прохання до Бога доброго сумління через воскресіння Ісуса Христа» (1 Петра 3:21). Звідси витікає, що хрещення спасає «через воскресіння Ісуса Христа», на яке хрещений відповідає вірою, дотримуючись форми хрещення та усвідомлюючи його суть. «Добре, - скаже читач, - і все-таки, чи спасає хрещення людину?» Перш ніж відповісти на це запитання, ще раз прочитаймо слова апостола Петра. Він говорить, що немає християнського хрещення без особистої обіцянки чи особистого прохання до Бога. Інакше хрещення перетворюється на просте «позбуття тілесної нечистоти». Сказане свідчить, що християнське хрещення спочатку не призначалося для немовлят. Більше того, воно просто недоступне для них. Але тоді як же діти залучаються до християнського спасіння?
ЯК З'ЯВИЛАСЯ ТРАДИЦІЯ ХРЕСТИТИ ДІТЕЙ? Достовірно відомо, що приблизно до III ст. нашої ери хрещення немовлят Церква не практикувала. Але вже з. III-IV ст. окремі священики та богослови стали створювати в Церкві «інститут хресних батьків», або «хрещених батьків» (грецьке слово «хрещений батько» має також значення «поручитель за боржника»). Інакше кажучи, відповідальність за моральний вибір під час хрещення немовляти стали покладати на обраних дорослих: хресні, або хрещені батьки, читали Символ віри й відповідали на запитання священика перед хрещенням дитини. Інститут хрещених батьків був покликаний виправдати нову для християнської Церкви ідею хрещення немовлят. І якщо сенс у хрещених батьках все-таки був, то лише до тих пір, поки хрещення приймали дорослі. Малося на увазі, що хрещений батько впродовж деякого часу буде духовним наставником хрещеної дорослої людини. Але на практиці таке наставництво справджувалося нечасто. Із IV ст., коли набуло поширення хрещення немовлят, поручительство хресного все частіше ставало формальністю. Поручитель не мав жодної відповідальності за виховання дитини ні перед його батьками, ні перед Церквою, ні. перед Богом. До речі, Біблія взагалі не заохочує поручительства. У книзі Приповістей читаємо: «Людина, позбавлена розуму, ручиться, - поруку дає за друга свого» (Прип. 17:18).
Природна безвідповідальність хресних батьків (адже вони давали обітницю не за себе) виявляла фіктивність інституту хрещених батьків, що, у свою чергу, свідчило про фіктивність самого хрещення немовлят. Бо ні самі діти, ні їхні хрещені батьки не відповідали за виконання колись обіцяних поручительств. Іван Златоуст, (приблизно 350-407 pp.) стверджував, що хрещені батьки можуть стати дуже небезпечними для хресних: «Довідалися тепер і ви, хрещені батьки, що чимала вам загрожує небезпека, якщо впадете у безтурботність». А оскільки хресні здебільшого справді перебувають у духовній безтурботності, то і немовлята, і їхні поручителі пожинають прикрі наслідки безвідповідальності. Своєрідним аргументом на користь хрещення немовлят могла слугувати статистика. Адже певна кількість людей, хрещених у дитинстві, справді ставала християнами. Проте християнська практика має ґрунтуватися не на статистичних даних, а на дотриманні Слова Божого.
Доволі швидко інститут поручителів перетворився на щось подібне до сватання, коли молодих «заручують» заочно. Дітей, які не розуміли, що відбувається під час хрещення, не вважали за потрібне запитувати, хочуть чи не хочуть вони укладати завіт з Господом - «хороший шлюб». Та й потім батьки частенько не обтяжували себе навчанням дитини любити Бога. Цю проблему визнавали як у минулому, так і сьогодні авторитетні православні історики та богослови. Протопресвітер Олександр Шмеман пише: «Нині хрещені батьки обмежуються лише виконанням деяких функцій під час здійснення хрещення: вони тримають немовля під час обрядів перед хрещенням, відповідають за нього на запитання, читають Символ віри і приймають немовля з купелі. Вибір хрещених батьків став суто сімейною справою і найчастіше диктується міркуваннями, що не мають нічого спільного із Церквою, її вірою і духовною відповідальністю за хрещеного». Діти, дорослішаючи, доводять своїм життям: їхнє раннє хрещення не гарантує, що вони залишаться у вірі. Християнином людину робить не якийсь чарівний (чи «дуже правильний») релігійний обряд, не сильне бажання родичів чи сподівання Церкви, а лише особиста віра.
«ХРЕСТИВСЯ СAM І ВСІ ДОМАШНІ ЙОГО» - Цей вираз кілька разів вживається в Новому Завіті. Слова «і всі домашні його» деякі читачі вважають свідченням хрещення немовлят. При цьому зовсім не звертають уваги на те, як поводилися всі «домашні», про яких йдеться.
А про них сказано: їм «Слово Господнє звіщали» (Дії 16:3.2), «і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога» (Дії 16:33, 34), «присвятили себе на служіння» (1 Кор. 1:16 і 1 Кор. 16:15), «почувши, увірували» (Дії 18:8), «ті, хто прийняв його слово, охрестилися» (Дії 2:39, 41), «вони перебували в науці апостольській та в молитвах» (Дії 2:42). Мабуть, цих прикладів досить, щоб запитати себе: чи доступні всі ці дії новонародженим, немовлятам і малолітнім дітям?
Відповідь зрозуміла: ні.
Чому ж у Новому Завіті ми не знайдемо заклопотаності й тривоги християн з приводу того, з якого віку потрібно хрестити людину? Тому що перші християни вірили в благодать Божу. Вони не керувалися язичницькою ідеєю «заробляти» спасіння за допомогою таємничих обрядів або задобрювати ритуалами своє гнівливе божество. І тому не намагалися «отримати» спасіння для своїх дітей за допомогою хрещення.
Вони лише раділи спасінню як дару Божественної благодаті по вірі. І сьогодні християнам треба більше піклуватися про те, щоб їхні діти росли у вірі. А коли настане час приймати хрещення, Сам Господь їх наставить. Якщо ж дитина росте під благодатним покровом віри своїх батьків, які завжди моляться та присвятили себе служінню Богові й ближнім, то для її хрещення не потрібне досягнення «цивільного повноліття».
Зрозуміло, духовність батьків не відміняє певного розуміння сенсу хрещення дитиною, потрібне також її бажання хреститися та психологічна готовність до такого важливого, кроку. Батькам не слід поспішати, їм варто пам'ятати, що і хрещене, і нехрещене дитя Бог любить однаково. Хрещенням батьки не посилюють Божу любов до дітей. Вони повинні пояснити своїй дитині, що, одного разу хрестившись, вона сама, таким чином, виразить свою сильну любов до Бога й затвердиться в дотриманні Заповідей Господніх.
ХРЕСТИТИ, ЩОБ НОЧАМИ НЕ ПЛАКАЛА Ось як на тему дивного звичаю хрестити ще несвідомих немовлят розмірковує відомий православний священик Олександр Борисов у своїй книзі «Ниви побіліли». Він наводить свою розмову з літньою жінкою, котра бажала хрестити внука.
- Навіщо? - запитав священик.
І з'ясовується, що сім'я дитини - світські нерелігійні люди, батьки яких були православними. Священик резонно зазначає:
- Адже без релігійного виховання він не виросте віруючим!
«Розмова наша, звичайно, зайшла в глухий кут, - пише далі Олександр Борисов. - Жінка продовжувала наполягати, що потрібно охрестити, щоб став православним, а я марно намагався її переконати, що одного хрещення недостатньо. Між іншим, батьки, котрі бажали хрестити своїх дітей, на запитання "навіщо?" давали найнесподіваніші відповіді: "щоб був хрещений», "у мене є хресні батьки, ось і в сина будуть", "а то бабуся сидіти з дитиною відмовляється, не буду, каже, вашого нехриста бавити", "щоб ночами не плакала"... До того ж, якщо розмова складеться щиро, більшість, не називаючи це вірою в Бога, все ж визнає, що "щось є". Зазвичай стверджують, що дитина і без релігійного виховання, коли виросте, "сама з'ясує", у що їй вірити. Очевидно, віра дитини, навіть коли вона виросте, так само не підніметься вище батьківського "щось є"».
ХРЕСТИТИ, ЩОБ НЕ ВИХОВУВАТИ Окрім жахливого забобону, у сумнозвісної усталеної практики хрещення немовлят є ще одна причина. Як не дивно, це лінь. Батьки лінуються докладати зусиль для християнського виховання, без чого діти не стануть віруючими і, отже, подорослішавши, не спасуться. Такі батьки хрещенням дитини просто відкуповуються від своєї совісті, настирних родичів і незрозумілих псевдорелігійних страхів. Адже дорослим дітям все одно доведеться укладати заповіт з Богом, якщо вони увірують. Бо те, що з ними зробили батьки й хресні (з добрих мотивів, зрозуміло), можна в кращому разі назвати «позбуттям нечистоти», але не християнським хрещенням за словом Христа і святих апостолів. Не можна замінити обрядом хрещення працю батьків, християнське виховання дітей, необхідне для підготовки людини, яка росте до справжнього християнського хрещення.
Хрещення має залишатися тим, чим воно й було спочатку: усвідомленим відгуком віри на дар благодаті, священною дією за прикладом Господа нашого Ісуса Христа.
