Часто можна почути, як люди скаржаться на те, яким несправедливим до них буває життя. Ми можемо по-різному реагувати на такі скарги, але якщо серйозно замислитися над своїм буттям, то, напевно, і самі знайдемо, на що поскаржитися. Можливо, ми не так часто це озвучуємо, але думки про несправедливість все-таки часом опановують нас. І в такі моменти дуже хочеться зрозуміти, чому так створений світ: одні, наприклад, можуть жита собі на втіху, витрачаючи гроші направо й наліво, тоді як інші ледве зводять кінці з кінцями? Чому одні мають добре здоров'я й неймовірні можливості ще з дитинства і вони ще більше здобувають протягом життя, тоді як інші убожіють, втрачаючи здоров'я на тяжкій роботі?
Такі питання турбують людей зі стародавніх часів. У Писанні ми читаємо текст, де влучно описані переживання людини з приводу несправедливості: «Псалом Асафів. Поправді Бог добрий Ізраїлеві, Бог — для щиросердих! А я, — мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, — бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло, на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів. Тому-то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля, вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися, сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно: свої уста до неба підносять, — а їхній язик по землі походжає!.. Тому-то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду та й кажуть: "Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість..."» (Псал. 73:1-11).
Далі автор псалму продовжує роздуми в тому ж напрямку, виливаючи Богові в молитві свої переживання з приводу того, як несправедливо влаштований цей світ і як би йому хотілося зрозуміти суть життя: «Як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє? Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої, і ввесь день я побитий, і щоранку покараний...» (Псал. 73:12-14).
Поворотним моментом у його міркуваннях стає видіння, у якому Бог дає йому відповідь на всі його питання: «І роздумував я, щоб пізнати оте, — та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив...» (Псал. 73:16,17).
Яким чином святилище Боже дає відповіді на питання про несправедливість. Давайте з'ясуємо по черзі, пригадавши, як було влаштоване святилище в стародавньому Ізраїлі.
Зі Старого Завіту ми знаємо, що в юдеїв була спочатку скинія, а через століття був побудований храм Соломона для поклоніння Богові. Як скинія, так і храм складалися з двох частин, які були відділені від двору й розділені між собою особливими завісами..
У першому відділенні — Святому — відбувалися щоденні богослужіння, а у другому — Святому святих — раз на рік відбувалося особливе богослужіння в день, що називався Судним днем. Це був час, коли народ особливим чином упокорювався перед Богом: Всевишній давав оцінку діям всіх юдеїв за період минулого року. Благополуччя країни протягом наступного року залежало від рішення, прийнятого Господом у цей особливий Судний день.
А в інші дні року, перед тим як увійти у святилище, священик робив ритуальне омивання, поправляв семисвічник, який знаходився у Святому: наповнював лампадки оливою, щоб у них підтримувати вогонь. Потім він запалював фіміам на жертовнику куріння, котрий стояв перед завісою, що відокремлював Святе від Святого святих. Хмара фіміаму піднімалася над жертовником і поступово заповнювала приміщення приємними пахощами. Щосуботи служитель приносив свіжий хліб, а також жертву всеспалення у дворі храму.
Кожна з цих дій мала свій глибокий духовний зміст. Не будемо докладно зупинятися на кожній з них, а зосередимо свою увагу на глобальному значенні святилища, служіння в якому, як ми про¬читали в початковому тексті, допоможе нам зрозуміти, як ставитися до несправедливості у світі.
З Писання відомо, що земні скинія та храм будувалися за зразком Небесного Святилища. Ісус Христос після Свого воскресіння вознісся до Бога Отця, туди, де зараз знаходиться Небесне Святилище. У Біблії ми читаємо: «Перший Завіт мав постанови, служіння та земну святиню. Тож був збудований перший намет, у якому були світильник, стіл і хліби покладання, який називається Святе. За другою заслоною — намет, що називається Святе Святих... Згідно з установленням, до першого намету постійно входили священики, щоб виконувати служіння; до другого — один раз на рік входив лише первосвященик, не без крові, яку приносив за себе і за гріхи народу... Він — образ теперішнього часу, в якому приносяться дари й жертви, що не можуть зробити досконалим сумління того, хто служить; які відносяться тільки до їжі, напоїв, різних обмивань, постанов щодо тіла, — і залишаються до часу виправлення. А Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшов через більший, досконаліший, нерукотворний намет, тобто не земної будови; і не завдяки крові козлів і телят, а завдяки власній крові Він увійшов один раз до святині й здійснив вічне викуплення» (Євр. 9:1-3, 6, 7, 9-12).
Апостол Іван описав у книзі Об'явлення, як він побачив Ісуса Христа в одязі Первосвященика в Небесному Святилищі, де Він проводить заступницьке служіння за кожного грішника: «І я оглянувся,щоб подивитися, чий це голос, що говорив зі мною; і обернувшись, я побачив сім золотих світильників, а серед світильників — подібного до Сина Людського, вбраного у довгий одяг і оперезаного по грудях золотим поясом» (Об'явл. 1:12, 13).
Біблія говорить, що пророки, особливо вибрані Богом люди, змогли потрапити в Небесне Святилище через видіння, дані їм від Господа. Як же тоді ми, прості грішні люди, живучи в XXI ст., можемо потрапити в Небесне Святилище, щоб зрозуміти сенс життя? Апостол Іван пише з цього приводу таке: «І інший ангел прийшов і став перед Жертовником із золотою кадильницею. І йому дано було багато ладану, щоб додавав до молитов усіх святих на золотий жертовник перед... престолом. І піднявся дим від ладану з молитвами святих — з руки ангела перед Богом» (Об'явл. 8:3, 4).
Таким чином, у Небесне святилище ми можемо потрапити за допомогою молитви. Апостол Павло пише: «Щоб через ті дві незмінні речі, в яких неможливо,, аби Бог сказав неправду, ухопившись за надію, що перед нами, ми, котрі знайшли захист, мали велику втіху. Вона, мов якір для душі, міцний і надійний, що входить усередину, за внутрішню завісу, куди, як предтеча, увійшов задля нас Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседека» (Євр. 6:18-20).
Інакше кажучи, молитва, висловлена з вірою та надією, переносить нас у потаємне за завісу, тобто в Небесне Святе святих до Христа, Котрий є Заступником там за нас і Котрий незабаром прийде на Землю, щоб забрати тих, хто прийняв Його як свого Спасителя. Потрапити вірою у Святе святих — велика перевага для кожної грішної людини, оскільки під час сповідання в молитві та під час розставання з гріхами Бог дає прощення. І наявність Небесного Святилища свідчить про наявність справедливого Божого суду.
У Бога все враховано, «бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!» (Екл. 12:14). Псалмист пише: «І роздумував я, щоб пізнати оте, — та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив: направду, — Ти їх на слизькому поставив...» (Псал. 73:16-18).
Часом нам здається, що Бог не поспішає з винесенням вироку злочинцям, однак наш Господь милосердний. Він любить милувати, а не карати. У Писанні сказано: «Не бариться Господь з обітницею, хоч це деякі вважають за зволікання, але є довготерпеливий до нас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття» (2 Петра 3:9). Сьогодні ще є час, щоб розкаятися перед Богом, завтра ж цього часу вже може не бути, бо невідомо, скільки ще у Святилищі буде перебувати наш Заступник Христос.
І немає жодної різниці: поганий ти чи добрий, проживеш ти довге життя чи коротке. Для людини життя не має змісту, поки вона не ввійде вірою в Небесне Святилище й не побачить всієї картини спасіння в цілому. І справжній зміст справедливості не збагнути, поки людина не зрозуміє, що є Божий справедливий суд, який відбувається зараз у Небесному Святому святих, де за нас заступається Ісус Христос, що є «дорога, і правда, і життя...» (Івана 14:6).
