«Ще підходячи до ігрової зали, за дві кімнати, лише почувши дзенькання грошей, що пересипаються, – мене майже хапають судоми» (Федір Достоєвський «Гравець»)
Багато видатних учених минулого прагнули створити вічний двигун. Не уник цієї долі й великий Блез Паскаль. Він розглядав як прообраз вічного двигуна вантаж, що рухається по важкому обертовому маховику. Однак, на відміну від більшості інших проектів перпетуум-мобіле, розробка Паскаля знайшла застосування на практиці, щоправда, не так як сподівався автор: вимріяний ним вічний двигун став… рулеткою.
Якось в газеті «Галичина» мою увагу привернула маленька стаття під назвою «Літаючі казино». Цитую дослівно: «Ізраїльські бізнесмени придумали, як обійти заборону на азартні ігри в країні. Відтепер казино буде на… міжконтинентальних лайнерах. Ізраїльтяни – азартні гравці – до цього часу відвідували заклади на спеціальних «гральних» кораблях у Червоному морі або їздили з цією ж метою до Туреччини чи Палестини».
Друже, якщо тобі захотілось посміхнутись, не роби цього. Як це не дивно звучить, але ці три речення відображають зміст християнства останнього часу, а можливо й стан твого серця. Для підтвердження цих слів пропоную твоїй увазі ще одну статтю, яку опублікувало ще одне місцеве видання: «У столиці Хорватії, місті Загребі, нещодавно відкрилося кафе, в якому продають напої не за гроші, а за певну кількість молитов. У кафе під назвою “Jedro” найдорожчою є Соса-Cola, яка коштує п’ять Богородиць (тобто п’ять молитов “Богородице, Діво, радуйся…” А.Б.). А за капучіно доведеться чотири рази промовити “Отче наш”. Алкогольними напоями в кафе не торгують, а управляється і фінансується цей заклад місцевою парафією району Ярун.
“Ми починали всього з п’яти столиків, але тепер сюди приходить так багато людей, що кафе довелося розширити до 20 столів, і це, мабуть, не межа”, - відзначає один з керівників незвичайного кафе».
Хтось може заперечити, що це не його конфесія, або, що ми не повинні судити інших. Але навіть якщо ви інакше молитесь, чи ведете здоровий спосіб життя і не п’єте каву, то хіба не повинні гріх назвати гріхом? Пізніше ми повернемось до цього питання, але спочатку поговоримо про казино.
Гральний бізнес в Україні офіційно заборонили. Проте бачимо, що заклади, які мали автомати, одразу перепрофілювались у так звані інтернет-кафе. Хоча усі ми пригадуємо початок 2000-х років – тоді в нас було багато інтернет-кафе і вони усі позакривались, не витримавши конкуренції з казино. Зараз же в один момент такий бізнес виявився привабливим. Виникає питання – чому? Та тому, що через мережу в тих залах колишніх ігрових автоматів відвідувачі заходять в інтернет-казино. Таким чином пристрасть до гри задовольняється в інший сосіб. Але відомо, що у Верховну Раду знову звертаються з проханням дозволити офіційно відкрити казино.
СЕМАНТИЧНА ДОВІДКА
Італійське слово «казино» дослівно означає «будиночок». Яким же чином звичайний «будиночок» перетворився на гральний дім? Спочатку словом «казино» називали громадське місце, у якому збирались люди, щоб послухати музику, потанцювати й пограти в азартні ігри. З часом ігри вийшли на перший план, а музикальні розваги в казино стали лише фоном. До речі, подібне сталося з вокзалом: поїзди приїжджали рідко, тому у залах влаштовували вокальні концерти і називали їх «вокальними залами». Пізніше слово прижилось, і тепер ми маємо вокзал.
До середини XIX століття слово казино потрапило в інші європейські мови, де вже вживалось не інакше, як у значенні грального закладу. Керує грою у цьому закладі круп’є. Словом «круп’є» колись називали другого вершника, що сидів за спиною першого на крупі коня. Він повинен був керувати наїзником, чи просто служити йому компаньйоном, який допомагає боротись із нудьгою в далекій дорозі. Це слово взяли на озброєння французи, зробивши його карточним терміном на початку XVIII століття. Саме тоді новачок мав можливість найняти досвідченого грака, який, стоячи позаду, підказував йому вірні ходи та давав корисні поради.
Сьогодні круп’є в ігрових будинках – це представник адміністрації, і в його обов’язки входить ведення гри.
Потрібно також нагадати, що в Монте-Карло перше казино відкрилося в 1861 році, а перші гральні автомати з грошовими виграшами – «однорукі бандити», створені у США в 1896 році.
До американського центру казино й рулетки в Лас-Вегасі тисячі американців у 60-і роки минулого століття з’їжджались, щоб помилуватись ще одним видовищем: випробуваннями атомних бомб, тобто «атомними грибами» у пустелі Невада, якими б тепер вони нізащо не милувались.
ПСИХОЛОГІЯ ГРИ
А ось у наш час, незважаючи на кризу, багатих людей в Україні менше не стало і вояжі до гральної столиці Монако, як і раніше серед багатіїв дуже популярні. Цікаво, що громадянам Монако на території власної держави грати у казино заборонено законом! Ось як чинять хитрі керівники цієї країни: своїм заборонять програвати гроші, а чужі нехай приносять дохід.
Жоден гральний заклад не створює додаткових цінностей для суспільства. Назвати казино розважальним закладом також не можна, бо це «розвага» для людей, залежних від гри.
Якщо ж переглянути зведення міліції (чи поліції), то з’ясується, що багато випадків самогубств були пов’язані якраз з казино та гральними автоматами. Саме в таких закладах люди програють своє майно. Як наслідок – руйнуються сім’ї. До того ж, якщо людина програла усе, дуже велика ймовірність, що вона стане на злочинний шлях. Люди, які вже пов’язані з криміналом і залежні від казино, також навряд чи колись звернуть з второваної стежки. Отже, казино робить людей нещасними. Ніде в пресі про інтернет-кафе, підпільні гральні зали і казино не пишуть чітко і зрозуміло. Організація допомоги залежним від азартних ігор людям не розв’язує проблеми. Залежність – тільки наслідок, її причина в іншому.
То що ж таке казино? Це зала гральних автоматів або приміщення з гральними автоматами і столами для азартних ігор. Гральні автомати – дуже примітивні комп’ютери, в які введена гра. Ці пристрої сховані в кольорові коробки і їх постійно оновлюють. Мода на певну гру в різний час приходить у різні країни, тому казино різних країн можуть обмінюватися цими автоматами.
Виробники гральних автоматів мають у штаті психологів, котрі теж добре знають, який колір популярний, які фарби і символіка діють на підсвідомість людини. Мета в казино одна – щоб людина не змогла відірватися від гри, не відходила від апарата. Частка участі людини всередині самого казино поступово зводиться до мінімуму. Якщо раніше дилер сам перемішував карти, то тепер у грі блек-джек його замінює автомат. До того ж розробники автоматів використовують багато специфічних засобів для контролю за гравцями та їхньою увагою. Навіть блимання кольорових лампочок певних кольорів «притягує» увагу людини, а звук падаючих монет, який лунає з динаміків, створює ілюзію швидкого виграшу. Таким чином людина за кілька годин безперервної гри людина може перетворитись в запеклого ігромана, якого не вилікує жоден психотерапевт, жодна клініка. Навіщо це зроблено? Щоб зменшити вплив людського фактору. Оскільки існують певні системи картярської гри, що дозволяють гравцеві виграти, введення автомата «змішує» карти гравця.
МОВОЮ ЦИФР
Шансів, що казино обіграє гравця, завжди більше. В цьому плані дуже показова гра в рулетку. На столі для гри – 36 полів і одне – 0, тобто всього 37. Якщо відразу зробити ставку на всі поля, то після зупинки рулетки ви втратите одну фішку, або 2,7 відсотка вкладених у гру коштів. Тобто якщо ви зіграєте в рулетку 37 раз, то втратите усі свої гроші. Якщо ви вклали в гру 100 гривень, то кожної гри будете втрачати 2 гривні 70 копійок, тобто приблизно разів за сорок втратите усе.
До речі, як ми говорили, на полі рулетки рівно 36 чисел. Якщо їх послідовно скласти, то отримаємо число – 666. Це випадковість чи попередження?
У середовищі гравців побутує думка, що одні гральні автомати дають більше грошей, інші – менше. Власники ж казино стверджують, що виграшний фонд у їхньому випадку становить 97 відсотків. Якщо б казино сказало, що виграшний фонд у нього – 80 відсотків, то ви програли б свої гроші за п’ять разів, а не за сорок. Але тоді, можливо, люди зрозуміли б, що їх дурять. Це зрозуміли б навіть психічно хворі гравці, котрі сидять в казино, як наркомани на голці. Коли ж ви розлучаєтеся зі своїми грішми поступово, за 37 разів, то у вас з’являється надія на виграш. Ілюзія, яку придумали злі генії, чи геніальні психологи.
НОВАЧКАМ ЩАСТИТЬ
Як це відбувається? Головне – створити умови для гри. Звук монет, що падають, діє на людину магічно, він заворожує. Блиск і дзвін – знак, що тебе заманюють. Навіть, коли ви випадково виграєте велику суму грошей, вас все одно з казино одразу не відпустять, бо каса розташована у кінці закладу, і перш ніж ви до неї дійдете ймовірно зупинитесь біля одного зі столів. А якщо не зупинитесь то в касі можуть сказати, що грошей поки що нема і запропонують безкоштовно перекусити та випити, знаючи, що людину на підпитку легко знову затягнути до гри. Навіть, якщо відвідувачу випадково пощастило і він почав вигравати великі суми у рулетку, то є багато схем, щоб казино відігралось, а якщо й це не вдається, то можуть просто вимкнути світло, сказати що аварія, а за грошима порадять прийти наступного дня.
Ігровий бізнес (читай диявол), годується і жиріє використовуючи людську слабкість, а саме – азартність. Слово «азарт» походить з французької мови і означає «випадок», тобто азартні ігри побудовані на випадку. Гравець, який входить в азарт, приносить для казино найбільший прибуток. Тому власники цих закладів створюють всі умови, щоб тримати клієнта в стані азарту якомога довше і звичайно нічим його не відволікати.
Навряд чи власники гральних закладів думають про наслідки. Відомо, що усі люди будуть відповідати перед Творцем за кожну хвилину, яку вони провели на землі. Але якщо хтось потрапляє в заборонену для християн зону, лукавий робить усе можливе, щоб нічого йому не нагадувало про плин часу: в казино чи в залах з ігровими автоматами ніхто не побачить годинника, чи хоча б тоненького промінчика денного світла. Усе щільно закрите, а над столами однаково приглушене в будь-який час доби світло.
Зауважте, що казино працюють цілодобово і без вихідних. В солідних казино у відвідувачів створюють почуття власної поваги, що служить стимулом залишатись у складі постійних клієнтів, тобто служити для лукавого постійним джерелом доходів.
Усі ми чули крилату фразу: «Новачкам щастить». Виявляється її вигадав засновник першого у Лас-Вегасі казино Бегсі Зігель, але багато людей і досі переконані, що новачкам і справді щастить. І це не дивно, адже кожний виграш – це сильний позитивний стимул, який викидає у мозку чергові порції речовин задоволення – ендорфінів.
Розповідають, як у Лас-Вегасі до одного чоловіка підійшов незнайомець, що аж ніяк не виглядав бідним, і сказав:
- Ви не могли б позичити мені 25 доларів? Я вже два дні не їв і не маю де переночувати.
- А звідки мені знати, що ти не програєш ці гроші в азартні ігри?
- Що ви, у цьому немає необхідності, – запевнив прохач. – Гроші на азартні ігри у мене вже є.
АЗАРТ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ
Для багатьох людей азартні ігри стають пасткою, за допомогою якої сатана намагається (і часто успішно) їх знищити.
«Аню, мила, я остання худобина! Вчора о десятій вечора був у чистому виграші 1300 франків. Сьогодні – ні копійки! Усе! Усе програв!» Автор листа – Федір Достоєвський, адресат – його дружина. Відомо, що Достоєвський за лічені дні, щоб розрахуватись з картярськими боргами, написав «Ігрока».
Неодноразово був свідком сили і влади азарту Михайло Лермонтов. Чимало його друзів програвались в «пух і прах», втративши все: майно, маєтки, посади. Відомо, що Лев Толстой програв у штосс будинок в Ясній Поляні.
У ті часи офіцери ставили найсвятіше для офіцера – еполети. Після таких програшів офіцерам залишалось ставити на кон… власну душу.
«Я б волів померти, ніж не грати», – якось зіззнався Олександр Сергійович Пушкін. Пізніше він програв Всеволожському том власних віршів, а Великопольському – другий розділ «Євгенія Онєгіна».
Картярський борг, що залишився після його смерті, складав (в перерахунку на сучасні долари США) біля двох мільйонів. Відомо, що більшу частину цих боргів (1 мільйон 750 тисяч доларів) виплатив цар.
БІБЛІЙНІ ПРИНЦИПИ І ГРА
Беручи участь у картярських іграх, людина порушує біблійні принципи. Будь який гравець інтуїтивно прагне до перемоги, тим самим знищуючи іншого. Християнські ж принципи інші. «Любіть один одного братньою любов'ю. Пошаною один одного випереджайте» (Римл. 12:10); «Нічого не робіть для суперечок або для марнословства, але в покорі майте один одного більшим за себе» (Филп. 2:3).
Навіть якщо хтось і пожертвує з виграшу на Церкву, то Богові не потрібні такі гроші. У Приповістях (13:11) написано: «Багатство, за скоро здобуте, – поменшується, хто ж збирає помалу – примножує». Бог – Володар Всесвіту, і Він може забезпечити усі потреби Церкви чесними методами. Чи буде Бог прославлений, отримуючи пожертви від продажу наркотиків або пограбування банку? Так само Бог не хоче і не потребує грошей, «украдених» у збіднілих через спокусу збагачення людей. Біблія застерігає, що: «Коренем усього зла є грошолюбство». В Євангелії від Матвія сказано: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (1Тим. 6:10). Бог наказує нам жити з того, що ми заробляємо. Азартні ж ігри – це обман. Одні на цьому наживаються, а інші, немудрі, тратять свої інколи тяжко зароблені гроші.
Один чоловік купив за сто доларів осла у старого селянина, який повинен був привести йому осла наступного дня. Селянин прийшов у призначений час, однак без осла.
– Пробачте, але осел «дав дуба»…
– Ну тоді поверніть мені мої 100 доларів!
– Не можу, я вже їх витратив.
– Добре, тоді просто залишіть мені осла.
– Що ж ви будете з ним робити? – спитав дідусь.
– Я розіграю його в лотерею.
– Але ж ви не можете розіграти в лотерею мертвого осла!!!
– Можу, повірте…Я просто нікому не скажу, що він дохлий.
Через місяць селянин зустрів його знову:
– Що таки сталось з тим дохлим ослом?
– Я розіграв його, як і говорив. Я продав 500 лотерейних квитків по два долари за штуку і в результаті отримав 998 доларів прибутку.
– І що, ніхто не обурювався?!
– Лише один чоловік. Той, який виграв осла. Він дуже розсердився… Ну, а я повернув йому його два долари.
Єдиний спосіб не потрапити у залежність від лукавого ворога – це ніколи не заходити на його територію. Іншими словами, щоб гарантувати перемогу над спокусою, нам потрібно берегти себе від тих звабливих місць, які є джерелом спокуси.
А ще лікарі радять запам’ятати, що ігроманія (лудоманія) – це захворювання, що складається з трьох симптомів: біологічного, соціального і психологічного. Лише з Божою допомогою можна здобути стійку ремісію до гри. Ніде в Біблії азартні ігри, або гра на «випадок», не використовуються для розваги і не подаються як приклад для наслідування послідовникам Христа. Однак про кидання жереба згадують одразу три євангелісти: Марко, Лука та Іван. Але ми процитуємо лише текст апостола Івана (19:23-24), бо він найширше розкриває цю подію. «Розп'явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху. Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили».
Отож, коли чотири солдати не змогли розділити хітона (не будуть же його розривати на шматки), вони розіграли одяг Спасителя світу.
Розглянемо також інший біблійний текст, який також виявився драматично пов'язаний з іграми. Багатьох може здивувати, що цей уривок взятий з тієї частини Євангелія, де розписані останні години життя Христа перед розп’яттям.
Але спочатку трохи історії. В римські часи гравці в кості пересували фішки. В міру того, як фішка пересувалась по дошці, її «облачали», «коронували», «вручали скіпетр», і, нарешті, гравець, який прийшов першим до фінішу, кричав: «цар!», а потім забирав собі усі ставки.
Так ось, усе це, і саме в такій послідовності, римські солдати вчинили того дня, – лишень не з фішкою, а з Ісусом, Сином Божим.
«Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії1, зібрали на Нього всю когорту. І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю і, сплівши вінець з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, впавши на коліна перед Ним, глузували з Нього, кажучи: Радій, Царю Юдейський» (Матв. 27:27-29). Звичайно, що царя не буває без корони. Мучителі змайстрували для Ісуса корону з тернини – гострих колючок, що ростуть у цьому регіоні Палестини, і дали Йому в руки тростину, що символізує царський скіпетр. Глузуючи вони кланялися Йому, виславляючи Його як Царя Юдеї. Якщо священики глузували з Його духовного авторитету, то солдати насміхалися над Його верховною владою. Знущаючись над Істинним Царем, вони розіграли пародію на царську церемонію, одягнувши Його в пародійний царський одяг. Той, Хто запропонував грішному світові Свій одяг праведності і досконалості, зараз був одягнений в одяг наруги.
А завершили солдати гру так: «І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били» (Матв. 27:30).
Ця історія донині продовжує жахати людей. Писання зберегло для нас ці рядки не тільки як факт історії, але й для того, щоб подібне ніколи не повторилось. Зрозуміло, що над воскреслим Спасителем вже не можуть насміхатись. Але якщо й сьогодні ми будемо сприймати Бога як частину нашого дозвілля чи культури, то потрібно знати, що ця гра закінчиться тільки програшем. Лишень знати й вірити в те, що десь є Бог і Цар, недостатньо. Апостол Яків писав: «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Тай демони вірують, - і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл – мертва?» (Якова 2: 19-20).
А яка особисто моя віра?
Я, як християнин можу не грати в казино, кості чи інші ігри, але можу «бавитись» у церкву, у віруючу людину, зрештою в християнство, називаючи себе послідовником Христа, граючи роль християнина і цим самим розпинати Ісуса разом з римськими вояками…
"Галичина" 28 липня 2011р. № 109 -110. Андрій Білик
