Марія разом зі своєю сестрою Мартою та братом Лазарем жила у Витанії селі, розташованому на відстані приблизно двох з половиною кілометрів від Єрусалиму. Для того щоб потрапити з Єрусалиму додому, житель Витанїї мав перетнути долину Кедрон і передгір'я Оливної гори. Марта і Лазар, мабуть, були рівноправними власниками будинку, в якому жили, бо сказано, що Марта приймала Ісуса «у своєму домі» (Луки 10:38).
Мені хотілося б знати про Марію більше. Сім бісів були вигнані з неї (Луки 8:1, 2), і Божественне втручання зцілило її від сумного минулого. Я думаю, що і нам варто було б частіше практикувати такий метод. Мені здається, що якби ми знали Марію, і нас попросили розповісти про події, що трапилися в її житті, то ми б почали докладно описувати кожну з її вад. Бог вчинив інакше. Він зберігає в тумані минулого все погане, що знає про нас. То чому ж ми відчуваємо бажання копирсатися в минулому? Бог дає нам приклад, і ми зобов'язані викинути з голови злісні доноси наших ворогів. Дуже вже часто ми готові говорити про те, що є неприємним. Більше того, наш язик, схильний говорити неприємне, має властивість перебільшувати погане і робити його ще в тисячу разів гіршим. Чи може Бог вигнати цей дух зла з наших душ?
Ми бачимо Марту, Марію і Лазаря в оточенні Ісуса і Його учнів. Яке свято підготувала Марта! Крім них трьох, ще тринадцятеро гостей — усього шістнадцять осіб. Марта вже втомилася від багатьох справ, у той час як Марія сиділа біля ніг Ісуса (Луки 10:39). Господь сказав кілька слів про вибір Марії, стверджуючи, що вона обрала «кращу частку». Христос запевнив Марію, що вона не буде позбавлена її.
Марія підбігає до Ісуса, і ми бачимо, як вона падає до Його ніг. Її вибір уже став звичкою у дні радості, і тому для неї природно приходити до Ісуса в день скорботи.
Давайте зберемо докупи всі факти нашої історії. У першій картині, де з'являється Марія, ми бачимо жінку, з серця якої Бог вигнав сім бісів (Луки 8:1, 2). Вона повернулася додому. Можливо, через свою цікавість вона була неприємною для Марти. Марія взяла на себе деякі домашні обов'язки, але вона заздалегідь визначила, що обере «кращу частку» і буде сидіти біля ніг свого Вчи¬теля і вчитися у Нього. Ніщо не повинно було розділяти її з Господом.
Тепер між ними склалися чудові стосунки. «Але чому Марія і далі хотіла слухати слова Христа? - можемо запитати ми. - Життя прекрасне, навіщо їй тепер молитися?» Я не знаю, чи запитувала себе Марія, але у декого з нас такі думки з'являються. Коли все добре, ми молимося менше. Адже коли яскраво світить сонце, ми не потребуємо парасольки! Ми навіть і не думаємо про плащі. Але одного разу починає лити дощ! Марія дивилася в майбутнє. Вона відкрила для себе «кращу частку» біля ніг Ісуса. Вона вирішила свою долю.
У наступній картині Нового Завіту євангеліст показує нам Марію в день печалі (Івана 11:1). Сонце заховалося за чорною хмарою, пішов дощ! Жахлива трагедія трапилася в цій маленькій родині — Лазар тяжко захворів. Сестри відправляють термінове послання своєму Пастору. Але Пастор зволікає. Для сім'ї, яка зіткнулася з кризою, дуже болісно, коли Пастор не поспішає з ві-зитом. І Лазар помирає. Сестри заплющують йому очі, складають його руки, загортають тіло в полотняний саван, відносять до печери на околиці Витанії, ховають його, кладуть камінь біля входу, повертаються до спорожнілого будинку і чекають. А Пастора все ще немає.
І наступного дня Він не приходить. Тільки через чотири дні після того, як Лазар спочив у могилі, з'являється Пастор. Але Лазаря вже немає, і нікому зустріти гостя. У будинку залишилися тільки Марта з Марією, а ще - порожній дім і оси¬ротілі серця в ньому. Коли ж Марта чує, що прийшов Ісус, вона йде до Нього і з гіркотою в серці говорить: «Якби Ти був тут, не помер би мій брат». А Ісус відповідає: «Марто, вір. Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, - хоч і помре, буде жити». Потім Ісус відпускає її назад із звісткою: «Скажи Марії, що Я тут». Коли ті, кого Господь врятував, несуть іншим людям звістку, що Ісус близько, їм самим стає легше. Ось нарешті Марія підбігає до Ісуса, і ми бачимо, як вона падає до Його ніг. її вибір уже став звичкою у дні радості, і тому для неї природно приходити до Ісуса в день скорботи.
«Ісус заплакав» і, плачучи, попрямував до входу в могилу. Марта тим часом продовжувала говорити, як усе це несправедливо. Однак Христос сказав її брату вийти з гробниці. Мабуть, це був дуже щасливий вечір. У Біблії не сказано, що Ісус залишився у Витанії, але сім'я возз'єдналася; братові і сестрам потрібно було так багато сказати, подякувати одне одному І тому Ісус пішов.
У наступному розділі Євангелія від Івана (12:1) ми спостерігаємо, як проходить суботній вечір. Це була остання субота Ісуса перед розп'яттям. Досить велика святкова вечеря відбувалася в будинку фарисея Симона. Марта була тут, вона прислуговувала гостям (Івана 12:2). Маючи організаторські здібності, працелюбна, вона була шеф-кухарем на кожній кухні, в яку б не ввійшла. І потім Іван додає: «Лазар був одним із тих, що були з Ним при столі». Суботня вечеря — це найкращий час на світі для людини. Подумайте, яка радість - бути серед гостей разом з Ісусом, який розмовляє зі Своїми друзями!
Раптом гості відчули аромат дорогого мира. Він наповнив усю кімнату. Гості стали озиратися і побачили Марію біля ніг Ісуса. Я часто думаю, що б став робити сучасний пастор, якби в суботу за столом хтось із членів Церкви підійшов до нього і вилив на його ноги парфуми. Ми не робимо нічого подібного, але Марія вчинила саме так!
Вечеря відбувалася в будинку фарисея Симона. Перебуваючи під впливом Юди, Симон в душі не схвалив дій Марії. Він «міркував собі й казав: Коли б Він був пророком, то знав би, хто і яка ця жінка, що доторкається до Нього, - що вона грішниця!»'(Луки 7:39) Ісус миттєво все зрозумів. Він і до того зустрічався з людьми, які претендують на лідерство. «Зціливши Симона від прокази, Христос урятував його від вірної смерті» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 566). Але фарисей Симон, на відміну від апостола Петра, не був вдячним. Які спогади бентежили дух Симона в той момент? Жінка, схилившись біля ніг Ісуса, була однією з тих, яку він одразу впізнав, але намагався забути. «Симон сам підштовхнув цю жінку до гріха, а тепер зневажав її» (там само). Симон знав, що вона грішниця, бо сам спокусив її!
Потім Ісус глянув на фарисея і сказав: «Симоне, маю тобі, щось сказати». Мабуть, кров прилила до обличчя Симона, коли він подумав про те, що Ісусу відоме його минуле. Раптом захриплим голосом він мовив: «Говори, Вчителю». І тоді Христос розповів історію про двох боржників. Сенс її полягав у тому, що той, кому більше прощено, той більше любить. «Подібно до того, як Натан учинив з Давидом, так і Христос гірку правду зодягнув у слова притчі» (там само). Тепер Симон знав, що він потребує більшого прощення. «Симона зворушила доброта Ісуса, Котрий не осудив його відкрито перед усіма гостями… Його гордість упокорилася, і він покаявся. Гордий фарисей став покірним самовідданим учнем» (там само, с. 567, 568).
Потім Христос пообіцяв, що де б не сповіщалася Добра Новина, разом з нею розповідатиметься і про Марію. Я передаю вам історію Марії і таким чином виконую пророцтво Боже.
У неї були вагомі причини намастити пахощами ноги свого Спасителя. Марія хотіла показати Ісусові, що вона дарує Йому свою любов ще до того, як.Він прийме смерть. Інтуїція підказала їй, що тінь від хреста насувається. Вона відчула, що вже в найближчому майбутньому Ісуса наздожене смерть. Саме Святий Дух дав їй можливість побачити прийдешні події.
У ту жахливу п'ятницю Марія ридала біля хреста. Вона була безсила що-небудь змінити, тому й оплакувала свого улюбленого Господа. Марія залишалася близько до Нього до тих пір, поки не настала темрява. Вона чула, як Він молився, бачила, як Він помер, як розвіявся морок і слава від престолу Божого засяяла навколо Нього. Марія намагалася допомогти зняти Його тіло з хреста, загорнути в саван і покласти в могилу. І потім вона заснула в сльозах.
Вранці, схлипуючи і спотикаючись на кожному кроці, вона шукала в саду Ісуса. І коли, не знайшовши свого Господа, вона голосно заридала, то почула голос Христа, що кличе: «Маріє!» Зрадівши, жінка впала до Його ніг. Це єдине слово повернуло душі радість служіння, яку вона відчула біля ніг Ісуса. Місце Марії було біля ніг Ісуса: вона служила Йому в дні, коли світило сонце, біля Його ніг вона була в годину скорботи, біля Його ніг здійснювала своє просте служіння в передчутті Голгофи, вона була біля під¬ніжжя хреста, і ось тепер, у ранок воскресіння, вона знову раділа, перебува¬ючи біля Його ніг.
Я хотів би, щоб у день воскресіння Садівник покликав мене: «Леслі!» І тоді я впав би до Його ніг з криком відданості: «Учителю, Учителю!» Освячена Марія залишила мені вражаючий приклад.
Леслі Хардінг (З книги «Вони були в той день на Голгофі», Заокський, 1997 р.)
