uElite Design

Красивий високий пагорб, на якому стоїть статуя. Біля її ніг розкинувся Атлантичний океан, і над сімома мільйонами жителів міста Ріо-де-Жанейро простягнув свої руки.

Христос. Коли я глянув на статую Христа в телеоб'єктив своєї камери, я звернув увагу на дві...

...ЦІКАВІ ДЕТАЛІ
Статуя не мала очей, вона була сліпа. Ви скажете: «Всі статуї сліпі». Це так. Але у мене склалося враження, ніби скульптор спеціально «забув» очі. Ніяких кіл навколо очниць не видно і темних крапок на місці зіниць - лише порожня, пряма поверхня. Я опустив камеру. «Що ж це за Спаситель, - раптом подумав я, - якщо Він сліпий?»

Тепер я вже став уважніше розглядати статую. Камера зафіксувала риси обличчя, випнуте підборіддя, міцну шию. Далі я побачив щось дивне: на поверхні одягу було вибито серце. Кам'яне серце?!

Символіка потрясла мене. Що це за Спаситель - з кам'яним серцем? З серцем, повним не любові та співчуття, а сталі й бетону. Господь - без очей і з кам'яним серцем?!

Довго я жив під враженням побаченого. Намагався зрозуміти те, що відкрив для себе. І одного разу я отримав відповідь на моє запитання: це якраз той Господь, Якого знає більшість людей. У це важко повірити, але якщо роздивитися уважніше...

ХТО ВІН?
Для одних Ісус - чарівник, здатний приносити щастя. Це амулет, який зазвичай носять на грудях. Він повинен у будь-яку мить, коли людині погано, прийти на допомогу. Знати Його особисто? У цьому немає жодної потреби! Любити Його? А навіщо? Для інших Він джин з чарівної лампи Аладіна. Він повинен допомогти з пошуком роботи, нової дружини, нового автомобіля... І так зрозуміло, що наше бажання і є Його воля. Виконавши свій обов'язок, Він може знов ховатися у свою лампу. Треті намагаються укласти з Ним угоду: «Значить так, Ісусе, я Тобі дарую 52 богослужіння на рік. У ці дні я зобов'язуюсь бути в костюмі, з краваткою, уважно слухати проповіді, через які Ти звертаєшся до мене. Але тоді, будь ласкавий, зустрінь мене біля небесних воріт з оркестром».

Три різні уявлення про Ісуса Христа. Одні лиш вимоги, жодного слова про жертву, любов чи відданість. Наскільки ж цей Господь не схожий на Господа з Нового Заповіту! Того Господа, Котрого зустріла в Єрусалимі жінка, серце якої було наповнене страхом.

ЖІНКА
Ранок. Сонце своїми променями вкрило вулиці міста витканою із золота ковдрою. На колосках тремтять краплі роси. Десь півень співає свою ранкову пісню, гучним гавкотінням вітає новий день собака. А ось і Ісус. Слухачі сидять півколом біля Нього. Ми не знаємо, про що Ісус говорив у той ранок. Раптом його промову різко обірвали. У двір увірвалися люди й почали пробивати собі шлях до Христа. Це книжники, старійшини синагог, кілька знатних мужів міста... А серед них - тремтяча від страху жінка, ледве прикрита одягом.

Її схопили в перелюбі. Може, її покинув чоловік, і самотність та розпач «кинули» її в обійми іншого? Хто зна...

Двоє чоловіків, які за віком годилися молодій жінці в батьки, витяти її на середину площі. Допитливі сусіди звисали зі своїх вікон. Чоловіки злісно виштовхнули жінку вперед. Вона спіткнулася й ледь не впала, опинившись прямо перед Ісусом. «Цю нікчемну жінку ми схопили в перелюбі на місці злочину! — не стримуючи своїх почуттів, голосно вигукнув ватажок натовпу. — У законі сказано, що таких жінок треба побивати камінням. Що скажеш Ти?» На їхніх обличчях грала зловтішна посмішка. Вони чекали, що Ісус неодмінно потрапить до їхньої пастки. Нещасна у відчаї шукала підтримки та співчуття на обличчях людей. Даремно. У їхніх очах проглядались лише недовіра, презирство та насміх. Це були стиснуті губи, холодні, кам'яні серця, здатні засудити без будь-якої симпатії. Вона бачила каміння в руках чоловіків. Деякі кулаки були стиснуті з такою злістю, що через шкіру аж проступали білі кістки. Жінка шукала погляд Ісуса. Він не засуджував її, ні! Вона бачила в Його очах милість і доброту.

Якою Ісус бачив цю жінку? Такою, як задумав її Небесний Отець! «Витканий в утробі матері», як співав псалмист. Майстерно витканою Творцем, як художником, котрий пензлем і фарбами з великою радістю та з великим натхненням шукає задумані форми й кольори. Кожний Його твір неповторний і дорогоцінний оригінал.

І ось катастрофа. Бог створив людей для слави, для вищого покликання. Він не бажає, щоб вони задовольнялися низьким. Він уклав у них стільки любові, а вони зруйнували себе вогнем ненависті. Руки, створені Творцем для допомоги іншим, стискалися в грізні, налиті свинцем кулаки.

Що ж відчував Ісус, бачачи всі ці кам'яні серця? Він зазирнув у серце цієї жінки. Воно розривалося від усвідомлення скоєного, від усього жаху вчиненого гріха. Воно було ображене звинуваченнями лютого натовпу. З великою любов'ю дивився Він на неї. її ноги були босі й брудні, а руки гарячкувато стиснуті. Він простяг Свої руки й подарував зцілення. Увагу людей відволікла Йоге дія. Перстом Він писав на землі. Всі мимоволі дивилися вниз. З великим полегшенням жінка побачила, що люди відвели свій погляд з неї. Обвинувачі виявляли впертість: «Скажи, Учителю, що, по-Твоєму, ми повинні зробити з нею?». Ісус міг би запитати їх: «Чому ви не привели й чоловіка? Закон засуджує і його!».

Замість цього Він спокійно підвівся й цілком просто відповів: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь». Потім знову нахилився й продовжив писати на землі. Люди відвели погляд у бік, і збентежені переступали з ноги на ногу, не знаючи, що робити. Потім було чутно, як один за одним на землю почали падати камінці. Звуки кроків поступово віддалялися... Після того, як у дворі нікого не залишилось, Ісус запитав жінку: «Де твої обвинувачі? Ніхто тебе не засудив?». При цьому Він лагідно усміхнувся. Вона обережно озирнулась. Навколо неї не було людей, було тільки каміння - надгробні камені в мініатюрі, камені на кладовищі людської зарозумілості. Про що запитав її Учитель? «Ніхто тебе не засудив?»

«Ні», - подумала вона, але ось перед нею стояв ще один Чоловік, Він Єдиний, Хто міг її засудити. Чи буде Він читати їй нотації, чи просто піде? Він подивився на неї поглядом, сповненим любові та милосердя, і сказав лиш кілька слів: «І Я не засуджую тебе». І додав ще одну думку, яка вказала їй подальший життєвий шлях: «Іди і більш не гріши». Жінка повернулась і пішла. Більше про неї нам нічого не відомо. Ми не знаємо, як склалася її подальша доля. Ми знаємо тільки одне: цього ранку в Єрусалимі вона зустріла Ісуса.

ЦЕ ВІН!
І якби вона коли-небудь у своєму житті стояла перед статуєю Христа в Ріо-де-Жанейро, я знаю, що б вона сказала: «Це не той Ісус, Якого я знаю». І вона мала б рацію. У того Ісуса, Якого вона зустріла й пізнала, не було холодного, кам'яного серця. Він не був сліпим.

Але якби вона стояла перед хрестом на Голгофі, вона прошепотіла б: «Це Він!».

Вона впізнала б Його руки, єдині руки, які того ранку не стискали камінь. Вона впізнала б Його голос, правда, він би був більш глухий і слабкий, але слова були б тими самими: «Отче, пробач їм...». Вона впізнала б Його очі. Хіба можна було їх забути? Наповнені слізьми очі, котрі дивилися так, як були задумані й створені Його Небесним Отцем...