Для одних життям є нестримне поїдання тістечок, для інших - прагнення збити капітал, примножити свої маєтки, для третіх - це слово означає просто чергування чорних і білих смуг. Усі ми прекрасно розуміємо, що покоління XXI століття особливо не вирізняється дотепністю в пошуках відповіді на дане запитання, тому воно залишається одним із найактуальніших і в наші дні. Людині, не тільки як біологічній, але й духовній істоті необхідно усвідомлювати, для чого вона живе, чим живе, і що являє собою її існування. У кожного вжитті настають такі моменти, коли ці запитання просто необхідно поставити самому собі й спробувати знайти правильну відповідь, яка б підтримала і додала сил у важку хвилину. Коли в моєму житті виникає подібне осмислення речей, завуальоване під непроглядною темрявою негатива, я завжди думаю про найвеличнішого, наймогутнішого й люблячого Небесного Отця, в очах Якого я є такою, яка є, а також згадую про те, що Він для мене зробив. І завжди в пам'яті виникає один найяскравіший епізод з мого життя. Це трапилося влітку, коли мені було близько чотирьох років. Я, як і всі діти в цьому віці, мала нездійсненну мрію: хоч краєчком ока глянути на небесну синь моря. І оскільки мрії збуваються не лише в бразильських серіалах, ми всією нашою дружною сім'єю відправилися здійснювати її до славного міста Сочі. Звичайно, деталі цієї подорожі вже не пам'ятаються, але, однозначно, враження були найкращими. Незважаючи на велику самостійність із мого боку, батьки пильнували за мною й одну до води не підпускали. Але чомусь саме того дня старші брати захотіли відчути всі задоволення морської прогулянки на катамарані, і батьки пішли домовлятися з його власником. Ми із сестрою залишилися під наглядом маминої подруги, яка навіть і не підозрювала, наскільки сміливою може бути чотирирічна дитина. Під виглядом, начебто збираюся будувати палац з піску, я направилася до води. Саме в той момент мене охопило бажання вилізти на хвилеріз. І оскільки в дітей зі здійсненням бажаного усе набагато простіше, ніж у дорослих, я одразу ж вирішила втілити цю ідею в дійсність. Завдання виявилося не з легких, бо хвилеріз був слизький, весь у водоростях, через що досягнення наміченої мети дещо ускладнилося, але все ж таки, я видерлася на нього. І, перебуваючи на вершині цієї споруди в дусі переможця, я не помітила, та й не могла помітити, бо сиділа спиною до моря, як, крадучись у безмовності, на мене насувалася велика хвиля. Якась мить - і мене змило у відкрите море. Зазначу, що лише деякі діти в такому віці вміють плавати. У число таких я не входила. Кілька секунд - і я пішла на дно... Дотепер ясно пам'ятаю, як у той момент, у якійсь зеленкувато-мутній безодні я почала промовляти про себе слова молитви. «Отче наш...» - це все, що я встигла вимовити: очевидно далі, ковтаючи воду, я знепритомніла... Але Великий Бог не залишив своє малесеньке дитя. Неподалік від того місця фотографувалася молода пара. Раптом до них підпливла дівчинка, яка була свідком того, що зі мною сталося, і почала кричати: «Тітонько, тітонько! Щойно тут потонула дівчинка!». Цікаво, що молода. жінка зовсім не вміла плавати, тому ні на секунду не розлучалася з надувним кругом. Але в той момент, побачивши серед величезної хвилі, що накочувалася на неї, маленьку ручку, вона пірнула у хвилю, зовсім забувши про те, що не вміє плавати. Схопивши за кисть, жінка витягла мене з морської безодні... Це було очевидне чудо Боже, через яке Він виявив свою славу! Для Нього немає нічого неможливого! Він всемогутній!!! Для мене сенсом існування на землі є прославлення Спасителя в моєму житті. І якщо ви ще думаєте, що ваше життя є чимось випадковим, що ховається під оболонкою марноти й банальності, то, запевняю вас, переглянувши його гарненько, ви самі ж спростуєте цю думку, бо кожна секунда нашого буття перебуває під контролем люблячого Бога. Ми Йому не байдужі!
Надія Сальникова
15 років
В Мой Мир
|
