У Новому Завіті ми не знайдемо детального опису дотримання апостольською церквою свята Пасхи, крім того, що вона ідентифікувалася з Вечерею Господньою. Але документи ІІ сторіччя відкривають нам значення й спосіб дотримання християнської Пасхи в перші сторіччя.
Найраніша розповідь про християнську Пасху міститься в апокрифічному Посланні апостолів (150 р. н.е.), де в 15-му розділі записане звернення воскреслого Христа до апостолів: «І ви тому святкуйте спогад про мою смерть; а ...коли ви будете святкувати Пасху то він (один із в'язнів-апостолів) вийде й прийде до вас». Також Мелит, єпископ Сардиський в «Проповіді про Пасху» (165 р. н.е.) пояснює, як Пасха Старого Завіту знайшла своє здійснення в Христі. Як бачимо, християни вже не приносили в жертву агнця, тому що їхній пасхальний Агнець був уже за-колений. Вони згадували не просте звільнення з Єгипту, а звільнення від рабства гріха. Читалося оповідання про вихід, але йому надавалося нове значення. «Бо ведений був як агнець і заколений, як вівця. Він [Ісус] викупив нас від рабства диявола, як від рук фараона й закарбував... Своєю кров'ю... Це Він звільнив нас із рабства до волі... Він - справжня Пасха». Виходячи з цього, перші християни звершували Пасху на згадку про смерть Ісуса, вони читали пасхальну історію з Виходу, відносячи її до страждання й смерті Ісуса, проводили час у молитвах, співі й проповіді й після закінчення звершували Вечерю Господню.
Ця пасхальна проповідь показує, що первинно християнська Пасха фокусувалася на стражданні й смерті Ісуса, а не на Його воскресінні. Святкування в неділю Пасхи як свята воскресіння, скрізь поширене сьогодні, свідчить про втрату первинного змісту апостольської Пасхи.. Страждання й смерть Ісуса - головна тема в цьому повчанні, і Мелит дає таке визначення терміну «Пасха»: «Що є Пасхою? Насправді її назва - Пасха [pascha] - запозичена від "страждати" [paschein]».
Започаткування свята Пасхи як свята воскресіння Христа, ймовірно, відбулося ще за днів римського імператора Адріана, що придушив повстання Баркохби (132-135 pp.). У цей час Адріан видав репресивний закон, що забороняє юдаїзм і єврейські свята. Церковний історик Євсевій Кесарійський повідомляє, що внаслідок Адріанового едикту на зміну християнським єпископам-євреям прийшли вихідці з язичників: «Тепер Церква складалася з язичників, і ця зміна припускає, що в той час існувала чітка відмінність між християнами-євреями й християнами з язичників. Очевидно, ця відмінність не обмежувалася лише національним фактором," а й включала нову теологічну спрямованість, особливо стосовно характерних єврейських свят, як Пасха».
Історик Епіпланіус (315-403 pp.) також свідчить про те, що в 135 р. після Р. X. було відсторонено від влади п'ятнадцятеро євреїв-християнських єпископів, керівників Церкви, і відзначає, що «полеміка (про Пасху) виникла після масового від'їзду єпископів з обрізаних [135 p.] і тривала до нашого часу». Той факт, що пасхальна полеміка виникла, коли імператор Адріан прийняв нові репресивні заходи проти єврейської релігійної практики, припускає, що такі заходи вплинули на нову церковну структуру в язичників і сприяли пере¬несенню змісту Пасхи як страждання на пасхальну неділю, для того щоб показати відокремленість й відмінність євреїв, що сповідують юдаїзм, і євреїв-християн. Варто відзначили що ті ж самі фактори вплинули на відмову Церкви від суботи й прийняття нею неділі.
Доти, поки євреї-християни мали вплив, біблійна Пасха зберігалася Церквою. Але репресії римських імператорів проти євреїв через їхню боротьбу за незалежність спонукали християн-єпископів з язичників дистанціювзти себе від єврейського на¬роду, оскільки християн здебільшого розглядали як одну з єврейських сект. Вони хотіли відокремити себе від єврейської традиції з метою уникнути гонінь і утвердити своє єпископство. Цікаво, що більшість літератури, спрямованої проти євреїв, було написано релігійними лідерами того часу, які зганьбили євреїв як народ і позбавили їхні релігійні вірування всілякої духовної цінності.
У цьому їх підтримував сам «глава» християнської церкви імператор Костянтин. У листі до Нікейського собору (325 р.) він писав: «Усім слід об'єднатися у бажанні знайти будь-яку обґрунтовану причину для того, щоб уникати брати будь-який приклад з поведінки євреїв». Тому християни з язичників, одержавши контроль над церквою, стали на перший план висувати святкування - Пасхи не як спогаду смерті Спасителя, а як день Його воскресіння. Унаслідок цього біблійні пасхальні теми були поступово замінені на язичеські символи й міфи, які тепер стали невід'ємною частиною пасхального святкування. Двома головними втратами Церкви в результаті антиєврейської кампанії були Субота й Пасха. Субота була змінена на неділю, а Пасха - на пасхальну неділю.
Рання Церква залишалася вірною вченню Святого Письма щодо значення свята Пасхи й дотримувалася його як річниці страждань і смерті Ісуса. Приклад ранньої Церкви служить підставою для осмислення того, як нам слід дотримуватися Пасхи сьогодні. Отже, перша християнська Пасха, як ми бачимо, випливала багато в чому з єврейської Пасхи. Обидві святкували трагедію спасіння, хоча фокусом християнської Пасхи було не звільнення народу Божого з Єгипту, як це було в юдаїзмі, а звільнення від рабства гріха через жертву істинного пасхального Агнця - Ісуса Христа.
Спаситель, святкуючи Свою останню пасхальну трапезу, навчав так: «Коли ж вони їли, Ісус, узявши хліб і поблагословивши, переломив, дав учням і сказав: Прийміть, їжте, це - тіло Моє. Потім узяв чашу і, віддавши подяку, подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається за відпущення гріхів. Та кажу вам, що віднині не питиму з цього плоду виноградного аж до того дня, коли питиму його новим з вами в Царстві Мого Отця» (Матф. 26:26-29).
Жертва Христа не вичерпала типологічного призначення Пасхи, тому що Сам Ісус сказав, що остаточне виконання Пасхи здійсниться під час заключного встановлення Царства Божого (див. Луки 22:16). Коли Він знову прийде, ми відзначимо з Ним це свято Пам'яті. Який це буде чудовий день!
Віталій Нероба
Що таке віра? Адже як тіло без духа мертве, так і віра без діл – мертва (Якова 2:26)
Тому віра – від слухання, а слухання – через Слово Христа (Римл. 10:17)
Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який зі свого великого милосердя через воскресіння з мертвих Ісуса Христа відродив нас до живої надії, до нетлінної, непорочної і нев’янучої спадщини, що збережена на небі для вас, - що силою Божою зберігається через віру для спасіння, яке готове з’явитися в останній час. З того радійте, навіть якщо тепер ви маєте бути трохи засмучені всілякими випробуваннями, щоб випробування вашої віри, - набагато ціннішої за золото, яке гине, хоч і випробовується у вогні, - виявилося для похвали, слави і честі при з’явленні Ісуса Христа (1 Петра 1:3-7)
