У світі є безліч чудових, радісних, веселих свят, коли ми можемо трохи розслабитися, відпочити від розумового та фізичного навантаження, від сірих, монотонних буднів. Мабуть, свята умовно можна розділити на великі й маленькі. Великими ми зазвичай вважаємо ті, які нам ближчі за все, які охоплюють значну частину населення, відзначаються практично на всій території країни або навіть декількох країн, а то й в усьому-світі. Які це свята? Насамперед, згадуються Новий рік і Різдво, а також Пасха, що має не менше значення для кожного християнина, до якої б церкви він не належав.
Свято Пасхи своїм корінням сягає глибокої давнини. Християни відзначають його сторіччями, і не кожне свято може порівнятися з Пасхою за строком давності. Пасха є одним з найулюбленіших свят у хрис¬тиянському світі. Однак часто буває так, що коли якась подія святкується рік у рік, зі сторіччя в сторіччя, з'являється деяка формальність. Інакше кажучи, ми відзначаємо свято, радіємо разом з усіма, але насправді його значення не знаємо, тому й виходить, що ми щось втрачаємо, і наша радість не може виявитися в усій повноті. Давайте за до-помогою Святого Письма спробуємо з'ясувати, що означає свято Пасхи.
У Писанні ми читаємо, що понад 3450 років тому народ Божий перебував у рабстві в єгиптян. Юдеї зазнали жорстокого ставлення з боку керівників Єгипту, й тому вдень і вночі кликали до Господа про визволення з рабства. Коли Господь з'явився Мойсееві в охопленному полум'ям кущі, Він сказав: «І промовив Господь: "Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом, до місця ханаанеянина, і хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина. А тепер - ось зойк Ізраїлевих синів дійшов до Мене, і Я також побачив той утиск, що ним єгиптяни їх тиснуть. А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!». (Вих. 3:7-10). Далі Писання розповідає, що після деяких сумнівів Мойсей пого¬дився виконати доручення Господа.
Однак єгипетський фараон був язичником і не слухав голосу Бога і Його пророків. «А потім прийшли Мойсей і Аарон, та й сказали до фараона: "Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, - і нехай вони святкують Мені на пустині!" А фараон відказав: 'Хто Господь, що послухаюсь слова Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу!"» (Вих. 5:1, 2). Фараон кинув Богові виклик, стверджуючи таким чином, що його боги сильніші й він буде чинити так, як вважатиме за потрібне. Тоді Господь наслав на єгиптян десять кар, які стали наочним уроком смиренності для всіх самовпевнених, непокірливих єгиптян. Перед кожною карою Мойсей пропонував фараонові відпустити Божий народ, але той щоразу відмовляв у проханні й уперто тримався своєї гордині.
Останньою карою для непокірливого Єгипту стало вбивство первістків: «І промовив Мойсей: "Так сказав Господь! Коло півночі Я вийду посеред Єгипту. І помре кожен перворідний єгипетської землі від перворідного фараона, що сидить на своїм престолі, до перворідного невільниці, що за жорнами, і все перворідне з худоби. І здійметься великий зойк по всій єгипетській землі, що такого, як він, не бувало, і такого, як він, більш не буде. А в усіх синів Ізраїлевих - від людини й аж до худоби - навіть пес не висуне язика свого, щоб ви знали, що відділяє Господь між Єгиптом і між Ізраїлем» (Вих. 11:4-7). Фараон був попереджений, і в нього була можливість запобігти цій карі, але він не відпустив народ Божий з полону й цього разу.
Саме під час останньої кари й було встановлено свято Пасхи (від євр. «песах» - проходити повз). Господь наказав взяти в дім агнця, заколоти його, спекти й з'їсти (див. Вих. 12:1-10). А кров'ю агнця потрібно було помазати одвірки. «І нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва бокові одвірки, і на од¬вірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них» (Вих. 12:7) І далі Господь пояснює, чому було важливо це зробити: «І перейду я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню Я суд. Я - Господь! І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, - і побачу ту кров і обмину вас. І не буде між вами згубної поразки, коли Я вбиватиму в єгипетськім краї. І стане той день для вас пам'яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа на всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його!» (Вих. 12:12-14). Як Бог сказав, так усе й відбулося. У книзі Вихід можна прочитати, як фараон після загибелі свого первістка все-таки змирився з поразкою й відпустив Божий народ.
У народі Божому в ту пам'ятну ніч не загинуло жодного первістка. Більше того, усі первістки єгиптян, котрі повірили в пророчі слова Мойсея й заховалися в домах, одвірки яких були помазані кров'ю агнця, також були врятовані. Кров агнця вказувала на кров Ісуса Христа, справжнього Агнця, який зазнає кари за всіх людей. У такий спосіб Бог хотів показати Своєму народу, що тільки завдяки пролитій крові Ісуса Христа людина може спастися від вічної смерті.
Коли Ісус був на землі, перед своєю хресною смертю, перед святом Пасхи Він влаштував пам'ятну Вечерю. Спочатку Він, як слуга, обмив Своїм учням ноги, показавши їм приклад смирен-ності, і сказав: «Царі народів панують над ними, а ті, що володіють ними, звуться доброчинцями. Ви ж не так, але більший між вами хай буде як менший, і. начальник - як слуга. Хто більший: той, що сидить, чи той, що обслуговує? Чи не той, що сидить? Я ж серед вас як Той, що обслуговує» (Луки 22:25-27). Потім Ісус роздав учням переломлений хліб як символ Свого тіла, що за наші гріхи віддається, а також виноградний сік як символ Своєї чистої, безгрішної крові, що проливається за нас на хресті.
Юда ж, прийнявши хліб від Ісуса, не покаявся у своєму таємному гріху й не захотів зізнатися в тому, що хоче зрадити свого Вчителя. «І тоді, після цього шматка хліба, ввійшов у нього сатана... Отже, взявши той шматок хліба, він відразу вийшов. Була ніч» (Івана 13:27, ЗО). Юда не прийняв милість і Божий захист, і тому залишився безпомічним перед сатаною. Бог нікому не нав'язує Свою благодать. Господь звершив наше спасіння і пропонує нам зробити вибір. Він закликає нас заховатися за дверима, одвірки яких помазані кров'ю Ісуса Христа.
Юдеї були грішними людьми, але вони повірили Божому Слову й помазали одвірки своїх дверей кров'ю агнця, який став прообразом Христа. Апостоли,, учні Ісуса, також були грішними, амбіційними людьми, що сварилися за право першості. Однак на тій пам'ятній Вечері вони все-таки залишилися з Ісусом, і сатана не зміг увійти в них, як у гордого Юду.
Тому, відзначаючи свято Пасхи, кожному з нас варто було б насамперед замислитися: чи помазані одвірки дверей мого серця кров'ю Агнця Ісуса Христа? Чи перебуваю я на Вечері з Ним? Як сказав одного разу Давид: «Випробуй, Боже, мене! - і пізнай моє серце, досліди Ти мене, - і пізнай мої задуми, г побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!» (Псал. 139:23, 24). Нехай наш добрий Отець Небесний спрямує наші погляди до Спасителя Ісуса Христа.
