uElite Design

«Хіба є щось погане в лотерейному білеті?»

«Це просто прогулянка, щоб подивитися кінські перегони, не більше...»

«Азартні ігри — лише один з видів розваг».

Такі пояснення ми чуємо майже щодня. Може, нам немає про що турбуватися? Але статистика свідчить про інше. У США, наприклад, у 1998 р. на азартні ігри було витрачено близько 600 млрд. доларів. Національна комісія, оцінивши заподіяний суспільству збиток, у червні 1999 р. заборонила це азартне божевілля.

У наш час азартні ігри, значна частина яких — легальні, набули ще більшого поширення. 37 штатів є спонсорами лотерей і витрачають 400 млрд. доларів тільки на рекламу. Прибуток від національних американських казино виріс від 212 млн. у 1988 р. до 6,7 млрд. доларів у 1997 р. У 1998 р. уже дві третини американців стали прихильниками азартних ігор.

Іноді власники азартного бізне¬су виділяють незначні відсотки від гральних прибутків на «добрі справи». Однак чи можуть такого роду пожертви принести яку-небудь користь? Чи моральним буде довести людину до того, щоб вона програла всі свої кошти, а потім частину прибутку перерахувати на потреби місцевої школи? Незважаючи на те, що гроші перераховуються у фонди культури, освіти й на соціальні потреби, справжньою метою азартних ігор є одержання особистого прибутку.

Захоплюючись азартними іграми, кожен насамперед турбується про свій зиск, що забезпечується за рахунок інших — тих, що програли. Але забрати гроші в багатьох і віддати їх деяким — звичайне злодійство. Збагачення за рахунок чужих коштів абсолютно несумісне із закликом Ісуса і до взаємної любові й підтримки (див. Матв. 22:39). «Любіть один одного по-братерськи; в пошані один одного випереджайте! ...Нікому не платіть злом за зло...» (Римл. 12:10,17) Азартні ігри — дитина жадібності, брат беззаконня й батько шкоди. Вони часто пробуджують низькі інстинкти, абсолютно несумісні з християнським способом життя і приводять своїх прихильників до порушення норм Божого і морального Закону, тому що в їхній, основі лежить егоїстичне прагнення заволодіти чужим майном. А Послання до ефесян 5:5 нагадує, що жадібна й заздрісна людина не має спадщини в Божому Царстві.

У тих місцевостях, де гральний бізнес розвинений більше, рівень злочинності значно вищий (крадіжки, зґвалтування, наркоманія, проституція, шахрайство, «відмивання» грошей, хабарництво). Згідно з даними Американського страхового інституту, 40% злочинів вчинені гравцями або замовлені ними. Двоє із трьох гравців зізнаються, що вони не зупиняться перед злочином, аби тільки добути гроші для задоволення своєї пристрасті. Третя частина ув'язнених визнана «втягненими» гравцями. Витрати на розслідування вчинених злочинів дуже великі, але все це не порівняти з розбитим життям людей, зруйнованими родинами. Перебуваючи в смузі програшів, гравці обманюють, хитрують, щоб тільки ула-годити свої проблеми й одержати якнайбільше грошей.

У період з 1978 p., коли в американському місті Атлантик-Сіті відкрили перше казино, по 1981 р. злочинність зросла там утричі.

«Гроші задарма» — спокусливий заклик, що відкидає концепцію чесної праці, справедливого заробітку, тоді як Слово Боже ставить на перше місце фізичну працю з метою досягнення матеріального благополуччя (див. 1 Сол. 4:11; Бут. 3:19). Порада апостола Павла стосується й гравців: «Хто крав, хай більше не краде, але краще хай працює, роблячи своїми руками добро, щоб мав що подати тому, хто має потребу» (Ефес. 4:28). У Сріуні він також сказав: «...хто не хоче працювати, хай не їсть!» (2 Сол. 3:10).

Правильне використання грошей повинно бути духовним принципом, тому що з їхньою допомогою можна зробити багато корисного. Тому неправильне розпорядження грішми осуджується в Біблії: «Нащо будете важити срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить?» (Ісаї 55:2) Коли людина програє свої заощадження, це ніяк не узгоджується з принципами християнської любові й турботи про родину.

Мрім азартних гравців — великий виграш, що й змушує їх постійно грати. Але ймовірність випадкового виграшу вкрай незначна. Християни повинні покладати свої надії не на багатство непевне (див. 1 Тим. 6:17), а на обіцяне Богом майбутнє — надійне й певне (див. Євр. 11:1). «Великий зиск», на який вказує Біблія, — «благочестя із задоволенням» (1 Тим. 6:6), а не суєта засліплених блиском золота гравців.

«Бо коренем усього зла є грошолюбство, віддавшись якому деякі ухилилися від віри й самі наштовхнулися на страждання» (1 Тим. 6:10). У середньому один з десяти азартних гравців стає залежним. Як і багато мільйонів інших, такі гравці виявляються нездатними впоратися зі своєю звичкою, що, звичайно ж, руйнує їхні сімейні стосунки, позбавляє щасливого життя. Ця залежність схожа на алко-гольну й наркотичну. І хоча гравці стверджують, що ніякої небезпеки не існує, зрештою вони стають рабами руйнівної звички.

Англійський єпископ Річард Камберленд 300 років тому писав: «Я дивлюся на кожного, як на самогубця, коли він бере в руки коробку із гральними костями. Він постійно гострить меч, яким обов'язково вдарить себе в серце». Римський поет Горацій підсумував страждання залежного гравця, назвавши людину, що витрачає життя й душу на гральні кості, нікчемою, що перетворилася на раба цього пороку.

Незважаючи на випадкові виграші, гравці втрачають гроші, здоров'я, час, репутацію. Навіть коли вони виграють, то не зупиняються, а продовжують грати й знову все втрачають, навіть людську гідність.

Християни покликані бути мудрими управителями над усім тим, що дав їм Бог. Вони «викуплені за ціну» (див. 1 Кор. 6:19, 20) і тому відповідальні перед Богом за всі свої вчинки. Біблія вчить, що наш час і ресурси належать Богові й повинні бути використані правильно. Сатана придумав багато способів, щоб перешкодити нам у цьому: карти, кості, рулетка, парі, ігрові автомати, перегони, лотереї. Люди витрачають величезні суми для досягнення сумнівного успіху, і в результаті дані їм Богом фізичні, моральні, розумові здібності, а також кошти витрачаються на служіння сатані. Віра у випадковий шанс суперечить християнській вірі в Бога як постійного Подателя всіх благ.

Ісус запитував: «Бо яка користь людині, коли вона увесь світ здобуде, а свою душу занапастить?» (Матв. 16:26). Якщо задуматися над цим питанням, то найбільш правильним буде рішення зробити останній кидок гральними костями, тобто викинути їх геть.