uElite Design

          Ви увійшли як Гість | Група "Гости", Вітаю Вас Гість | RSS
           Головна | Каталог статей | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід
Меню сайту

Категорії розділу
Fleш.k-a [121]
Як добавити на сайт, як завантажити [3]
Моя здорова сім'я [222]
Різне [17]
Книги [29]
Новини [25]
Сайти [1]
Сайти з якими ведеться співпраця, або ж є сайтами ЦАСД
НОВЕ ЖИТТЯ З БІБЛІЄЮ [372]
Поезія [39]
Мой Мир Музыки christian HOPE [337]
Відео [157]
AUDIO [20]

Міні-чат
200

Наше опитування
Який день Ви посвячуєте Господу?
Всього відповідей: 226

На допомогу адміну
Система Orphus

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Fleш.k-a

РОЗПОВІДЬ З МОЄЇ ПАМ'ЯТІ

«Цю шапку я нізащо не одягну, можете не розраховувати. Вистачить з мене старих кросівок, я й так виглядаю, як бовдур». Я вибіг на вулицю й зіщулився. Було невимовно холодно, але додому повертатися все одно не можна. Я посварився з усіма, з ким можна. Ненавиджу їх. Нізащо не повернуся додому. Все, чого їм від мене потрібно - щоб я був таким, як... навіть імені його згадувати не хочеться. З раннього дитинства я чув: «Ложку тримає в лівій руці, а ось Андрійко правою все робив», «Ага, штанці-то трохи вузькуваті - Андрійко був худенький, а цей ось який карапуз», «Все футбол та футбол, а брат твій вчився, між іншим, на відмінно», «Ти зовсім інший, аніскілечки на Андрія не схожий». Останнє - докір. Судячи по відгуках рідних, мій брат і справді був ідеальним - худеньким відмінником - правшею. Яким він був конкретно, я не знав, адже, коли він загинув, мені було років три... А мені, може, взагалі наплювати, яким він був. А мені на всіх наплювати. Я нікому ніколи не був потрібний. Мені стало себе дуже жаль, навіть плакати захотілося.

Я йшов по вулиці і дуже замерз. Конче хотілося дістати з кишені шапку й одягнути її. Проте вирішив твердо: не потрібна мені їхня шапка, хай краще захворію й помру. Захворію й помру. От тоді вони поплачуть. Лежатиму в труні, а вони всі поряд - ридаючи, пробачення проситимуть. От тоді я точно буду, як Андрій... Тієї миті злоба чомусь відступила. Я був зовсім маленький, коли загинув мій брат. Перший спогад з дитинства - я стою й мерзну, біля труни багато людей в чорному. Мама й бабуся плачуть, бать¬ко стоїть, неначе скеля, мовчки. Я - маленький, здається, про мене, всі забули. Та насправді мені дуже страшно. Не стільки боязко стояти поряд з мертвою людиною (адже я погано розумію, що це таке), скільки жахливо перебувати поряд з труною. Особливо лякає віко: воно велике й тяжке. Я раптом подумав: «А що б відчував я, лежачи в тій труні й знаючи, що мене скоро назавжди закриють цим віком?» Ці спогади змусили мене здригнутися. Довкола було темно й безлюдно.

Я непомітно опинився на околиці міста. Тобто колись це була околиця. Тут і тепер низина й багато дерев'яних будинків, хоча місто, розрослось у всі боки. Переді мною будівля, котру, я чув, називають «молебний дім». До пуття, ні я, ні мої приятелі не знають, що саме там відбувається, втім від старших ми чули попередження не ходити до «сектантів». Хоча, по-моєму, старші самі там не були й не знають, що робиться в цьому будинку. Дивно, та чомусь саме зараз мені хочеться туди зайти. Я відчуваю, що в усьому світі темно й порожньо, однак саме за стінами цього будинку - світло.

Там я маю зрозуміти щось важливе. Перед самісінькими дверима мене бере сумнів, але я пригадую, що з дому я втік і взагалі зібрався помирати, тому втрачати мені нічого і я рішуче беруся за ручку.

Зал усередині виявився більшим, ніж можна було передбачити. Людей в ньому було не дуже багато, четвер. Я сів скраю. Спочатку озирався по сторонах і роздивлявся на стінах рамочки зі словами з Біблії. Нарешті, слова проповідника привернули мою увагу і я почав слухати. Я тоді не знав, що чую відому євангельську притчу і все, що сталося зі мною тієї миті, схоже на те, що трапляється з багатьма невіруючими, котрі вперше чують Біблію. Мені здалося це дуже дивним: проповідник говорить про мене. Тобто він начебто звертається до всіх, проте, мабуть, прикидається - насправді все адресовано саме мені. І решта віруючих теж прикидаються, кивають головою, хтось зітхає. Хто міг їм все розповісти? Цього не може бути! Адже ніхто не знає, про що я щойно думав. Ніхто не знає, що я пішов з дому, що вирішив обійтися без батьків і самому влаштувати своє життя. Хто їм розповів про мою розлюченість? А потім про мій страх? І раптом мене приголомшує думка: Він їм розповів! Він усе знає про мене! І тут я ледве не підска-кую на місці: «Він існує!» Можливо, я закричав у цей момент? Це вже не важливо: я тепер достеменно знаю, що Бог є. Я жадібно починаю ловити слова проповідника, аби дізнатися, що далі говорить Біблія про мене. Стає соромно. Соромно - це не те слово. Просто місця живого всередині, здається, немає, ось як соромно. Та цей сором не був спустошливим, він не вів до ненависті чи остраху. Враз моє серце захотіло звільнитися від цього тягаря. Я просив у Бога пробачення.

Так я потрапив в молитовний будинок і став християнином. Потім ще була дорога додому, примирення з рідними, розставання зі шкідливими звичками. Я вдячний Богові за те, що Його слово стало світлом для мене і що того холодного зимового дня Він спрямував мої ноги в те місце, де я міг почути про Нього. А розповідаю це я вам тому, що сподіваюся, що і вас пройме та ж істина: Бог існує і в Його Слові написано про вас!

Категорія: Fleш.k-a | Додав: shepetivka-sda (06.09.2009)
Переглядів: 985 | Рейтинг: 0.0/0 |
Олег Буркацкий - Жизнь лишь в Тебе

Поддержка сайта
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Статус
П`ятниця
20.09.2019
20:01

Логін:
Пароль:
[ Керування профілем ]

Пошук

7 випадкових








Церква живе надією

Приєднуйся

Джерело LightRay Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU Рейтинг@Mail.ru
Офіційний сайт ШЕПЕТІВКА-АСД © Jesus beside of you 2009-2014