uElite Design

          Ви увійшли як Гість | Група "Гости", Вітаю Вас Гість | RSS
           Головна | Каталог статей | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід
Меню сайту

Категорії розділу
Fleш.k-a [121]
Як добавити на сайт, як завантажити [3]
Моя здорова сім'я [222]
Різне [17]
Книги [29]
Новини [25]
Сайти [1]
Сайти з якими ведеться співпраця, або ж є сайтами ЦАСД
НОВЕ ЖИТТЯ З БІБЛІЄЮ [372]
Поезія [39]
Мой Мир Музыки christian HOPE [337]
Відео [157]
AUDIO [20]

Міні-чат
200

Наше опитування
Ваша пошукова система
Всього відповідей: 151

На допомогу адміну
Система Orphus

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Різне

Відома та невідома Леся Українка

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. у Новограді-Волинському. Мати її - письменниця Олена Пчілка - і батько - юрист - багато уваги приділяли гумані-тарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Усе це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: у дев'ятирічному віці вона вже писала вірші, у тринадцятирічному почала друкуватися. У1884 р. у Львові в журналі «Зоря» було опубліковано два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з'явилося ім'я - Леся Українка.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а влітку - у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. «Мені часом здається, - писала вона, - що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт». Цей «жарт» - початок туберкульозу, з яким вона боролася все життя. Хвороба посилилася настільки, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також Михайлу Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона отримала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну й світову літературу, історію, філософію.

Так, наприклад, у 19 років вона захопилася перекладом книги пророка Єзекіїля. Маючи Біблію французькою мовою, Леся, переклавши частину цієї книги, радилася в листі зі своїм дядьком Михайлом, який жив тоді у вимушеній еміграції в Софії (Болгарія): «...Порадьте мені: оце хочу собі купити Біблію, та не знаю, яку краще, чи грецьку, чи слов’янську, - думаю, грецьку краще. Звісно, гебрейська була б найкраща, та що ж, коли не знаю по-гебрейськи. У Біблії, окрім всього іншого, маса дикої грандіозної поезії, і мені скучно, коли я довго її не читаю...».

За порадою дядька Михайла Драгома- нова, який був для неї неперевершеним авторитетом, вона переклала окремими частинами книгу пророка Ісаї, багато статей та книг із біблійної історії, історії юдейського народу відомих закордонних авторів того часу. «...Після історичних книжок теж бракує добрих перекладів Святого Письма, але сьому хутко дасться рада...» - пише вона в листі до дядька. їхня спільна мета - донести істину, яка, за їхніми словами, «не зіпсована попівськими тлумаченнями», до своїх співвітчизників.

Серед листів знаходимо невідомий нам досі переклад Лесі Українки 13 розділу з І Послання апостола Павла до коринтян.

«Хоч би я говорив усіма людськими й янгольськими мовами, та не мав би любови, то був би я міддю, що дзвенить, або цимбалом, що бринить. І хоч би я мав пророцтва дар, і знав би всі таємниці, і тямив усі знаття і якби мав усю ту віру, що навіть гори перестановлює, та не мав би любови, то був би нічим. І хоч би роздав я всі свої маєтки, і хоч би тіло своє віддав спалити, а любови не мав би, то не було б мені користі ніякої. Любов довго терпить, милосердя має, любов не заздрить, любов не пишається, не гордує, не буяє, не допоминається свого, не роздразнюється, не мислить зла, не радіє з неправди, а радіє з правди; вона все любить, всьому віри діймає, на все вповає, все терпить. Любов ніколи не відпадає, хоч би й пророцтва перестали, хоч би й мови замовкли, хоч би й знаття затратилось. Бо ми тільки частково знаємо і частково пророкуємо, а як прийде довершене (цілковите), тоді все часткове непотрібне (відпаде) буде. Поки я був дитиною, то говорив як дитина, і думав як дитина, і міркував як дитина, а як став дорослим, відкинув дитяче. Адже ми тепер бачимо, немов ворожачи на свічаді (дзеркалі), тоді ж око в око (віч-на-віч): тепер я розумію частково, а тоді пізнаю все так, як і мене самого пізнано буде. Тепер же зостанеться віра, надія, любов, три їх, але найбільша з них - любов».

Усе своє недовге життя вона активно цікавилася єврейською та християнською історією, її хвилювали біблійні сюжети, євангельські герої, історія гоніння перших християн. На ці теми письменниця написала драматичні твори «У катакомбах», «На полі крові», «Одержима»: за біблійними сюжетами вона написала поетичні та прозові твори «Самсон», «Грішниця», «У пустині», «Саул», «Дочка Ієфая», «Напис у руїні. Ізраїль в Єгипті»; біблійними метафорами пересипані безліч віршів ве¬ликої поетеси. «З мене, може, вийшов би порядний студент - теолог, бо я спосібна "втравитись"утакі речі...» - пише Леся до своєї родини в Софії.

З біографії, усіх листувань, з багатьох творів, з безлічі публікацій статей, лекцій видно те, що родини Косачів та Драгоманових велике значення надають просвітницькій діяльності свого народу, основою якої вони вбачають пропагування істин Святого Письма, його моралі, філософії, а Леся Українка - поетики. У листуванні між родинами читаємо їхні обговорення намірів і мрій дати українцям Біблію рідною мовою. Косачі й Драгоманові в першу чергу бажають прихилити та наблизити українців до загальнолюдських цінностей, в яких вони бачать основу здорового суспільства, здорової нації:

Розповідаючи у своєму листі до брата Михайла про своє перебування в Софії в дядькової родини, Леся ділиться з ним: «Говорили ми з ним чимало і про всякі інші ветхо - і новозавітні релігійні речі; єсть, бачте, у мене великий план... Мені ще для сього треба читати й читати, вчитись та вчитись, а там - побачимо. Коли б тільки я зробила все те, що хотіла!»

Леся, з надзвичайною мужністю переживаючи нестерпні болі, що супроводжували її тяжку невиліковну хворобу, вперто займалася грандіозною, навіть для здорової людини, самоосвітою. Високі вимоги до себе й принципове критичне ставлення до літературної ваги та майстерності своїх творів дали нам у спадок великі твори великого Генія. Читаючи твори великої Майстрині, напоєні

легкістю художніх образів, ми навіть не усвідомлюємо, у яких драматичних умовах вона працювала. З юного віку, з 7 літ, вона часто прикута до ліжка. Туберкульоз кісток, яким хворіла Леся, хвороба на той час маловідома, тому медики лікували її експериментально, нерідко завдаючи шкоди її й так слабкому організму. Милиці, гіпс, хірургічні операції, надзвичайно болючі впорскування ліків, до втрати свідомості, самотність хворого, прикутого до ліжка, відібрали в неї спілкування з однолітками, юність, молодість. Окремою трагедією для Лесі, яка мала велику музичну обдарованість, стала заборона лі¬карями грати на фортепіано. Кілька разів за свою «тридцятилітню війну» з хворобою, як гірко жартувала Леся, їй доводилося по-новому вчитися ходити. Хвороба часто не давала їй навіть сидіти, змушую¬чи писати лежачи, тримаючи листок над головою, втрачаючи останні сили.

Не дорікати слово я дала,
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Без жаху я в вінок її вплела.
Рясніше став колючий мій вінок...
Дарма, я знала се!
Тоді ще як приймала
Від Тебе зброю, що сріблом сіяла,
Я в серце прийняла безжалісний клинок.
Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,
Готова я приймать і рани, і терни
За марні мрії, за святії сни
Пречистого братерства і любові.

Усі свої болі й незгоди Леся переносила дуже мужньо та героїчно і, за спогадами своїх близьких, усіх зусиль докладала, аби не обтяжити когось своїм станом. Гумор (часто гіркий), оптимізм і життєрадісність були її постійними супутниками. Жалі, сльози й нарікання були не характерними для неї, аж поки біль не ставав нестерпним. Як тільки хвороба відступала, вона була першою помічницею своїй родині, з радістю служила своїм ближнім.

...Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать...
...Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
уривок з «Contra spem spero!»

У липні цього року виповнилося 100 років з дня смерті поетеси. Про це навіть не згадали ЗМІ. Але життя Лесі Українки, її героїзм, її жага служити людям, її духовна спадщина назавжди залишаться для нас прикладом мужності, віри та сили духа. Пропонуємо для вас, шановні читачі, ще кілька її духовних поезій, які k тривалий час обминала та замовчувала радянська ідеологія і які стануть для багатьох віруючих християн приємним відкриттям серед літературної поетичної спадщини великої української письменниці Лесі Українки.
Категорія: Різне | Додав: shepetivka-sda (09.02.2014)
Переглядів: 2540 | Рейтинг: 0.0/0 |
Олег Буркацкий - Жизнь лишь в Тебе

Поддержка сайта
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Статус
Понеділок
15.10.2018
16:30

Логін:
Пароль:
[ Керування профілем ]

Пошук

7 випадкових








Церква живе надією

Приєднуйся

Джерело LightRay Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU Рейтинг@Mail.ru
Офіційний сайт ШЕПЕТІВКА-АСД © Jesus beside of you 2009-2014